Ранкові факи Львівської міської ради

Ранкові факи Львівської міської ради

олександр ковальчук,  13 грудня 2012

Хронології нинькової сесії Львівської міської ради з її незмінним головою Андрієм Садовим.

Ранкові засідання сесії Львівської міської ради повідомляють уважному глядачеві про той доконаний факт, що Львів не лише місто-сад, але й місто м'яса.

Так в очікування карнавальних перестрілок між депутатами і мером, працівники Привокзального ринку перформансно насипали кісток перед входом до міської ради в останній надії на те, що депутати та мер врятують їх від фінансової кабали.

Меру та депутатам якось дуже далеко до привокзальних карнавалів, тим більше, коли під носом вистукують мощі щойно інстальованих депутатів, які впевнено мають захищати міськрадну честь львівського десанту у парламенті.

Цей свободівець вже при надії, що й він колись стане віце-спікером парламенту, як і його крісельний попередник Кошулинський.

Оцей вже мріє про парламентські махачі Махніцького.

А це дублер Юри Михальчишина, або ж його луперне майбутнє у петлі часу.

Цей фронтовичок гордо дислокується на місці переможця Лжедмитрія – товариша Хміля.

А так Садовий, зі свого менторського хмарочосу, вчить новонавернених депутатів закручувати лампочки у сесійній залі міської ради.

Моралі Садового не дуже пасують директору Львівської опери Тадею Едеру. Захищаючись від шансонних нападок мера у бік своєї Мельпомени, Едер порадив останньому не ламати Талію і стежити за своїм базаром.

Коментуючи Терпсихору трешового виконавця Дзідзя на ювілеї Львівської хвилі, Тадей Едер естрадним жартом захистив Дзідзьову дупу від чужих очей і пішов спочивати на лаврах.

Опісля едерних регіонів менторська лавина Садового з демонстрацією найбільшої батьківської любові побакланила за вушком Фронт Змін та Удар за відсутність власної думки в роті.

З особливими патерналізмом Садовий напосівся на ноги та голови свобоцівців за створення робочих місць у Львові. Голови свободівців ображались за відсутність дипломатичного пієтету. Їх ноги вистукували протестні марші. Якось особливо Садовий напосівся на Любомира Мельничука. Йому він порадив не бігти поперед батька до пекла, поки молочко на вуста не щезло.

Коли ж Адамик нагадав Садовому про приватизацію Починком дитячого садочку, то мерська підсвідомість відразу почала надсилати присутнім депутатам думкові факи.

Вуста Садового, матеріалізуючи надсилаючі думки Андрія Івановича, почали безальтернативно чмокати повітря сесіїної зали.

Мельничук не роздупляючись в такій трансагресії Садого, заговорив про нетрадиційну орієнтацію його логіки.

Начальник управління охорони здоров'я Львівської міської ради Володимир Зуб не погоджуючись з таким профанним рішенням Мельничука, почав гострити на свободівця свої ультраправі зуби.

Коли свобода закінчилась, Садовий перейшов до вічних цінностей і так делікатно простібнувся над бажанням працювати вічно, що линуло від колишнього директора ЛКП "Музей-заповідник Личаківський цвинтар" Ігора Гавришкевича.

Відповідь Гавришкевича зажадала відповідей про причину звільнення від Садового та заговорила про переслідування Гавришкевича. На апогейному реченні Гавришкевича так трагедійно правильно вимкнувся мікрофон. Катарсису у цьому абсурді він не дочекається.

Яка відповідь може бути у тому, що Садовий співставляє розмір своїх вуст з розміром власних очей?

Чи яка відповідь може бути у тому, що Гринда дмухає на долоні у батарейному приміщенні міської ради?

Якої відповіді Гавришкевич чекає від людей, які сидять на чиновницькій гальорці та колупаються у своїх зубах?

Яка відповідь може підпирати сесійну колону з рожевою текою у руках?

Відповіді не буде і це зрозумів навіть сам Мельничук. Так непомітно стиснувши губи пальцями.

Навіть Садовому не шкода Гавришкевича, бо йому більше шкода нервів Володі, Вовчика, Влодка, Владзюня, Дзюника Гірняка. У його випадку милосердя батьківської любові Садового до Гірняка не просто безкінечне. Воно вічне, а значить – безмежне і всюдиприсутнє. Як би це вульгарно не звучало для деяких дівчаток.

Навіть ейфорія свободівки після перегляду парламентських баталій не так розлита у космосі.

Садовий любить депутатів особливою, не завжди традиційною (тобто, зрозумілою для них) любов'ю. Хвилюється за малих оцих. Дає їм другі шанси. Емпатіями оточує.

Але коли Садовому повідомляють про кафешковий глум на мурах Арсеналу, то його душа відразу жбухає праведним гнівом на скурвлених будівничих, міністра культури Кулиняка і знаменно повідомляє високопіднятим чолом, що не буде жити як песик – по команді. Амінь.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.