Зміст статті

9 грудня 2020

Недосяжна мрія міста-саду у Львові

Місто-сад на Кастелівці від Івана Левинського та Юліана Захаревича.

Коли ще трамваї у Львові були кінними, а Кастелівка була незаселеною околицею міста з болотами, в архітекторів, Івана Левинського та Юліана Захаревича, з'явились плани на цю територію. Саме наближався початок нового століття.

"XIX століття пов'язане з розвитком науково-технічного прогресу, але одночасно людина починає змучуватись від такої техногенної ситуації. Місто вважається навіть таким диявольським породженням і одночасно людина намагається втікати в село, але в селі є купа інших недоліків: відчуженість, немає комунікації, немає роботи. Тому ідея міста-саду – це намагання поєднати плюси міста та села", – розповідає архітекторка Тетяна Казанцева.

Ідея міста-саду була мрією Івана Левинського та Юліана Захаревича: околиця міста з нещільною забудовою та з одно чи двоповерховими будинками, з простором для зелених насаджень і з дивовижною архітектурою. Вілли мали бути різними, оточеними садом з кривими доріжками, та з урахуванням побажань власника.

"Концепція міста-саду вже існувала як розробка у світі та була на слуху. Юліан Захаревич, як ректор і професор, як старший, бо Іван Левинський був молодший більш ніж на десять років, то він задав тон тому будівництву. На віллах мали застосовуватись всі такі нетиньковані природні будівельні матеріали, як-от: цегла, камінь, дахівка. Тобто вони мали бути злиті з природою також за своїм будівельним принципом", – зазначає Тетяна Казанцева.

За роки праці та докладених зусиль мрії ставали реальністю. Та швидкий технологічний розвиток негативно позначився на ідеї міста-саду. Тихими вулицями з садками почав курсувати електричний трамвай. Тиша та спокій минули. Охочі почали купувати ділянки під забудову, але не дотримуючись ідей міста-саду. Тож мрія Івана Левинського та Юліана Захаревича так і залишилась нереалізованою до кінця. Проте архітектура продовжує дивувати перехожих і надалі, а співжиття теперішнього та минулого творить контраст та синергію водночас.

Гострий шпиль та вся у квітах: вілла Дзєвінського

Вона перше, що падає у вічі, коли виходиш з трамвая на зупинці "Київська". І неважливо, чи то трамвай №4, чи №2, чи №9. Адже вілла Дзєвінського розташована на перетині вулиць Київської та Котляревського. Відтворюючи задум Івана Левинського та Юліана Захаревича про місто-сад, вілла зазвичай оточена квітами та соснами.

Восени це час особливо мальовничий: коли дерева вже розмалювала осінь, вони охороняють будинок та додають цьому невеликому шматочку землі своєї містичності. А сад переповнений різними квітами та зеленими кущами. А поверх будівлі вже проростає плющ.Цю віллу будувала вже фірма Івана Левинського. Не особисто він займався створенням будівлі. До кінця не відомо, але, ймовірно, що будинок збудував архітектор Міхал Ковальчук.

Фасад будівлі оформлений цегляною кладкою. Вона не така яскрава, а навпаки, набагато темніша і тому – загадковішою здається сама будівля. На стінах видніються різьблені елементи та керамічний світлий декор, що контрастує з іншими деталями. Але головну увагу привертає саме високий шпиль, самотньо розташований з одного боку вілли. З великого кованого балкона часом зручно спостерігати за потоком людей та трамваями.

Недовгі, але міцні бетонні сходи всипані пожовклим листям. Вони ведуть до головного входу. Раніше вілла належала ректору Львівської політехніки – Плациду Дзєвінському. Згодом вона перейшла у власність Володимира Кузьмовича. Він був головою Українського національно-демократичного об'єднання, його згодом закатували НКВС. Також раніше у віллі була управа Наукового товариства імені Тараса Шевченка, про що повідомляла невелика плита з написом.

"Ця вілла – це така характерна перлина. Вона зараз пробуджує велику цікавість, тому що об'єкт є закритий, ніби нікому не належить, але насправді щось навколо неї крутиться, просто ми не зовсім знаємо що. Цей об'єкт є своєрідною такою рекламою виробів фірми Левинського і Захаревича. Там є і дахівка, і кераміка, і дерев'яні елементи. Все воно в дуже доброму стані, крім того, що на фасаді є тріщини і потрібно конструктора", – описує віллу архітекторка Тетяна Казанцева.

Від будинку сім'ї архітекторів до хостела: вілла Юлієтка

Юліан Захаревич одружувався двічі. А тому щоразу створював новий будинок для своєї сім'ї, який обов'язково мав відрізнятись від інших та бути нестандартним. У 1891 він, разом з сином Альфредом, що активно почав допомагати батькові в справах архітектури, почав будувати віллу Юлієтку.

Через  два  роки  на  одному  з  пагорбів  "міста-саду" постала  новасадиба.  На  той  час  вона  радше  нагадувала  замок  з  романтичних казок. Будівля була споруджена з різнобарвної цегли: оранжевої та червоної. Томудослідники вважають, що Захаревич надихнувся "Червоним будинком", який спорудили в Лондоні архітектор Філіп Вебб та дизайнер Вільям Моріс.

На вулиці Метрологічній і розташована Юлієтка. Її можна помітити відразу: на металевих воротах з кованими вставками є напис, куди прийшов турист (яких рідко можна побачити в цій частині Львова) чи житель міста. А біля будівлі стоїть невеличке м'яке крісло та дерев'яний стільчик. Поряд розташована cкульптура, схожа на античну грецьку, і стіл з лавками.

Вілла схожа на невеличкий романтичний замок через деталі: вікна різної форми та величини, дерев'яні перекриття. Будівля не нагадувала інші тогочасні споруди через різноповерховість та складність архітектури. З одного боку споруда приєднувалась до одноповерхового крила, яке має мансардний дах. Вона була немов з іншого світу та спостерігала за жителями Кастелівки, вирізняючись на тлі міста-саду своїми барвами. Крім червоної цегли, увагу привертають вітражі у віконних прорізах. Попри свою старовинність, їм вдалося зберегтись.

Зайти до Юлієтки можна чотирма дверима, які запрошують додому мальовничістю. Всередині дивує розташування кімнат та різні заманливі куточки. У домі багато сходів та внутрішніх дверей. Особливо треба відзначити сонячний годинник, що є родзинкою вілли. Адже він єдиний у Львові, що зберігся до сьогодення з часів Австро-Угорщини.

Сім'я Юліана Захаревича мешкала у віллі до моменту, коли на Галичину прийшла Червона Армія, до вересня 1939 року. В часи Радянського Союзу будівля стала дитячим садком, а після незалежності її викупили. Зараз старовинна будівля з незвичною архітектурою – хостел.

"Я відвідувала садочок на вулиці Метрологічній, який був по сусідству саме до вілли Юлієтки. Пам'ятаю, що я часто зазирала за паркан глянути, що ж це за такий цікавий будинок. Завжди чекала побачити людей, які у ньому живуть або хоча б, що дим іде із димоходу, але так і ніколи мені не вдалось це побачити. Я вже подорослішала, але вілла залишилась такою ж, як і 15 років тому. Вона справді не змінилась ззовні. З подвір'я мого будинку видно, як на пагорбі височіє пані Юлієтка. Здається, я навіть пам’ятаю, як її перетворювали в хостел. Адже зазвичай там було тихо, не видно людей, а в якийсь момент туди приїхали люди з вантажівками та почали щось заносити у віллу", – ділиться спогадами місцева мешканка Марія Ковба.

Андрій Салюк, який займається питаннями охорони культурної спадщини, каже: "Я не впевнений чи хостел – це найкраще використання для цієї вілли. Можливо – готель, апартаменти. Але хостел? Боюсь, там можуть зупинятися люди, які не завжди зможуть оцінити архітектурні особливості та вишуканість декору цієї вілли. Боюсь, що саме таке використання саме цієї пам'ятки може призвести до знищення багатьох елементів, до втрати цінності цієї вілли. І хочу наголосити: пам'ятки повинні реставруватися, а не перебудовуватися. В тому сенс ідеї людства про збереження культурної спадщини, що окремі споруди, об'єкти, будинки, а часом і цілі комплекси повинні зберігатися у первісному вигляді для майбутніх поколінь. В будинках, які є пам'ятками, звичайно ж, можуть розміщуватися різні заклади, чи установи. Головне, щоб функціонування цього закладу не завдало шкоди пам'ятці".

Середньовічна фортеця з левом-охоронцем: палац Сосновського

На вулиці Генерала Чупринки, в районі Кастелівки, ще здалеку побачите вежу, яка на крок далі та вище від інших будинків вулиці. Вона так і привертає до себе увагу та чекає на те, щоб побачити ваш захват. Вразити усіх хотів й власник, забудовник та архітектор водночас Юзеф Сосновський. Допомагав йому у цьому архітектор Іван Левинський. Надалі вони також разом працюватимуть. Наприклад, над будівлею залізничного вокзалу спільно з Альфредом Захаревичем, сином Юліана.

Палац Сосновського своїм архітектурним стилем переносить нас у далеке та невідоме середньовіччя. Одразу погляд до себе приковує чотириярусна вежа. Пожовклим листям будинок огортає осінь. Просто зупиняєшся та розглядаєш деталі: родинний герб, ковані квітники, арки й колони, стінопис на стелі балкону, металеві балкончики, півциркульні вікна, аркові пройми та зубасті завершення фортеці. А всередині вежі збереглася капличка. Подейкують, що колись у ній був басейн.

Ідеї міста-саду простежується й у палаці Сосновського: перед будівлею розміщується садок з квітами, перед ними, на огорожі, жовтіє й червоніє листя, контрастуючи з темними ягодами, а позаду – величний лев, який зустрічає при вході в будинок. Коли вирушимо у внутрішній дворик, то побачимо перед входом стінопис, а у вестибюлі – тогочасну ліпнину.

Будинок-фортецю створювали у два етапи, тому він має подвійним номер, а саме № 50-52. Першу частину будували для здачі в оренду, а другу з вежею – для Юзефа Сосновського. У будинку Сосновський прожив не довго і продав його колекціонеру Бесядецькому. Пізніше архітектор Пйонтковський переобладнав будинок на багатоквартирний. І досі будинок залишається житловим, а у дворику розташовується вхід у хостел.

Кастелівка зі своїми особливими віллами, ідеєю міста-саду Левинського та Захаревича відрізняється від інших частин Львова. Вона як добра бабуся ласкаво приймає своїх онуків, засвоює з ними сучасні технології, але береже своє минуле, залишає унікальний спадок майбутнім поколінням.


авторки: Марія Ковба, Марта Касіянчук, Христина Донченко, Марія Касій

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.