Кінець світу як сучасне мистецтво бізнесу

Кінець світу як сучасне мистецтво бізнесу

олександр ковальчук,  21 грудня 2012

Кінець світу 21 грудня 2012 року підлітає до свого сценарного зеенду і Варіанти розмовляють з експертами про причини виникнення такої зарази, як згаданий на початку речення кінець.

Вони розповідають передумови такої інформаційної пошесті та знаходять там комерційну вигоду та поп-культурні шоу. Вишуковують маніпуляції свідомістю і віднаходять страх перед технікою.

Занурюються у дигітальність і прозрівають в есхатології. Класифікують бізнес і оцифровують віру. Відчувають зміну культурних смаків і гастрономізують всеїдність.

Релігієзнавець, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка Андрій Юраш

Уся ця істерія навколо кінця світу видається мені штучно роздутою, надуманою. Скидається на те, що хтось вдало використовує легковірних та схильних до паніки людей для власної вигоди, в тому числі і комерційної.

Зацікавлення культурою і, частково, релігією майя – одна із інтелектуальних іграшок перенасиченого і задоволеного собою західного суспільства. Років сорок-п'ятдесят тому у США та Західній Європі можна було спостерігати таке ж масове зацікавлення східними релігіями, у першу чергу – буддизмом та індуїзмом.

Надлишок вільного часу і відсутність реальних проблем у пересічного західного споживача породжує порожнечу, яку громадяни цих суспільств заповнюють будь-чим, у тому числі – ірраціональною любов'ю і зацікавленістю щодо традицій і релігій, які в тому ж західному релігієзнавстві визначені як "мертві", тобто реально неіснуючі зараз.

Другою причиною сьогочасної істерії навколо так званого «кінця світу», нібито передбаченого у календарях майя, є завжди присутні серед певної частини віруючих апокаліптичні, есхатологічні відчуття і передчуття. Кожна віруюча і навіть невіруюча людина розуміє, що безумовним законом кожної системи є її неминучий кінець, загибель, а у глобальному вимірі – кінець світу.

Отож, важко пригадати хоч один рік, коли в тій чи іншій країні, представники тієї чи іншої культури або релігії, окремі груп не «проголошували» кінець світу. Деякі релігії навіть всю свою ідеологію і проповідницьку енергію будують на спекулюванні апокаліптичними передчуттями, підсвідомим передчуттям не лише загального "кінця світу", але й власного кінця, тобто смерті.

Наприклад, показовим у цьому сенсі був 1986 рік, коли відбулась Чорнобильська катастрофа. Тоді в пресі теж почали з'являтись згадування про пророцтва, зокрема, про біблійні. В контексті Чорнобиля згадували про біблійну "зірку Полин", проводили аналогії із Чорнобилем, адже чорнобиль – це, здається, один із різновидів полину.

Тобто певні періоди загострення таких апокаліптичних настроїв протягом людської історії трапляються досить-таки часто. А чого вартий для України 1993 рік, коли вірні Білого Братства не лише проголосили про кінець світу, але й активно до нього готувалися, збиралися для колективного "порятунку" перед Святою Софією у Києві, навіть захопили вівтар цього головного храму України. Але їхня віра і прагнення егоїстично врятуватися, "залишивши напризволяще" увесь інший світ, не виправдалися.

В кінець світу швидше вірять ті люди, які втрачають твердий ґрунт під ногами, духовно нестійкі, мають безліч проблем і складностей, а кінець світу – це швидке, миттєве позбавлення від всього, чого людина боїться і не хоче помічати.

В будь-якому випадку я вважаю, що не варто хвилюватись і вірити в апокаліпсис, який настане у конкретно визначений чи призначений час. Окрім того, для дуже багатьох кінець світу – не більше, ніж вдалий комерційний хід.

Позиція Церкви щодо такого кінця світу однозначна: глави всіх найголовніших конфесій давно чітко окреслили свою позицію. Вони закликають людей не піддаватися цим поширюваним настроям, а навпаки – поглиблювати і зміцнювати власну духовність, яка не дозволить розчаровуватися, себто ставати пасивними, безвольними, а як наслідок – перетворюватися у знаряддя або свідомих провокаторів і аферистів, або божевільних апокаліптистів, які не не відповідають ні за свої вчинки, ні, тим більше, за психічне і фізичне здоров'я інших.

Політичний експерт, депутат Львівської обласної ради (Удар) Олесь Старовойт.

Такі речі, як очікування кінця світу, вони загалом притаманні для таких суспільств, які невпевнені у тому, що буде завтра. Чим більша невпевненість, тим більші апокаліптичні настрої. Відповідно, ними можна користатися, можна не користатися, але вони самі по собі будуть виникати.

Не секрет, що кінець світу очікують вже не вперше і точно, що не востаннє.

Люди, які розуміють, що таке фізика, розуміють, як збудований Всесвіт, скажуть точно – кінця світу не буде. Тобто, кінця світу як глобального катаклізму, як глобальної катастрофи.

Насправді сам Всесвіт складається з мільярдів різноманітних світів. І наш світ, який ми називаємо світом, який ми бачимо і відчуваємо, також складається з мільярдів різних світів. Ми можемо говорити лише про те, що може бути зруйнованим лише один із цих світів. Наприклад, щось, що стосується цивілізації.

Цивілізації приходять, цивілізації відходять. І те, що зараз трошки нагнітається істерія – це швидше те, що може бути якийсь каталізаційний процес, який призведе до того, що цивілізація (у нашому розумінні) зникне.

Наприклад, зникне електрика. Чи це буде кінець світу? Напевне, ні, але для багатьох людей це буде кінець того штибу життя, яким ми живемо.

Коли говорити про саме руйнування світу для кожного, то воно триває, тому що відбуваються дуже швидкі зміни у світі. Люди, які звикли до однієї культури, не можуть сприйняти те, що змінюються культурні смаки навколо. Люди, які звикли до однієї їжі, не можуть сприйняти тієї пластмасової їжі, яка зараз заполонила наші столи.

Руйнується той світ, з яким ми жили у дитинстві, з яким ми живемо зараз. Тому з цієї точки зору певний такий апокаліпсис відбувається. Але чи він може призвести до якоїсь глобальної зміни світу я зараз насправді не думаю.

На наш вік вистачить того штибу життя, яким ми живемо сьогодні.

Завжди є люди, які можуть скористатись з ситуації, якщо вони достатньо володіють інформацією. Але говорити про те, що хтось маніпулює достатньо глобально у світі? Я не є прихильником оцієї теорії змов.

Що десь, наприклад, у Кремлі чи десь в Єрусалимі, чи десь на Брайтон-Біч збираються якісь люди і щось там вирішують за всю планету – я у це не те що не вірю, я точно знаю, що так не відбувається.

Тобто, те що відбуваються певні процеси і хтось з них може скористатись так. Хтось буде користуватись. От, наприклад, люди брали кредити розраховуючи на те, що буде кінець світу. Хтось з цього скористається, а хтось з цього втратить.

Тому на ці речі краще менше звертати уваги, жити таким життям, яким ми живемо і очікувати не настання кінця світу, а очікувати настання нового року.

Історик мистецтва, культуролог, куратор мультимедійної бібліотеки Центру міської історії Центрально-Східної Європи Богдан Шумилович.

I

Я загалом прихильник такої ситуації, що культура має свої правила розвитку, які виходять з логіки того процесу. Зі сторони ми можемо дивитись на результат і якось його аналізувати, але, наприклад, виявити, чому саме у Франції виникає кінематограф, а не в Німеччині, дуже складно.

Культура створює якісь феномени, але сказати, що тотально хтось щось спланував дуже складно. Масова культура веде себе як складний механізм. Вона реагує на певні подразники.

Наприклад, приходить папір до країни. Пошириться він чи ні – невідомо. Він масово поширюється, але може і не поширитись, бо культура буде не готовою до цього. Коли папір прийшов до Європи, то християни вважали, що злі араби придумали якусь дурню, бо до того писали на пергаменті. Письмо – священна річ. Писали золотом. Це була сакралізована дія. І тут вона стає попсовою, масовою. Приходить папір, всі починають писати. І що ми маємо наслідком?

Ми маємо якісь романи, літературу і ще щось у 19 столітті. Тобто, література 19 століття у Європі виникає через можливість того погодження європейців, що папір – це добре, що ми будемо це використовувати.

І от до чого я веду. Не можна сказати, що масова культура за чиєюсь волею вибирає якісь сюжети. От є сюжет кінця світу. Він завжди був. Такі настрої присутні в Європі від того часу, як сюди прийшло християнство.

Ми усі чекаємо кінця світу згідно з християнською есхатологією. Тобто, він має десь закінчитись. Християнство не малює світ через переродження. Так сталось. Мені здається, що Христос щось інакше мав на увазі. Але в кінцевому результаті Церква проінтерпретувала це так. Є народження світу і є його кінець. До цього ми йдемо через Пасхалії, через цикли річні. Але ми маємо прийти у кінець.

Цей кінець малюється часто дуже страшно через передбачення Івана. І кінця світу у християнських країнах чекають давно і довго. Їх чекали у 13 столітті, у 14 столітті, в 16.

Коли Колумб відкрив Америку, то був такий ж кінець світу. Тобто, це не є щось нове для європейської культури. Ми живемо зараз у ситуації масової культури. І хоч у 16 столітті й не було поп-культури, але у писемній культурі поширились якісь уявлення, що буде кінець світу, тому що це остання Пасхалія і християни почали готуватись, що буде гаплик.

Відносно, це також було масове явище, поки якогось там проповідника десь у Новгороді не загасили. А зараз це перетворюється на продукт і за цим цікаво спостерігати. Тобто, страх культури перед чимось масовий продакшин може перетворити на якийсь продукт.

Ця тема з календарем майя з'явилась десь у 90-х. Давно з'явилась. І потрохи маховик назбирується. Я уявляю, як сидять продюсери і виробники фільмів (особливо жанрові). А студії діють за чіткими моделями. Вони знають: ми хочемо хоррор чи ми хочемо комедію, чи хочемо бойовик. І вони тільки вибирають режисера, хоча й не дадуть йому монтувати, бо це зробить хтось інший відповідно до жанрових правил.

Але продюсери вивчають добре ринок. Дивляться, страшилки продаються? Продаються! Кінець світу актуальний? Актуальний! Лабаємо! І тут, мені здається, що на культуру ти не можеш повпливати, щоб вона щось вхопила і почала це роботи, але з іншого боку є такі ситуації, коли ти їй щось пропонуєш і вона це підхоплює та розвиває.

У нас вона підхоплює і розвиває тому, що ми всі історично схильні чекати цього кінця світу. Плюс, через ці всі наші християнські історії.

І тому воно так виглядає, що це є масова культура, хоча з іншого боку ми над цим усім іронізуємо. Це ніби й страшно, але одночасно всі сміються, що цього не буде, що це просто якийсь календар, кінець епохи. І це багато шоу.

Я от зараз прилетів з Уралу. На кожному каналі 21 числа буде якесь шоу, присвячене кінцю світу. На кожному. От всі анонсують, який я не штрикну. 60 каналів десь у регіональному краї. Всі канали, які потрикав і, навіть, "Татарстан" – всі будуть говорити про кінець світу. Про різні культурні форми кінця світу. Хтось буде робити нічне шоу про кінець світу. Хтось політичне шоу.

Хтось покаже фільми і, як правило, коли про це говорять журналісти, то в тилах дають нарізки з фільмів. А там: або світ замерз, або вибухнув, чи комета залетіла. І воно – частина поп-культури. І нікуди від того не втечеш. Кінець світу продається добре.

II

Я цікавився тривалий час археологією. Потім вийшов на медіа. У мене достатньо прозоре розуміння того, як медіа розвиваються. Медіа, маю на увазі, як носії, так і методи комунікації. Вони розвиваються історично і мають певну еволюцію.

Потім я читав речі, пов'язані з календарями десь у 90-х. Якось випадково, бо мав справу з археологічними матеріалами. І був такий покійний професор Чмихов, який мав концепцію "Зодіакальне датування в археології". Він брав артефакти Бронзової доби і віднаходив відповідники до різних астрологічних скупчень зірок. Виходячи з астрологічних знань він доводив, що, наприклад, за деякими артефактами (особливо Бронзового віку) можна використовувати астрологічні методи датування.

Для мене це тоді було супер-відкриттям. Я зрозумів, що люди більшу частину свого існування (ми зараз живемо дуже малу частину свого існування, ми живемо у містах) ходили по планеті, або бачили вільний простір. Тобто, бачили багато простору, вони бачили зорі, бачили сонце.

І відповідно у людей вироблялась певна ритміка, яку вони відстежували за тими зорями. Відповідно календарі в різних народів у різний період відображають ритм Всесвіту, бодай того, який крутиться навколо нас і навколо якого ми крутимось.

Вони у своїй більшості циклічні. Щось повторюється. Не знаю, у чому причина. Можливо у якійсь всесвітній логіці. Звідси, можливо, й є оце припущення у більшості релігій (окрім християн), що людина живе циклічно. Тобто, життя циклічне і людина перероджується.

Християни потрактували це як: народився – помер і воскреснеш у кінці світу. Більшість релігій говорять про те, що ти відразу будеш воскресати. Питання лише, у якій формі.

Календарі – це ніщо інше, як відслідковування ритму Всесвіту. Ритм має якісь етапні, кінцеві періоди. І схоже на те, що уся ця істерія навколо кінця світу пов'язана з тим, що згідно з багатьма календарями закінчується якийсь етап. Він співпадає навіть з християнськими календарями.

Інше питання, що всі починають думати, що це все означає щось погане. Що людство припинить існувати, але навряд чи є такі причини.

Навіть такий серйозний канал як "Діскавері" взяв своїх 5 причин для зникнення світу. Там є експерименти фізиків, бактеріологічна зброя. До речі, здатність людства творити біологічні експерименти – це одна з перших причин загибелі.

Але на другому місці з можливих причин був страх людей перед машинами, які вийдуть з-під контролю. Якщо ми створимо якийсь Штучний розум, який нас сприйме як вірус і знищить.

Ми дійшли зараз науково до такого етапу (каже один фізик), що тепер накопичення знань відбувається у геометричній прогресії і зупинити його майже неможливо.

Це означає, що є недоліки і є плюси. Недоліки те, що ми можемо створити найнебезпечнішу зброю, а плюси, що ми можемо вирішувати питання. Коли накопичуються знання і їх багато, то шансів, що ми вийдемо на якийсь кращий, якісний рівень – значно більше. Але, відповідно, з'являється й більше страхів. Нещодавно вчені провели експеримент і взяли з інтернету формулу сибірки. І вони її інтегрували у звичайній лабораторії з речей, які можна було купити будь-де.

Страшно. Якісь три вар'яти завтра замість того, щоб іти стріляти дітей в школу, замішають сибірку з інтернету і отруять, наприклад мільйон людей. Це цілком реально.

Цього люди бояться.

Така можливість сучасного страху у тому, що ми все більше переходимо в технологічний світ. В нас є страх перед технікою. Спочатку це було як захоплення, що техніка багато чого дає. Але воно потрохи перетворилося у страх. І техніка тут все: цифрові технології, роботи, машини. Все, без чого ми вже не можемо існувати.

Техніка змінюється і цифрова ера зараз є на такому етапі, що вона залежить тільки від енергії. Якщо зараз відбувся б якийсь енергетичний колапс, то є шанс, що відбувся б якийсь цілком реальний кінець світу.

Причин, через які людство може загинути, є декілька – через те, що воно генерує. Одним з таких потенційних кінців може бути якась енергетична криза і, якщо вона, наприклад, з'являється і ми не маємо доступу до інформації, то це мільйони людей, які живуть у цивілізованому світу абсолютно не здатні будуть жити, ні робити, ні функціонувати. Тому ця технологічна епоха ставить перед нами нові запитання. Питання: «Як жити з технікою?»

Я для себе багато чого знаходжу в того ж Гайдеггера, в античних філософів. Вони кажуть, що техніки не варто боятися і з нею не треба надмірно дружити. Це щось, що ми вже не можемо усунути. Техне стало частиною нас. Це те, що створила людина і це те, що створює людину у багатьох моментах. Навіть у Фройда, який каже: "все, що неприроднє – це людське".

Техніка – це така сама частина нас, як і ми частина її. Це гарно у Матриці візуалізовано. Гарним в цій апорії є те, що ніхто не перемагає. Він (Нео) жертвує себе для техніки, для того, щоб відбулося примирення людини і того, що вона творить, чи того, що їй уже є непідвладним.

Оце такий страх, мені видається, буде розгортатись до того моменту, поки ми не знайдемо відповіді на запитання "як нам жити з усім цим", а все решта буде, так як є.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.