Зміст статті

10 лютого 2022

Відведе, не відведе?

Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.

Головне питання, яке хвилює світ, а нас – найбільше: розпочне Путін масовані бойові дії, обмежиться серйозним, але локальним загостренням чи все залишиться в нинішньому стані? Відведе накопичені угрупування військ чи ні?

Щодо різних варіантів можливого розвитку подій написали та сказали стільки, що додавати ще щось – це лише збільшувати інформаційну ентропію. Ми не знаємо ходу думок Путіна та його оточення, а також критеріїв їхніх рішень, хоча з попередніх дій можна зауважити певну ірраціональність та авантюризм, які швидше не сприяли, а погіршували реноме Росії та її керівництва.

А от щодо того, чи відведе Росія війська від українського кордону навіть у випадку значного зниження теперішньої російської істерії, то ризикнемо сказати, що ні. Чому? Чисельність збройних сил Росії встановлена у 1,9 млн осіб, з них 1 млн військовослужбовців. Вони розосереджені у військових округах (Західний, Південний, Центральний та Східний), які замінили 16 округів та чотири групи військ за кордоном в часи СРСР. А тепер подивімося не карту Росії (округи позначені різними кольорами) та подумаймо, де потрібно розмістити головні сили, якщо НАТО оголосили основним ворогом?

Зауважмо, що за часів СРСР, коли напруженість з Китаєм перевищувала напруженість з Заходом і значна частина чотирьохмільйонної радянської армії розміщувалась  в Далекосхідному, Забайкальському та Середньоазіатському округах, то основна потуга сконцентрувалася таки на західному напрямку. Один лише Прикарпатський військовий округ налічував 280 тис. військовослужбовців. Додайте до нього сили Київського, Одеського, Білоруського, Прибалтійського та Ленінградського округів. Не забуваймо і про групи військ у Польщі, Східній Німеччині, Чехословаччині та Угорщині загальною чисельністю 600 тис. військових. 

Зважаючи на спадковість мислення кремлівців щодо імовірного противника, особливо дружні взаємовідносини з Китаєм та практичну відсутність загроз з боку середньоазіатських держав, то де залишається місце для концентрації сил, ще раз подивімося на карту?Так, у Західному та Південному округах. А це якраз навпроти України, Білорусі та Балтійських держав. Тому ймовірно, що техніку та особовий склад повертати у місця колишньої дислокації не будуть, а в нинішніх місцях розміщення техніки розбудовуватимуть казарми, ангари, бокси для техніки, склади та шпиталі. 

Тобто вони перетворюватимуться в місця постійної дислокації. Тут зосередяться основні сили РФ, і це для неї найбільш вигідний  варіант. По перше, це пряме позиціювання щодо НАТО, по друге – постійне тримання в напрузі України, по третє – швидка можливість залучення армії за сприятливих умов, тобто створення серйозних провокацій, дестабілізації та безладів в Україні тощо. І звісно, що постійне підтримування напруги біля українського кордону шляхом проведення різнорідних маневрів.

Таке розміщення постійно відтягуватиме сили України від Донбасу та унеможливить ведення ЗСУ наступальних дій там, чого противник побоюється, хто б там що не говорив. Згадаймо підходи армійських підрозділів росіян прямо до кордону та назад у 2014 році. Та й можливість лоскотати нерви натівцям через Білорусь також не слід відкидати. Тобто нам таки доведеться жити з таким статус-кво постійно та призвичаїтися до цього. Нікуди не подінешся.  

Проте немає поганого, щоб на добре не вийшло. Нарешті зелена влада, схоже, зрозуміла, що її миролюбна поступливість нічого доброго не приносить та треба протистояти загрозам. Хоча дурити суспільство так і не відучилася.

Не встигли  набрехати, що закон про колабораціонізм відкликали на вимогу Венеціанської комісії, як до Москви приїхав Макрон та сказав, що це було на вимогу росіян. Також, як і теревені про розблокування Норманського процесу та роботи ТКГ, і це на тлі знущальних коментарів Путіна у Москві. Просто якийсь патологічний потяг до брехні, який лише призводить до недовіри навіть там, де немає підстав.  

Нарешті ЄС і НАТО звернули увагу на Україну та ситуацію, що розгортається довкола них. Вражені дзвінким політичним ляпасом та газовим шантажем європейці почали виходити зі стану глибокої стурбованості. І навіть німці почали виправдовуватися за своє путінофільство. До нас цугом почали їздити очільники МЗС та лідери країн. Одним словом, цілий світ за цих три місяці дізнався про Україну більше, ніж за минулих 30 років.

І, найголовніше, відкрився шлюз для постачання зброї від США, Британії, Туреччини та інших країн. Вантажні літаки прибувають майже щоденно. Попри всю свою боязкість Євроатлантичний світ нарешті почав усвідомлювати загрозу та діяти консолідовано. Під стусанами США, звісно. І вже згідно з опитуваннями громадської думки русофільство у західних суспільствах активно змінюється на справедливу русофобію. 

Нарешті наша зелена влада призначила гідне керівництво у Збройних силах замість ніяких Тарана та Хомчака. Армія оголосила свої погляди переозброєння, тобто на розвиток систем ППО, артилерії, автомобільної техніки тощо. Заговорили про те, що подали на затвердження десятирічну ракетну програму України вартістю 250 млрд грн.  

Здається, що почали розуміти, що ППО Patriot з вартістю лише однієї батареї в 1 млрд доларів нам не по кишені, а даремно ніхто не дасть. Треба робити самим. Звичайно, що два роки пішли коту під хвіст, але ситуація змушує ворушитися. А присутність загрози поряд змушуватиме і цю владу, і всі пильно ставитися до обороноздатності та надолужувати втрачене, оскільки така ситуація на багато наступних років, якщо не поколінь.

Як то кажуть не було б щастя, та нещастя допомагає. Такі от думки зважаючи на карту недавнього брата. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.