Зміст статті

24 березня 2022олександр ковальчук

Діти повітряних тривог

Графоманське паразитування на війні адвокатки Лариси Денисенко.

Чергова графоманія київської адвокатки та правозахисниці Лариси Денисенко з примітивним сюсюканням про війну з росією.

Правозахисниця Денисенко мала б хоч якось захистити українських дітей від своєї бездарної графоманії під час цієї війни. Але вона вже таким паразитом присмокталась до дитячої літератури, що, схоже, навіть не уявляє своє життя без чергової порції кон'юнктурної халтури.

У 2017 році для графоманії про толерантність та розмаїття "Майя та її мами" спеціально відбувся веселковий скандальчик у Львові, щоб хоч якось відвернути увагу від того її квірного примітиву. У 2018 рік Денисенко увійшла з графоманією про песиків "Усміхаки", де поміж згадок про смак собачого гівенця у її роті почала безпардонно впарювати юним читачам цілий продакт-плейсмент певних медичних препаратів.

Після російського вторгнення в Україну Денисенко також вирішила вхопити актуальну тему за бороду та виїхати на тому хайпі у хоч якісь топи піонерів цієї теми в місцевій дитячій літературі.

Але її книгу "Діти повітряних тривог" навіть важко назвати літературою, оскільки це лише набір букв рідкісної графоманської маячні. Вона продовжує вважати своїх читачів (тобто, дітей) одноклітинними істотами (хоча деякі її персонажі з книги про Майю вже мають бути у 9 класі), розумово відсталими створіннями, яким можна спокійно впарювати свою традиційну хвилю істеричного сюсюкання з неодмінними: "пазуряками", "лапокрилами", "рожевими поніками", а також черепашкою Чіпсік (Чіпсік, куме).

Правозахисниця Лариса Денисенко не вміє писати, нічого не розуміє у дитячій психології та нічого не знає про навколишній світ нинішніх дітей. Вона пише так, наче за ці п'ять років у дитячому світі нічого не змінилося. Її персонажі-кліше (всі ці Аллуні, Олежі, Настуськи, Богдасі та Анічки) живуть у якомусь вигаданому лімбі її голови, не мають нічого спільного з навколишнім життям, а тому Денисенко може спокійно присісти біля творців українофобських серіалів на кшталт Останнього москаля чи Великих Вуйків.

У своїх графоманських декораціях Денисенко хоче стати голосом усіх українських дітей під час цієї війни, але вона навіть не Кіяновська у Бабиному Яру. Вона взагалі людина без фантазії. Людина без совісті у своїх плаксивих експлуатаціях дитячих сліз Влада з Ірпеня та Ясі з Волновахи. А як тато і мама Ксюри та Іви з Черкас могли піти обоє на фронт, якщо у їхньої бабусі хворі ноги? Це що, сучасне продовження історії про Хлопчиша-Кибальчиша? І у Луцьку майже тихо, справді?

Так примітивні маніпуляції та штампи, одновимірне емансипе, найрозумніше у світі ЛГБТ, а також плакатний пафос про свободу вільних людей у Денисенко відразу стають біля інфантильної графоманії книги "Війна, що змінила Рондо" Романи Романишин та Андрія Лесіва.

Денисенко не зраджує у книзі "Діти повітряних тривог" своїм принципам виняткової бездарності з меркантильним хайпом на носі, а тому читачі її попередніх книг знайдуть тут нове стоп-слово "лихосилля", радісне та рідне слово "гівнюки", а також знову цнотливо сушитимуть голову над тим, що ж ховається за буковою Х у фразі про рускій корабель.

Цікаво, що головною героїнею її графоманії є дівчинка Мія з Коломиї, яка народилася 25 лютого 2022 року. Місячна Мія з Коломиї, схоже, що юна телепатка, оскільки має зв'язок зі всіма дітьми України. Дивно що, Денисенко ще нічого не згадала серіал I Am Not Okay with This (2020), але там все ще попереду. А от інфи про те, що Коломия є центром Всесвіту Денисенко могла б набратися від ідіотиків з Суспільного, які чомусь вважали, що стерильний колектив Our Atlantic – це наче бітли, які народилися в Коломиї (нині цю школотну маячню вже важко відшукати на їхньому сайті).

У фіналі Лариса Денисенко так піднесено пише від задоволення собою про те, що діти ці: "І з дітей повітряних тривог перетворимося на дітей повітряних поцілунків", що тут варто зрозуміти, що ж це за такий оптимістичний платонізм? Це натяк на те, що далі будуть одні суцільні роботи? Що всі діти світу стануть кіборгами? Чи це просто натяк на те, що всіх їх заморозять для того, щоб розморозити у 2032 році як у фільмі Demolition Man (1993) зі Сильвестром Сталлоне та Сандрою Буллок? Якщо місячна Мія вже так телепатично обіймається з Олежею, то що це за подальший облом з повітряними поцілунками?

А адвокатці та правозахисниці Лариси Денисенко варто вже піти на дно та перестати впарювати діткам свою графоманію. Якщо вона вже так любить коротку форму, то тут свою хапливу увагу вона може звернути на класику Анни М. Г. Шмідт "Ян і Янеке", або ж взятися за книгу Мікеле Д'Іньяціо "Таємна робота Санта-Клауса" (продовження там вже набагато гірше) чи книги Пітера Брауна "Дикий робот" та "Втеча дикого робота". Тому що це рівень, про який вона може лише мріяти.


фото: твіттер видавництва Видавництво

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.