Пісні фронту 2023 (# 46)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Баладна вакарчукеска божевільних масштабів про повільні танці та щастя.

Млосне рнб закордонних впливів убік, наприклад, Kelela, яке лише інколи псує дещо неоковирна лірика.

Патріотичні частівки від Лободи з хутірським вайбом маминих зупок від псевдореперки alyona alyona.

Місцевий покруч гіпнотичного вайбу та хореографії новозеландки Aldous Harding.

Молодші посестри Факасутри з незначною дозою іронії та дещо недбалим текстом.

Козак Сіромаха в ризах Вудкіда. У Ванька Клименка ніколи не було фантазії, нема її і зараз. Хоча вже добре, що без Псюка.

Безалкогольне рнб з дитячого садочка, де нудний текст і нудне виконання псують увесь саунд.

Донбаська подражателька львівських ненз з сеансом міжрядкової іронії та майбутнім фітом з Циферблатом.

Безалкогольне рнб від лінивих саундпродюсерів Tery, де чомусь бракує нудної пристрасти Богдана Купера.

El Кравчук чомусь повертається зі забуття з треком в дусі уроків Левка Дурка про правила дорожнього руху у 3-5 класах львівських шкіл.