Львівські маразми 2

Репресивність такого чемного у своїй побожності Львова завжди породжувала таке море психів, що з їх тіл вже давно можна було викласти справжнє море десь в районі Левандівки.

Клініка Львова завжди розташовувалась на перетині благоговійного припадання перед іконками власної непомильності та утопічним ідеалізмом галицького п'ємонтизму.

Невідповідність високим ідеалам завжди породжує стрес і тому на вулицях міста блукає стільки карнавальних хворих, які викрикують у місцеве повітря місцеву традицію розщеплення між формою та змістом.

І це ще добре, що місцеве середовище настільки звикле до таких коників, що навіть не звертає особливої уваги на такі вибрики, якщо тільки вони не виходять за межі загальноприйнятої чемності та не заходять на їх священну територію.

І знову цього тижня на благословенній Львівщині зафіксовано вже аж чотири таких випадки.

Телевізорна вервичка

Команда ТРК "Львів" захотіла стати просунутою у постмодерному світі і тому вирішила розпочинати кожен ефір програми "Доброго ранку, Львове!" молитвою на вервиці.

Науці достеменно невідомо, що там про себе (чи вголос) промовлятимуть бурхливі греко-католики: більш індивідуальну Ісусову молитву чи більш колективний Розарій, але молитовний старт аж ніяк не впливає на сесійну діяльність депутатів Львівської міської ради і тому не зовсім зрозуміло на який телевізорний ефект сподівається ТРК "Львів".

Молитовні рейтинги ТРК "Львів" могли б підняти своєю молитвою хіба що оті подушкові дівчатка у міні-спідничках, яких можна побачити на фото, але точно не отець Степан.

Це б була живописна і в чомусь, навіть авангардова картинка для Львова, що могла б сперечатись з рекламою морозива від Antonio Federici.

Чи просто переплюнути рекламу краснодарського торгового центру "Сіті-центр".

Іншої місії, окрім летаргічної, вервиця у телевізорі поки що не має і не дає.

Молоти Небесної сотні

Мінкульт нарешті дає лаве за кращий ескіз ордена Героїв Небесної Сотні. І навіть не дивно, що у цьому конкурсі переміг хтось зі Львова, тобто Тарас Возняк і Констянтин Ковалишин.

І якщо це саме той Тарас Возняк про якого усі думають, то це більше схоже на підставу, договорняк та живе втілення принципу Садового "Свій до свого по своє".

Третє та друге місця якісь абсолютно ліві у своїй терновості та дубовості, а переможці перемогли просто тому, що не такі розкидані у своїй палітрі небесного та цнотливого, що так пасували Партії регіонів.

І якщо на такому, ледве не масонському, хресті-молоті, на такому каменярському потенті буде розбудовуватись життя по-новому, то вже відразу помітні проблеми такого життя.

Небесній сотні взагалі щось не щастить зі вшануванням. То Садовий на них пропіариться зі своїми калічними білбордами, то одну книгу про них надрукують зі скандалом, то іншу.

Досвідченні видавці, до речі, вже просікли цю кон'юнктурку і на Форумі видавців вдячних покупців вже очікує десь дюжина книжок про Небесну сотню. А скільки там буде книг про Майдан, то вже навіть важко подумати.

Тепер ось і капітула місцевих каноніків прийшла до Небесної сотні.

Пришестя збіглого надзвичайника

Збіглий надзвичайник Павло Василенко нарешті з'явився в етері після стількох прохань місцевих слухачів.

З їхнього Ростова він надіслав довжелезну тєлєгу своїм львівським баклальникам і виявилось, як і прогнозувалось, яке їхало таке й здибало.

Безапеляційну правоту Василенка щодо діяльності місцевих ЗМІ без суду та слідства перекриває його ж якась просто катастрофічна фофуддя та якісь сентиментальні соплі старшокласниці у таксофоні, що остаточно псують його імідж мученика за Святу Матінку Русь.

Це навіть важко назвати емоціями, бо це просто якась православна богадільня (і навіть не Інакша думка), особливо про неонацизм, братовбивчу війну та антиросійську істерію в Україні (камон, Паша, шо за нах?).

І особливий перл, це те, що Росія не воює з Україною.

"Восхищаться братоубийственной войной и верить в лапшу, производимую говорящими касками и головами ВСУ и АТО, невзирая на то, что владею информацией из осаждённых городов от своих друзей и коллег? Радоваться или отрицать убийство десятков детей? Списывать на мифических террористов расстрелы автобусов с беженцами, среди которых 80% – родственники тех же ополченцев? Потихоньку втягиваться в социум набирающего обороты неонацистского государства"?

"Более полутысячи военнослужащих ВСУ, ушедших из так называемых «южных котлов» по гуманитарным коридорам на территорию России – лучшее доказательство тому, что Россия не воюет с Украиной и не рассматривает своих славянских братьев в качестве врагов. Солдатиков накормили, одели, помыли, оказали медицинскую помощь и беспрепятственно возвращают на территорию Украины".

Можливо, що це просто такий делікатний стьоб, а-ля самопародійність тракторного Тичини (бо що ще людина може написати з Росії?), але останній абзац вбиває й ці надії на мінімальну адекватність:

"Более 300 запросов на добавление в друзья за 2 недели. Среди людей, желающих пообщаться – журналисты европейских и российских СМИ, представители парламентов 2-х стран Евросоюза, политологи с весьма солидными именами, политики стран СНГ и стран Балтии, преподаватели двух североамериканских университетов. Спасибо за рекламу!"

Бу-га-га.

Ляшко і васі

Публіка Ляшка – це звичайно, що васі звичайні. От після апофеозу Ляшка на Сихові й розродився своїм текстом на західному неті й їхній редактор розділу "Блоги" Василь Расевич.

Розродився полум'яними слідами варіантівської статті Санта-Барбара Ляшка, звідки, схоже, що більшість і дізналась, що там було і як (хоча Расевич завжди заперечує, що читає Варіанти і навіть їх не перепощує).

Те, що він вирішив так невдало примазатись до чужої слави, то це навіть не дивно. Таке вже доля у провінційних інтелектуалів – заздрити і писати, писати і заздрити. А ще молитовно сподіватись, що The New York Times десь там згадає їх епігонську душу в третьому абзаці знизу дрібним шрифтом.

Це вже давня звичка захід.нету щось десь cтирити, до чогось примазатись, щоб потім довго відмазуватись Святим Письмом та законодавством. І тому в деяких таких питаннях навіть легше усе перетерти з Садіком чи Проциком, а не з цими володарями всесвіту.

Але в чомусь агонію Расевича навіть можна зрозуміти, бо йому ж може світити від 5 до 10 білим лебедем у місцях не настільки віддалених за сепаратизм Митуси та туси з Корніловим та Чалєнком (пишуть, що вже видалені з ютубу).

А поки він може підтягнути матчасть клоунської природи переглядом фільму Balada Triste De Trompeta.

Поза такою халтурною клоунадою представників сайту (у цього інтелектуального сайту завжди проблеми з гумором) Андрія Садового можна навіть простежити ту цікаву дещицю, що так секта Садового мочить конкурента Садового.

Ляшко – оральний конкурент Садового. У них навіть аналогічна легенда на цій карті. Ляшко – єдиний спаситель трудового народу і Садовий – найкращий мер на планеті Земля.

І навіть істерія навколо них – ідентична. Тому на них так особливо ведуться німфоманки та жіночки бальзаківського віку.

Садовий – майбутній президент і Ляшко – майбутній президент. Обидвох підозрюють у нетрадиційній орієнтації і обидва вони полюбляють попрацювати язичком на благо простого народу.

Вони – брати-близнюки, вони – Пат і Паташон, вони – Луї де Фюнес та Бурвіль, і хтось з них має поступитись іншому.

P.S.

Тут ще мав би бути економічний бойкотун Радик, який завтра передаватиме труси російським жіночкам. Але навіть не за те, що передаватиме, а за те, що передаватиме труси, а не трусики (вони б ще трухани чи трусєля передавали).

Помітно, що економічні бойкотуни не вміють працювати з граційною жіночою душею, не мають досвіду дотиків до цієї плинної невловимості. Та й звідки тому досвіду взятись, якщо перед їхніми очима так постійно блимають очка товаришів?

фото: jasonprovocative.blogspot.com, yugopolis.ru, kolo.poltava.ua

А для Радика та його анемічних товаришів звучать The Pointer Sisters та їх всепланетарний хіт "I'm So Excited".