Михайло Барабаш: Якщо ти починаєш заробляти своїм мистецтвом, то треба подумати, що ти робиш не так

Михайло Барабаш народився 8 серпня 1980 р. у м. Тернопіль. Навчався у Косівському коледжі декоративного та прикладного мистецтва ім. В. І. Касіяна, на кафедрі художнього розпису, а також у Львівській Національній академії мистецтв, на кафедрі монументально-декоративного мистецтва.

Співзасновник та учасник мистецької формації «Кома», мистецької групи НУРТ.

Член Національної Спілки Художників України. Учасник всеукраїнських та міжнародних пленерів, виставок.

Працює у галузях – живопис, інсталяція, перформанс, ленд-арт, енвайронмент.

Чи може сучасне мистецтво бути сьогодні професією, чи живуть з цього українські митці?

Не живуть, але не лише українські. Мало відсотків художників живуть на це. Хіба якщо підписуєш договори з галереями. Я був на пленері з трьома художниками з Голландії, вони закінчили мистецьку академію і працювали барменами.

А як зазвичай заробляють на життя художники?

У мене рідко купують мої картини. Переважно замовляють квіточки, натюрморти. Я також оформлюю кафе, ресторани. Хоча вважаю, що, якщо ти починаєш заробляти своїм мистецтвом, то треба подумати, що ти часом щось не так робиш.

Бо мистецтвом цікавляться тільки колекціонери чи музеї. А заробляють хіба що гонорарами на якихось мистецьких заходах.

Яке мистецтво найкраще сприймають в Україні? Що ближче нашій ментальності?

Я про таке ніколи не думав, але мені здається, що наша ментальність є дуже творча. Я в дитинстві на село їздив і мій дід, який повернувся з війни без руки, постійно робив нам якісь літачки, з дерева різьбив іграшки, щось видумував постійно, це були живі речі, творчі.

Але також вважаю, що художники, які творять у Києві, Харкові роблять це по-іншому, залежно від середовища, де вони працюють і живуть. Відповідно, вони згодом також формують середовище.

Ти працюєш у різних галузях мистецтва, малюєш живопис, створюєш інсталяції, робиш перформенси, щось тобі є ближче, з чим тобі комфортніше працювати?

Ще з Академії мистецтв мене цікавили різні засоби вираження, наприклад: на четвертому курсі я створив проект з рухомим зображенням, яке пускалось на стіну з діапроектора (так як на той час ми ще не мали доступу до цифрових проекторів). Фактично то була перша спроба пошуків у відео мистецтві.

На шостому я вже працював з інсталяцією. Крім того, ще тоді я цікавився перформенсами й реалізував декілька своїх ідей. І від тоді я в своїх персональних проектах стараюсь поєднувати різні засоби різні види візуального мистецтва – живопис й інсталяцію, графіку й відео.

Насправді все залежить від самої ідеї і від проектів чи фестивалів, на які їх подаю.

Якщо є Тиждень актуального мистецтва, то роблю перформенси, інсталяції. 

Багато людей сьогодні не сприймають сучасного мистецтва, як до того ставишся?

У мене була виставка картин і директор музею сказав мені: «Та я нічого в тих ваших перформенсах не розумію».  

Але я сам про це не думаю, не переймаюсь цим. Мені важливо, коли запрошують взяти участь у проекті. Я не задумуюсь скільки має прийти людей, я думаю про участь більше. Я усвідомлюю, що займаюсь сучасним мистецтвом і це не масове явище.

А що тобі останнім часом сподобалося з сучасного мистецтва?

Коли є якісь об’єкти, інсталяції, мені простіше це сприймати. На Арсенале було багато відеоарту, особливо польського, то мені цього забагато.

Як вважаєш, де в Україні сучасне мистецтво добре розвивається?

Якщо переглядати виставки ПінчукАрт Центру, то там багато робіт художників з Харкова. У Харкові є великий молодіжний фестиваль Non Stop Media.

У Львові є фестиваль Тиждень актуального мистецтва, але львівських не так багато. Ну, а гроші всі крутяться у Києві, тому там більше можливостей.  

Чи створив ти вже такий проект, який вважаєш знаковим у своїй творчій діяльності?

Напевно немає поки що, точніше більшість речей, які я створюю, то однаково до них ставлюсь. Просто є більш чи менш вдалі. Хоча інсталяція «Людина-Риштування» 2005, це була одна з таких найперших масштабних моїх робіт, яка, напевно, й мала великий вплив на подальшу мою творчість.

Коли у тебе купують картини, тобі шкода з ними розлучатись?

Шкода страшенно. Якось у мене купили сім робіт і я не знав, куди подітись. Мені як вирвали з організму щось. Часами, коли у мене хочуть купити якусь картину, мені стає вже шкода і я починаю думати, де б я її ще міг виставити.

Кілька місяців тому ти представляв свій кураторський проект «Сакральний простір», розкажи як так сталося?

У мене завжди було бажання зробити виставку на тему релігії. І от, 2011 року виникла група НУРТ і я став її учасником, окрім мене до складу входить композитор Остап Мануляк та художник Ярко Філевич. Ми зійшлись спільними думками робити щось. І от проект «Сакральний простір» – це один з перших таких більших проектів групи НУРТ.

Під час цієї виставки були представленні роботи українських та польських художників. Тривав проект 1,5 місяці. І це був не лише візуальний проект, а й музичний, Остап Мануляк, ще один співзасновник групи НУРТ, представив дві свої композиції.

Що для тебе сучасне сакральне мистецтво?

Сучасне сакральне мистецтво для мене – це те, що на часі. У загальному розумінні – це християнське мистецтво, церковне. Але воно таке саме, як і сучасне мистецтво, використовує ті самі техніки і засоби.

Сучасний іконопис – це не є для мене сучасне сакральне мистецтво, в такому вигляді яке воно є зараз, це швидше копіювання і шаблонування старих готових речей.

Чи думаєте вже про інші проекти?

Наше мистецьке об’єднання ми заснували фактично з одним бажанням – це організовувати мистецькі акції, виставки, фестивалі, проводити лекції, майстер класи.

Тому, так, ми запланували багато проектів. Головне, знайти фінансову підтримку для їх реалізації.

В основному в планах є продовження діяльності в проведенні лекцій та майстер-класів, особливо, в галузі музики, композиторства. Цим постійно займається Остап Мануляк.

Щодо більших проектів, то планується в наступному році проведення вже двох існуючих проектів-фестивалей «Сакральний Простір» та Фестиваль електроакустичної музики «ARS ELETTRONICA».

Також спробую реалізувати фактично те, заради чого ми зібрались – це фестиваль аудіовізуального мистецтва, своєрідний мультимедійний фестиваль.

А ще цікавий проект готує Ярко Філевич, який буде звертатись до нових можливостей в оформлені міського простору мистецькими творами.