Василь Мокан: Наразі Слуга народу є ліберально-демократичною партією з елементами соціалізму

Варіанти розмовляють з кандидатом політичних наук, співзасновником і заступником директора консалтингової компанії Ukrainian Politconsulting Group, а також народним депутатом України (Слуга народу) Василем Моканом.

Як Ви, як політолог, визначите ідеологію партії Слуга народу?

Чітко визначити ідеологічну лінію складно тому, що у партії Слуга народу, точніше, навіть у фракції, безпрецедентно велика кількість людей. І спектр поглядів та ідеологічних вподобань цих людей різноманітний. Наприклад, поміж моїх колег у фракції є такі, які мають більш соціалістичні погляди, а є такі, які вже тяжіють до класичного лібералізму. Термін "лібертаріанство" був, скажімо так, продуктом виборчої кампанії. Він відображав ідеологічну лінію і бачення виборчої кампанії більшістю кандидатів від Слуги народу, але цей термін не зовсім розуміє виборець і суспільство.

А це: економічні свободи, зменшення ролі держави у житті рядового громадянина чи перехід держави від інструменту примусу до сервісного обслуговування. Там, звісно, де це можливо і не шкодить національним інтересам, безпеці та суверенітету держави, максимальний відхід від всіляких контролюючих функцій і перехід до обслуговування. Це те, що я вкладаю в цей термін. Але в нашому суспільстві досить складна соціально-економічна ситуація і тому соціалістичні ідеї також мають значну популярність. Після того як Соціалістична партія України на чолі з Олександром Морозом фактично відійшла у минуле, то ця ніша лишилась вільною. Соцпартія Ківи, на мою думку, швидше була пародією, а не реальною спробою реанімувати соціалістичну ідеологію, і тому також необхідно брати ці ідеї на озброєння.

Хтось з політтехнологів підказує, що можна зайняти ліву вільну нішу і тому й відбуваються зміни?

Розумієте, у процесі реформування, який сьогодні здійснює наша команда, це все сильно переплітається. В Україні завжди була проблема з ідеологічними партіями. Ми точно не крайня ліва і не крайня права. Я б сказав, що наразі Слуга народу є ліберально-демократичною партією, але з елементами соціалізму. Як правильно знайти для цього термін? Руслан Стефанчук запропонував термін "лібертаріанство", який суголосний більшості пунктів нашої передвиборчої програми. Але трансформація триває і можна сказати, що зараз розпочалось не лише партійне будівництво і розбудова осередків Слуги народу, але й уточнення та конкретизація ідеологічного позиціонування. Тобто пошук триває.

Зрозуміло, тобто що таке "зелений соціалізм" остаточно поки невідомо?

Слово "зелений" я ще не чув. У моєму сприйнятті "зелений соціалізм" це молодий та недосвідчений. Хоча це насправді не так. Ви знаєте, що коли я долучався до команди Слуги народу, то я був достатньо скептично налаштований щодо команди та людей, аніж зараз, коли побачив погляди, потенціал членів фракції і все різноманіття поглядів на розвиток держави. Зараз я став командним гравцем і бачу більше потенціалу, ніж до того, як прийшов у цю команду. Але це не класичний соціалізм, це ліберальна ідеологія, погляди з елементами соціалізму, я би так сказав.

Якщо говорити про об'єднавчі цінності для всіх громадян, то тут також поки нема чіткого розуміння пріоритетів?

Насправді, у нас різний спектр поглядів і людей, з іншого – є об'єднавчий фактор, який можна вважати ідеологічним. Це наша передвиборча програма з якою ми йшли на парламентські вибори, і де чітко вже розписали в різних сферах життєдіяльності держави. Під час кампанії я їздив з агітаційними турами, зокрема й Західною Україною. Зараз я бачу реалізацію цих пунктів на практиці. Тобто насправді, якщо ви подивитесь на проекти законів та ініціатив, які є у парламенті, то там абсолютна відповідність тому, що декларувалося перед виборами. Жодного суттєвого відходу я не бачу. Ця програма зараз фактично об'єднує всіх членів фракції.

Люди насправді хотіли простих речей: по-перше, соціальної справедливості, відповідальності та рівності перед законом. В якому би регіоні ми не були, то ця вимога завжди звучала: всі повинні жити за однаковими правилами, немає бути рівних і рівніших серед рівних. Власне тому ми й обмежили депутатську недоторканість та перезавантажуємо антикорупційні правоохоронні органи. Ми розуміємо, що без цього неможливо забезпечити рівність всіх перед законом. Це стосується також й сплати податків. Дрібний підприємець не може все чесно сплачувати в той час, коли великий капітал різними схемами уникає цієї сплати. Тобто рівність перед законом та соціальна справедливість, боротьба з корупцією і, безумовно, соціально-економічний ріст – ось наші пріоритети.

На жаль, останнє наразі неможливо швидко реалізувати. І як раз на цьому тлі часто й лунає критика та розчарування, начебто Слуга народу не реалізує свою програму, немає обіцяних підвищених зарплат, пенсій та іншого. Я вважаю, що на цьому етапі набагато ефективніше рухатись зважаючи на реальну економічну ситуацію в державі, аніж йти, наприклад, шляхом популізму і закладати в бюджет видатки та доходи, які не підкріплені реальними коштами, щоб перед кимось там звітувати, що ми реалізували підвищення соціальних стандартів.

Разом з тим ніхто не заперечує, більше того, ми всіляко підтримуємо, що об'єднавчими факторами мають стати мова, культура, історія. Зараз є негласна домовленість не зачіпати тих речей, які можуть роз'єднувати українське суспільство чи ділити його на протиборчі табори. Навпаки, необхідно концентруватися на законодавчому та виконавчому рівні саме на тих речах, які суспільство об'єднують. Єдиним винятком з цього правила я зараз би назвав законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення, так званий закон про ринок землі, хоча це не про продаж йде мова. В цьому випадку суспільство ще інформаційно не пройшло того етапу роз'яснень, яке б мало бути. І от якраз це зараз й розділює людей.

Чому це законопроект не про продаж землі, а саме про ринок?

Опоненти цього законопроекту роблять акцент на тому, що це законопроект про продаж землі, і що після його ухвалення будуть усе настільки безтямно продавати, що, як вони кажуть, розпродадуть всю державу. Насправді це закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, метою якого є, поміж іншого, забезпечити громадянам-власників земельних паїв реалізацію права на розпорядження своїм майном, яке закріпили в Конституції. В нас земельні паї залишаються єдиним об'єктом нерухомості, яким людина не може вільно розпоряджатися.

Згідно статистики у всьому світі залишилось 5 чи 6 країн, де немає цивілізованого ринку обігу земель, зокрема, й в Україні. Ніхто не буде зобов'язувати людей негайно продавати землю, тим більше у перший рік. Мова йде про те, що стимули, які заклали в законопроекті, можуть дати, по-перше, фінансовий ріст як вартості землі, так і вартості її оренди. Сьогодні ж ситуація така. До десяти великих аграрних холдингів і власників цю землю фактично вже мають, але цей ринок є тіньовим, вони сплачують незначну орендну плату і дуже часто не в грошовій формі, а натурою: зерном, кукурудзою, тощо. Власники цих паїв фактично нічого з цієї землі не мають. Ми хочемо зламати цей тіньовий ринок, запустити цивілізований обіг сільськогосподарських земель, можливість продавати, орендувати, давати в заставу і, найголовніше, обробляти цю землю і на ній заробляти нашим громадянам. Тому я і кажу, що це законопроект не про продаж землі, а про цивілізований ринок обігу земель сільськогосподарського призначення.

Вісімнадцять років мораторію створили дуже стійкі міфи про негативні наслідки земельної реформи. Суспільство настільки пронизане цими міфами, що бачимо несприйняття цієї законодавчої ініціативи з боку більшості громадян. І це велика проблема. З одного боку, ми розуміємо, що рухаємося у правильному напрямку, оскільки мораторій фактично стає консервацією чинного стану. З іншого боку, ця ініціатива на цьому етапі роз'єднує суспільство. А в нас, як я казав, є домовленість, така філософія або стратегічний напрямок, що ми, передусім, реалізуємо ті речі, які об'єднують суспільство. Однак, якщо ми зараз знову продовжимо мораторій, то наступного року відкрити ринок землі буде вже набагато важче, ніж зараз.

Багато хто на Львівщині вважає політичним переслідуванням кримінальні справи щодо нардепа Ярослава Дубневича та міського голови Львова Андрія Садового?

Щоб був ефект боротьби з корупцією поміж людей, потрібно розпочинати з топ-рівня. Я далекий від думки, що можна подолати побутову корупцію в обставинах, де вона (корупція) лишатиметься у вищих ешелонах влади. Тому стратегія притягнення до відповідальності топ-корупціонерів, створення мережі дієвих антикорупційних органів і Вищого антикорупційного суду – це абсолютно правильно. Цілком можливо мінімізувати максимально корупцію нагорі для того, щоб це дало ефект на низовому рівні. Хибне враження щодо регіональної ознаки боротьби з корупцією складається тому, що насправді розслідування щодо корупціонерів в інших регіонах ще не завершилися. І тут дилема, оскільки суспільство вимагає швидких посадок.

Ви це обіцяли?

Так, ми це обіцяли, але реалії такі, що швидкі посадки згодом можуть дати зворотній ефект. Чому? Якщо процесуально не минути всі етапи вітчизняного слідства і не підготувати усю доказову базу, то це згодом оскаржать в суді, і корупціонери, які справді винні, можуть вийти на волю. І держава їм ще буде виплачувати компенсацію. У попередньому скликанні парламенту часто були прецеденти, коли робили піар-акцію з якоюсь затриманням. Когось затримували в присутності телевізійних камер, а потім справа елементарно розвалювалася в судах через порушення процедури затримання, слідства, недостатню доказову базу. Після цього люди не просто виходили з СІЗО на волю, вони ще й через суд поновлювались на посаду та отримували від держави компенсацію за всі місяці, які вони начебто вимушено не працювали. Ми маємо на меті не створення гарної картинки, а справді процедурно і доказово притягати корупціонерів до відповідальності. А це, на жаль, тривалий процес. Не можна просто помахом руки президента (чи голови Верховної Ради) когось притягнути до відповідальності.

Голосування щодо Дубневича вказало на те, що навіть у фракції Слуга народу далеко не всі погоджувались з вимогою його арешту, тому що для того недостатньо було аргументів?

Я голосував за всі три подання виключно тому, що Верховна Рада України не призначає винних чи невинних. Вона тільки дає дозвіл на здійснення процесуальних дій. Тобто ми зняли недоторканість і це дозволило проводити слідство, затримання та можливий арешт. Верховна Рада дала лише дозвіл на ті речі, які без жодного голосування можуть застосовуватися щодо будь-якого громадянина.Чому важливо було це підтримати? Тому, що ми на початку вересня проголосували за зняття депутатської недоторканості і з нового року, згідно Конституції, це й так робитиметься автоматично. Це, фактично, були технічні голосування. Комусь це вигідно називати політичним переслідуванням.

Я, як депутат, який голосував за ці три подання, виходжу з тієї логіки, що це не наша компетенція – з'ясовувати винен він чи невинен. Наша функція (згідно законодавства), яке ще діє до кінця року – це дати чи не дати дозвіл на здійснення слідства. Вважаю, що такий дозвіл треба було дати, щоб антикорупційні органи могли розібратися. Справді, лунали застереження про недостатність доказової бази. Але це суб'єктивне судження окремих людей.

Якщо вони праві, то в мене тоді буде питання, передусім, до Генпрокурора. Якщо Генеральна прокуратура робить подання з неналежною чи слабкою доказовою базою, то це іміджевий прорахунок Генпрокурора, який представляв з трибуни подання на Дубневича. І якщо ця справа розвалиться судді, то це може поставити під питання компетенцію Генпрокурора. З’явиться необхідність кадрових змін, адже ми таким чином ніколи не відновимо довіри до правоохоронної системи. Я відкидаю будь-які звинувачення в політичних переслідуваннях. Наприклад, тому, що Дубневич входить до депутатського об'єднання "За майбутнє", яке ні на що особливо в парламенті не впливає. Ми закликаємо до співпраці всі фракції і депутатські групи, але це не шантаж чи договорняки. Все це в минулому. У нас жорстоко реагують на те, якщо когось зі Слуги народу зловлять на договорняках.

У парламенті не бракує скандалів, передусім, за участі фракції Слуга народу?

Але не такого плану. Це скандали особистісного характеру, які частково я не виправдовую і засуджую, а частково розцінюю як провокації з боку політичних опонентів. Наприклад, останній зі Стефанчуком. Він не порушив абсолютно жодного пункту закону у ситуації компенсації на житло, а скористався тими можливостями і повноваженнями, які йому гарантує закон. Але за останні дні зробили з нього ворога народу і корупціонера. Стефанчук зреагував на це і попросив, щоб із його зарплати вирахували суму компенсації. За це йому моя повага. Політичні опоненти й надалі використовуватимуть та широко транслюватимуть такі моменти. Це очікувано, оскільки це вперше в історії одна фракція користується правами коаліції. Власне тому і немає договорняків щодо голосуванню. Ми цього не потребуємо і, сподіваюсь, ніколи не потребуватимемо. Це багатьох дезорієнтує, оскільки вони звикли діяти по-старому. Відповідно, вони й обрали стратегія бити нас інформаційно.

Чути також нарікання регіонів на те, що бюджет-2020 не особливо врахував їхні інтереси. Коштів на розвиток значно менше, ніж попереднього року.

Вперше в історії державний бюджет ухвалили в листопаді, а не під Новий рік. Заслуга Слуги народу в тому, що все відбулось відповідно до вимог бюджетного календаря, як це й передбачається законом, тому ми й маємо можливість зараз його критикувати чи хвалити. Я не бачу в тому документі суттєвих дисбалансів щодо регіонів. Ми виходили з показників реального стану економіки. Де можна було – піднімали, де ні – лишали на тому ж рівні. Фактично щодо всіх ключових моментах ми індексували або підняли фінансові витрати. Логіка була у тому, що цей бюджет формується як бюджет будівництва. Наголос робився не стільки на роздачі коштів у вигляді підвищених соціальних виплат, скільки на будівництво інфраструктурних об'єктів. Є президентська програма "100 шкіл, 100 садочків, 100 стадіонів" на 2020 рік, а там й завдання запустити 300 таких об'єктів і масштабне будівництво доріг.

Чому парламент відмовився від ідеї централізувати кошти з акцизу на пальне і таки залишив їхню частку місцевим органам?

Була ідея, яку підтримував уряд та особисто Гончарук, забрати фінанси з акцизу на пальне, централізувати їх на 2020 рік і запустити масштабне будівництво доріг. Це й справді була безпрецедентно велика сума – 73,6 мільярдів гривень на будівництво і реконструкцію доріг. Плюс міжнародна допомога. Це давало можливість на практиці досягнути дійсно конкретних змін в будівництві доріг. Але у Верховну Раду почали масово надходити  звернення від органів місцевого самоврядування, які не хотіли втрачати додаткові надходження, і тому просили залишити їм відсоток від акцизу на пальне, оскільки вони розраховують на ці кошти в 2020 році. Верховна Рада ухвалила поправку до Бюджетного кодексу і вирішила повернути на місцевий рівень 7,7 мільярдів гривень. З одного боку, ми пішли на зустріч органам місцевого самоврядування, з іншого – ми дещо розбалансували Дорожній фонд, який прогнозувався в сумі 73 мільярдів гривень, а ми звідти забрали майже 8 мільярдів гривень. І зараз стоїть завдання компенсувати цю недостачу коштів. Однак я переконаний, що наступного року наші громадяни побачать реалізацію масштабних інфраструктурних проектів, які дозволять змінити на краще наше життя.

Коли планується закінчення реформи децентралізації?

У першому читанні Рада проголосувала за законопроект про добровільне об'єднання територіальних громад у тій частині, де з цього процесу виключаються обласні ради. Кабмін, за пропозицією облдержадміністрацій, завершуватиме процес створення ОТГ. У нас є прецеденти, наприклад, Закарпатська область, де ніяк не можуть погодити між собою план створення ОТГ. Насправді, це такі місцеві договорнячки про те, хто з ким об'єднується. Нині часто ОТГ створюють не через критерії ефективності, а зважаючи на певні особисті стосунки. Це може призвести до того, що в майбутньому деякі громади від істотно виграють фінансово та інфраструктурно від збільшення, а інші громади – зіштовхнуться з великими проблемами. Ми розуміємо, що для завершення цього процесу необхідно керуватись об'єктивними потребами, а вже після цього і зафіксувати відповідні зміни в Конституції. Перед нами стоїть завдання закінчити всі ці процеси до середини весни, зокрема, створити інститут префектів та провести укрупнення районів. Це перспектива і законодавчої, і виконавчої роботи на найближчі пів року.

Місцеві вибори відбудуться лише після завершення адміністративно-територіальної реформи?

Вибори можливі лише після цього. І це правильно. Звучали, звісно, пропозиції провести їх швидше, але в цьому мало логіки. Можуть бути три дати. Малоймовірно, що це буде кінець весни, тобто відразу після завершення реформи, хоча травень обговорюють. Друга дата – це, можливо, літній період, але я в неї не особливо вірю. І третя дата, найбільш ймовірна на мій погляд, це чергові місцеві вибори в жовтні. Але вже у всій країні після повноцінної реформи децентралізації ОТГ.