Схід і Захід перелазом

Завершилися довибори у двох округах, один на крайньому Сході, а другий на крайньому Заході України, а тому можна дещо порівняти.

Зараз маємо масу коментарів від різних експертів, політологів та журналістів про те, хто, де, що сфальсифікував та як же ж так, що на Сході переміг сепаратист від партії Порядок. Дивно з цього. А хто там міг ще перемогти, скажіть, будь ласка, якщо його основним конкурентом був представник Партії Шарія. Тут навіть представниця ОПЗЖ набрала лише 3%. Чи могло б там бути інакше?

Ще більше дивуюся, коли слухаю просторікування багатьох наших політиків, посадовців (на рівні міністрів) та депутатів про те, що ми повинні створити чудові умови на нашій частині Донбасу. І ось тоді люди з того боку побачать, змінять думку, навернуться і тому подібне. Так і хочеться сказати: "Люди, чи ви у своєму, чи нас маєте за ненормальних?" Подивіться на реальний стан справ, а не через надумане кліше. Пригляньтеся, що відбувається з нашого боку, перед тим як говорити про той бік.

Для аргументації наведу декілька прикладів зі своєї волонтерської п'ятирічки.

Весна 2019 року. Вербна неділя. Вивозимо з села Кряківка подружжя в Мостиський район. Їм вже за 60 років. Усе життя вони прожили в тій Кряківці, а тепер змушені виїхати. Чому? А тому, що односельці дістали за проукраїнські погляди. Коли українська армія вибила росіян з того села, а воно на березі Сіверського Донця, то чоловік з дружиною почали допомагати солдатам у побуті. Нагодувати, пустити помитися, дати води, одним словом прості речі. Так от, поки військові стояли в селі, все було більш-менш, а коли вони перемістилися на інші позиції, то односельці почали їх їсти поїдом. І от люди не витримали, розпродали все за безцінь та поїхали у Мостиський район, де громада з місцевим священником купила їм якусь хату. І це через 5 років після завершення бойових дій у селі.

Історія друга. Осінь 2018 року. Новолуганське, крайня точка на дебальцевському напрямку. Свинарник на 10000 свиней. В адміністративному корпусі розміщаються військові. Приїжджаємо пізно під звуки мінометних вибухів та черг з БМП, тому що до окопів звідси метрів 400. Нещодавно мінометна міна вбила кількох свиней і поранила працівницю. Нічліг в підвалі, в туалет не ходити, бо прострілюється. Проте вдень тут тиша, адже на роботу ходять з обох сторін. Веселощі починаються звечора. Питаємо у солдатів, як тут настрої. Настрої такі, відповідають: "Уходите и война прекратится". Тобто це нашій армії те "Уходите", уточняю. Так нашій, про інших жодного слова.

Приклад третій. Їдемо на позиції, які розміщені в полі. Дорога веде через Трьохізбенку Луганської області, а в самому селі роздвоюється. Стали на перехрестку роздивилися і поїхали. Не туди, оскільки виїхали на берег Сіверського Донця, а протилежний берег – сєпарський. Швидко розвертаємося і назад, добре, що з іншого боку нікого не було. Проїжджаємо через те ж перехрестя, і дядьки, що там сидять біля магазину, проводжають нас поглядом. І ніхто перед тим не сказав: "Хлопці туди не можна, там небезпечно", хоча ж вони бачили, хто в бусику їде.

І, як то кажуть, вишенька на торті. Місто Лисичанськ, 2015 рік. Місцеві волонтери, у яких часто зупинялися, всіма силами допомагають армії та біженцям. Місцева вчителька з подругами організувала волонтерський пункт, їздить на позиції, а її чоловік служить добровольцем, хоча вік уже далекий від призовного. Недалеко від їхнього будинку будують церкву, Московського патріархату, звісно, оскільки там іншого нема. Вони активно допомагають у будівництві, адже Бог один. Що робить вдячний священник?  Відлучає їх від церкви за допомогу українській армії.

Ось так. Це декілька прикладів з життя, які бачив сам. Ось тому там й такі результати виборів. І обговорювати треба не те, чому так сталося і як ми будемо привертати на свій бік людей з того боку, а те, як на нашому боці навести лад в головах, тому що Кузьменко набрала лише 6,7% голосів, а якщо до них додати ще голоси за представників Слуги народу, Батьківщини та Голосу, то разом буде заледве 12%. Ось де проблема, оскільки люди бачать лише те, що хочуть бачити. І основна проблема – як зробити так, щоб вони захотіли побачити реальність.

Тепер перемістимося на 1300 км в Надвірну. Тут інший розклад. Змагаються умовно – ідея (Р. Кошулинський), гроші (О. Шевченко) та влада (В. Вірастюк). Решта статисти та клони. Всі троє набирають приблизно порівну, тобто ідея програє умовному симбіозу грошей та влади з рахунком 1:2. І це в горах, де останні схрони були ще всередині 50-х років минулого століття Ось де проблема, яку треба аналізувати, а не те, чому бюлетенів в якійсь пачці виявилося на 100 штук менше, ніж записали за кандидата у протоколі. Вкрали бюлетені, бач. Не вкрали, а за гроші виборча комісія дописала 100 голосів, а коли шило з виборчого мішка стало вилазити, то почали вибріхуватися. Все просто як двері. Патріотична Гуцульщина, одним словом. І це не менша проблема, ніж ситуація на Луганщині.

Отак і виходить, що ідея (щоправда, сєпарська) перемогла на Сході, а на Заході ідея програла грошам та владі. Шкода, але так сталося. Як там казав Тарас Григорович: "За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то й оддасте…" Тому дивуватися нічого. Україна повинна всі сили кинути на інформаційну війну. Адже перемога досягається не тільки та не стільки кількістю танків та ракет, а тим, що знаходиться в мізках у людей, як солдат, так і цивільних. І цим, мабуть, повинні займатися всі: і влада, і суспільство.

Безперечно є різні позиції та погляди щодо розв'язання проблем, але є питання, де має бути спільна позиція, а тому бажання наростити рейтинг не може превалювати над здоровим глуздом. Коли з одного боку на людський розум діє масова пропаганда, то їй неможливо протистояти нудними зверненнями та різними ток-шоу, де замість спокійного обговорення проблем й шляхів їхнього вирішення все зводиться до того, що учасники  безперервно з'ясовують, хто більше вкрав, набрехав, обдурив чи зрадив. Послухаєш тих діячів і знову здивуєшся мудрості Тараса. Прочитаймо, чи не впізнаєте свого обранця? Ось він – дивиться на Вас з екрана:

Оце ледащо – щирий пан!

Потомок гетьмана дурного.

І презавзятий патріот,

Та й християнин ще до того –

У Київ їздить всякий год;

У свиті  ходить між панами

І п'є горілку з мужиками,

І вольнодумствує в шинку.

От-тут він ввесь, хоч надрукуй!

То чому ж ми так безвідповідально голосуємо? А потім знову будемо безперервно дивуватися тому, чому ж таких навибирали? На Сході та на Заході, до речі.