Ярослав Божко про Роберта Фіца

Підсумки виборів у Словаччині та чому в Європі перемагають друзі путіна.

Про це ми розмовляємо з керівником Центру політичних студій "Доктрина" Ярославом Божком.

На виборах у Словаччині перемогли праві популісти, лідером яких є колишній прем'єр цієї країни Роберт Фіцо. Як зміниться політика Словаччини та що це означає для України?

Центральна Європа все глибше знаходиться у ніші правого популізму, яка нікуди з Європи й не йшла. Не помічати її є геостратегічно недалекоглядним кроком. Ця ніша є достатньо сильною у Центральній Європі. Перемога Роберта Фіцо призведе до того, що Словаччина дещо скоригує свою риторику та підхід до відносин з ЄС. Це євроскептики та популісти, проросійські політики.

На практиці це означає, що в цих країнах відбувся дисбаланс між політиками та виборцями. Виборці не сприймали єврооптимістичні еліти, які правили Словаччиною, та проблеми, що супроводжували це правління. Тому єврооптимісти стали цапами-відбувайлами. Виборці хотіли обрати значно різкішого, прямолінійнішого політика, а саме такими і є популісти. Це, на думку виборців, має відновити зв'язок з політиками.

Політика єврооптимістів є занадто бюрократизованою, а це важко для виборців, це їх дратує.Те, що Словаччина стає більш проросійською, демонструє, що війна в Україні для словаків є чимось далеким. Фактор путіна не був вирішальним на цих виборах, оскільки в Європі завжди на результат виборів впливає стан внутрішньої політики. росія це знає та користується. Те, що Фіцо є путіністом, нічого не говорить словацькому виборцю.

Риторичний тон заяв словацького керівництва буде різкішим, за угорським зразком. Будуть говорити, що вони багато допомогли Україні, що потрібні переговори про особливі права для словацької меншини. Однак у практичній площині нові словацькі лідери не матимуть сильного впливу, тому що залишаються залежними від коштів ЄС. Словаччина й надалі залежатиме від зовнішньої політики ЄС.

Центральна Європа має великий драматичний досвід співіснування з СРСР, хіба що за винятком Болгарії, яку ще тоді називали 16-ю радянською республікою.

Ми хибно тлумачимо досвід Центральної Європи. Для нас Радянський Союз асоціюється з росіянами, а для Центральної Європи – це більше асоціація з владою комуністів, лівих партій. Фіцо, Орбан та польська Право і справедливість – це партії правого антикомуністичного ґатунку. Багато з них виросли з політичних сил, які брали участь у поваленні комуністичних режимів.

Нам здається, якщо не соцтабір, то це щось ліберальне у західноєвропейському розумінні. Але це не конче. Там прийшли до влади популісти. У центральноєвропейській політиці ліберальне крило завжди було слабким, так буде і в осяжній перспективі. Євроскептицизм їх зближує з росією.

Багато русинських, москвофільських організацій мають свій центр у Словаччині. Саме вони розігрують тему церковного сепаратизму?

Найперше, саме там існують русинські центри, як групи людей, що ставлять політичні цілі. В окремих комітатах Словаччини склалось певне русинське лобі, яке через вплив на державу домоглося виділення на них коштів. Це тому, що Словаччина зобов'язана підтримувати національні меншини, мови, що зникають. Усе це абстрактно називають культурним розмаїттям.

Це більше питання до України, оскільки Словаччина нам нічим не зобов’язана. Це наша проблема, що якась група людей є прихильниками іншого політичного проєкту. Чому серед них не проводиться певна робота. Русинська еміграція у світі розвивалась у відриві від України. Українська ідея прийшла на Закарпаття достатньо пізно. Питання, чому Україна так і не мала впливу на них? Але коли Словаччина виділяє на утримання та розвиток українські чи русинські організації, то вона й замовляє музику.

Словацька меншина в Україні доволі нечисленна, трохи більш як 6000, переважно в Ужгородському районі Закарпаття. Однак навіть там вони доволі розсіяні. Лише в одному селі на кордоні зі Словаччиною їхня частка складає трохи менш як 20%. То яким чином словацькі політики можуть використовувати цей факт?

Не саму меншину, а питання її існування. В Україні навчання має вестися українською мовою. Виняток є тільки для кримських татар. Саме тут може бути спекуляція, як і у випадку з Угорщиною. Може бути спекулятивний заклик надати їм право навчатись словацькою мовою. Для нас це може бути проблемою, оскільки це неможливо з точки зору українського законодавства. Ми можемо змінити закон, але це буде суттєвим кроком назад.

Окрім цього це відкриває вікно для дискусії щодо російськомовних шкіл. Автоматично, оскільки з точки зору права не має різниці між словацькою та російською мовами. Це ми розуміємо, що словацька мова не є для нас загрозою. Відкриття такої школи – питання символічне та політико-юридичне. Воно розмиває мовне законодавство в певних аспектах. Навіть якщо там немає жодної словацької дитини, то все одно словацький популістичний уряд може спекулювати на цьому. Це історія з повітря.

Розмовляв Олександр Сирцов, Канал свіжої історії. Відеоверсія інтерв'ю: