Володимир Пилат та Храм бойового гопака

На Каналі свіжої історії розмова з Володимиром Пилатом.

Про бойові мистецтва та народні танці я розмовляю з людиною, яка відродила стародавнє українське бойове мистецтво, заснувала школу бойового гопака – Верховним вчителем бойового гопака Володимиром Пилатом.

Що з'явилось раніше: танці чи бойові мистецтва?

Обрядові танці, які прославляли Бога. Потім, оскільки розпочались війни, то виникли й бойові танці. Про це є чимало спогадів, особливо про фалангу Олександра Македонського, де всі воїни вивчали танець, як рухатися в лаві. Згодом виникли так звані побутові танці.

Оскільки Україна розташована в центрі Європи, то на нас хтось постійно нападав. Через це у нас розвинулось багато бойових рухів. Велику увагу приділяли копнякам – ударам ногами. Щодо рук, то це більше захисні рухи. Хоча коли я був малий, то мій дідусь, який був охороні імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, показував різноманітні удари застосовувались.

Перетворення бойових танців у побутові – це нормальне явище. Тому такі танці, як метелиця, козачок чи аркан мають у собі трошки з обрядових, трошки з бойових танців та побутових танців. Це можна побачити на прикладі гопака, який раніше був виключно чоловічим танцем, дівчата мали окремий танець.

Гопак – чоловічий чи жіночий танець?

Чоловічий. Його виконували лише хлопці, також був гопак зі списами та шаблями. Згодом для краси додали дівчат. Гопак від того тільки виграв. Були дівочі та парубочі громади, які одні перед одними робили показові виступи. Потім Павло Вірський запровадив спільні танці хлопців з дівчатами й стало ще краще. У тих танцях показали жіночу та чоловічу красу.

Наш гопак вважається одним з найкращих у світі. Він має унікальну мелодію і красу. У порівнянні з народами Бразилії, Індії чи Африки у нас дуже енергійна мелодія. Я іноді хлопцям кажу, що нинішні танці – той бум-бум-бум – повертають нас на декілька століть назад. Наші предки у 16-17 столітті вигадали значно кращі танці.

Який бойовий стиль найбільш подібний до бойового гопака?

Капоейра. В Бразилії його одночасно вважають танцем та бойовим мистецтвом. У нас до цього ще не дозріли. До речі, капоейра має багато схожих рухів. У Дніпрі я зустрічався з майстрами капоейра, які мені казали, що ми взяли їхні рухи. Я їм сказав шанобливо, що ще не було Бразилії, як вже був гопак та Україна.

Як так сталось, що в Україні є окремі танцювальні стилі – гопак та гуцульські танці?

Більша частина України – це рівнина. А в горах основним танцем є аркан. Люди, які жили в долині, мали одні м'язи розвинуті, а в горах – інші. Тому й танці відрізнялись. У танці аркан використовуються ножі та бартки. До речі, єдині, хто в національному одязі мають зброю – бартки – це гуцули та бойки. Дуже важко піти у гори без ножа. Коли я в горах досліджував бойові мистецтва, то гуцули мені казали, що барткою підпираєшся, коли важко, і вона ж помагає видертися. Якщо напав ведмідь чи вовк, то можеш барткою відбитися.

Ви раніше займались карате. Чому ви вирішили створити новий бойовий стиль?

Я почав займатись карате у 1968 році й моїм базовим стилем був кіокушинкай. Це найжорстокіший стиль у карате, який заснував Масутаца Ояма. Потім я вчив шотокан та інші стилі. Також вивчав джіу-джитсу, бойове самбо, займався вільною боротьбою та дзюдо. У карате мене все влаштовувало. Я прожив у ньому 20 років, з яких 10 років тренував, був сенсеєм.

Мене змусили змінитися не недоліки, оскільки кожне бойове мистецтво прекрасне. Мене змусив до змін стан свідомості наших людей, та рабська порода, я її ненавидів. Я виріс в сім'ї воїнів. Мене з дитинства тренував дідусь тренував, потім батько, який служив у правоохоронних органах. Я не сприймав, коли говорили, що українці якісь не так. Я з шанованої сім'ї, мої родичі завжди воювали, моя бабця з маминої лінії – Палько – козацького роду. Бабця з батьківської лінії – Піка – також козацького роду. Коли був малим, то мені казали чинити як козаки.

У 1978 році я здав на чорний пояс карате та став офіційним тренером. Тоді я й задумався про те, що робити далі. Зрозумів, що потрібно відновити бойовий дух народу. Перше завдання бойового гопака – відродити дух народу. З 1985 до 1987 року я паралельно готував карате та бойовий гопак й побачив зміни поміж хлопців. У 1987 році у секції гопака було 60 дітей, а на карате – 30. У 1990 році у мене гопак вивчало 3000 учнів.

Побачив, що молодь хоче вивчати щось рідне. Потім гопаківці пішли в Товариство Лева, проводили перші мітинги, було Студентське братство Львівської політехніки, та медінституту. Тоді, після перебудови, був вибух національної свідомості. Я зрозумів, що на правильному шляху. Я скеровував своїх учнів у силові структури – міліцію, армію та СБУ, щоб вони свої знання використовували для захисту правди. Тому серед моїх учнів ніколи не було злочинців.

Чи пам'ятаєте свій перший бій у бойовому стилі гопак?

Перші бої проводили між своїми хлопцями ще у 1985 році. П'ять років поспіль я проводив семінари з гопака для своїх учнів власним коштом. Перші змагання ми проводили на семінарах для тих, хто хоче стати тренером. А вже у 1990 році почали міжстильові змагання. Наприклад, поїхали у Київ на змагання з карате та зайняли сім призових місць. Потім на чемпіонат України з карате, там теж зайняли кілька призових місць. Потім я заглибився у гопак і зрозумів, що не варто розпорошувати сили, оскільки я дав багато техніки.

Коли каратисти дивляться на мою книгу "Жовтяк" (початковий рівень у гопака), то вони кажуть, що ти дав техніки як на перший дан карате, там стільки техніки. Я бачив гопак як Шаолінський храм, а тому вірю, що колись буде такий Храм бойового гопака. Декілька тижнів тому приїздили хлопці з Варшави, щоб здавати на джуру, то це тривало 4,5 години. Для того, щоб жило бойове мистецтво гопак, обов'язково мусить бути храм. Планував його збудувати до свого 60-річчя, але зараз мені 68 років і наразі його ще не збудував.

Як новий стиль зустріли інші спортсмени?

Вороже. Каратисти називали мене зрадником, а інші бойові мистецтва, як кікбоксинг, казали, що це просто моя вигадка. Казали, що українці як нація не мають майбутнього. Ніхто не вірив. Проте я вважав, що нове покоління збудує нову добру державу. Адже я мав у карате добрі результати, мав гарних учнів. Я визнавав лише повний контакт, любив контактну роботу та чимало боїв вигравав нокаутами. Тоді у мене права рука вибивала 800 кілограмів, ліва – 700, права нога – півтори тонни, а ліва нога – 1200 кг. Тому в бою себе почував легко.

Назвіть 5-10 головних особливостей бойового гопака, яких немає в інших бойових стилях та за якими можна безпомилково визначити, що це саме бойовий гопак, а не інше бойове мистецтво.

Найперше – це мова. Гопак викладають українською, кунгфу – китайською, карате – японською. У нас є свій одяг – вишиті  сорочки, шаровари та пояси. Третя відмінність – у нас багато низової техніки. У Китаї та Японії також є низова техніка, але вони при цьому лежать на спині. А в нас, оскільки земля волога, придумали низову техніку з упором на руки. Це називається повзунці у позиції павучок.

Ще є в повзунці в позиції жабки чи собачки. Є ще присядки, напівприсядки. Рухи серп, коса – такої техніки немає в жодній техніці. У нас є удари ногами з упором на руки. Є надзвичайно складні елементи, як коза чи чорт, які важко зробити непідготовленому. Для цього потрібно вивчити акробатику, вміти стояти на руках.

Гопак зовсім інакший якщо в руки спортсмену дати зброю. Що це таке гопак зі зброєю?

Український балетмейстер Василь Авраменко робив танці з шаблями та списами. Нещодавно я бачив танець Запорожець, який також зі списами. Один козак-характерник з Глухова у 80-х роках якось розповів мені, що останнього майстра гопака комуністи вбили у 1922 році.

Я запитав у нього про те, як гопак став танцем, і він розповів, що коли почалась окупація, то козаки-характерники заховали бойове мистецтво у танець. Так гопак й зберігся. Також він розповів, що козаки першими у Європі відмовились від щита та взяли до рук дві шаблі, оскільки мали двома руками у бою більшу продуктивність. Козаки також билися серпом чи косою, оскільки коса – це продовження піки. У козака все, що було під рукою, перетворювалось на зброю.

У кожному бойовому мистецтві є свої особливості кар'єри – пояси різного кольору, чемпіонати за різними версіями. Яка кар'єра у бойовому гопаку?

Є 7 рівнів майстерності. Перший – це жовтяк, що прирівнюється до 3 розряду у спорті, сокіл – 2 розряд, яструб – 1 розряд. Джура – це кандидат у майстри спорту, козак – це майстер спорту, характерник – майстер спорту міжнародного рівня, волхв – найвищий рівень. Від цього залежить колір шароварів. Жовтяк носить білі шаровари, сокіл – блакитні, яструб – зелені полотняні, джура – сині або світло-червоні шаровари. Козак – темно-червоні. Характерники – зелені насичені, волхви – білі атласні.

Боротьба у гопаку ділиться на три категорії: тілесна, розумова та духовна. Волхви та характерники більшу увагу приділяють енергетичним практикам. Тілесна боротьба йде на нижчих рівнях. Джура поміж цими рівнями, там йде переродження особистості. На всю кар'єру йде 21 рік. Заняття починаються у 5-6 років і на кожен рівень йде три роки. Тобто волхв – це десь у 26-27 років, дехто пізніше, коли ти сформований чоловік.

Розмовляв Олександр Сирцов, Канал свіжої історії. Відеоверсія інтерв'ю: