Грицько Семенчук: Приємно бачити людей, які вважають, що книга потрібна в житті

Грицько Семенчук: Приємно бачити людей, які вважають, що книга потрібна в житті

Оля Вишня,  1 квітня 2013

У березні Україна вдруге була представлена на книжковому ярмарку в Ляйпцигу, одному з найбільший у Європі.

Про найяскравіші враження від цієї книжкової події розповідає директор Львівського літературного фестивалю Грицько Семенчук.

Масштаби

Ярмарка працює з 17 століття. Вона у разів 10 більша, ніж книжкова ярмарка у Львові. Мене завжди дивує у Ляйпцигу величезна кількість відвідувачів, зокрема молоді. Туди з'їжджаються люди зі всієї Німеччини.

Це величезна кількість дітей, які сидять в коридорах і читають книжки. Дуже приємно було побачити таку кількість людей, які вважають, що книга потрібна в житті. Це те, чого я ніколи не бачу в Україні.

Фестиваль аніматорів

Під час книжкової ярмарки у Ляйпцигу, проводять фестиваль косплею, можна багато людей у різних костюмах. До нашого стенду теж доходили різні фріки.

У костюмах також безкоштовний вхід. Для фанатів аніме та манги це велика забава, вони раз на рік збираються у Ляйпцигу.

Найбільше вразили персонажі у фашистських костюмах. Я так розумію, що існує такий мультфільм про зомбі-фашистів. І на ярмарку було їх багато.

Погода

Здивувала погода. Минулого року було дуже тепло, а цього року дуже холодно.

Російськомовні німці

Багато людей у Ляйпцигу розмовляють російською. Старшому поколінню у школах викладали російську мову. Багато людей підходили на стенд говорили з нами по-російськи.

Не тільки книжки, а й відпочинок

На відміну від Франкфурту, де багато ділового пафосу, у Ляйпцигу книжкова ярмарка – це свято для душі. Люди приїжджають з різних міст, на території ярмарку можна не тільки купити книжки, а провести цілий день з родиною, друзями, як кому подобається. Там можна поїсти, відпочити.

Український стенд

Мене вразив наш стенд. Ми спільно з компанією Елекс постаралися його осучаснити, зробити цікавішим, доступнішим. Були планшети, була плазма велика, були титри німецькою до всіх акцій.

Був великий інтерес до України, на всіх заходах. Посол український у Німеччині приїжджав.

Ми цього року змінили концепцію. Представляли письменників, а не видавництва, як це було минулого року.

Основна задача була – показати письменників, щоб їх перекладали. Я думаю, що основний результат тої всієї присутності буде протягом року.

Концерт Перкалаби

Перкалаба є доволі відомою у Німеччині, багато приїхало українських емігрантів на їхній виступ.

Концерт Перкалаби відбувся з цілковитим аншлагом. Не змогли всі бажаючі потрапити на нього. Німці впустили рівно 400 людей і все. Хоча у той день ще кілька великих концертів відбувалося.

А спочатку відбулася поетична акція, виступив Бас Бьотхер, Вальжина Морт з Білорусі, Жадан, Богдан Пясецький з Польщі. А вже після того – Перкалаба.

Мама по скайпу

Цього року у Німеччині вийшов переклад книжки Мама по скайпу і мене шокувала кількість рецензій у німецькій пресі – всього 38. У нас я поки жодної не бачив. У Німеччині це не дивина, а норма.

Комікс про Голодомор

Я нарешті побачив вживу графічний роман про Голодомор. Правда, німецькою, в оригіналі він італійською. З цим художником я познайомився у Коньяку.

А книгу побачив у Ляйпцигу і попросив видавців нам її подарувати. Нам обіцяли надіслати. Вона перекладена сьома мовами європейськими, але не українською.

Історія така, що старший радикально лівий художник приїхав в Україну і планував малювати графічний роман про Одесу.

Але коли пожив тут і дізнався від когось, що таке було тут, він у результаті зробив комікс про голодомор. Це грубезна книжка, добрі малюнки. І печально, що її немає українською. Думаю, цю книгу мають давати дітям читати у школах. Держава мусить за таке взятись.

Знайомство і співпраця

Познайомились з цікавим письменником з Республіки Сербської. Уже відомо, що він приїде на цьогорічний літературний фестиваль до Львова.

З Марітном Поллаком нашим любим зустрілися. Я сподіваюся, що на наступний рік вдасться щось зробити цікаве у співпраці. Визначились яких польських письменників запросити на наш фестиваль.

Літературний побут

У Ляйпцигу у нас є своя традиція, яку започаткував Сергій Жадан – ми ходимо в азійський ресторан.

Уявляєш, велика група українців заходить до ресторану, персонал був у шоці, але дуже добре нас приймали. Нагодували смачно, хто хотів по хардкору – той пив рисову горілку.

Але все було чудово. У нас була цікава компанія, були люди, які займаються сучасним театром, письменники, журналісти, видавці, ми вже думаємо що такого зробити на наступний рік, щоб не втратити того, що напрацювали.

Фото: Ростислав Шпук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.