Роман Лозинський: Ми не дозволяли собі співати фальшиво
Скрипаль, аранжувальник, клавішник, музичний керівник легендарної "Ватри" Роман Лозинський розповідає як до Львова прийшов рок-н-рол, соул, фанк, про закулісне життя львівської естради та інформаційний голод у радянські часи.
Львів і андеграунд
Львів був завжди європейським містом і навіть у радянські часи, був прогресивним. І було у нас велике бажання спротиву системі і величезне бажання дізнатися, що твориться в світі.
Ми старалися всіма способами – легальними і нелегальними, отримати якусь інформацію.
Старалися отримати якусь платівочку чи фрагменти запису. Якщо це вдавалось, то в моменті поширювалось між друзями, знайомими. Працював, можна сказати, своєрідний інтернет. Хтось переписав, передав іншому і так поширювалось.
Кожна інформація була на вагу золота. Студенти були дуже дружні в тому, особливо Медичного інституту, Академії мистецтв і Консерваторії. Кав'ярні, пивнички – це було середовище, де всі спілкувалися. Основні розмови – мистецтво, естрада, музика Заходу, рок-культура.
Культові кав'ярні – "Нектар", на вул. Саксаганського. Пивничка навпроти князя Данила, не пам'ятаю як називалась. І на пл. Ринок була, "Під Левом", здається, називалась.
Була передача Europa Libera, виходила в неділю з 11.30 до 12-ї, її, правда, глушили. Якщо я з тих 30 хвилин три хвилини вчув, то міг виловити 16-18 тактів. І це була перемога, я дзвонив до хлопців одразу.
Хтось ще дзвонив, що купив вініл. Уявіть, 120 доларів за платівку віддати. Ви собі зараз дозволите? Не дозволите. Інформаційна блокада була, а молодий мозок хоче розвиватися. Був великий інформаційний голод, на рівні юнацької сексуальної незадоволеності.
І з таких от уривків програм, такі молоді хлопці як Володимир Івасюк, намагалися соул-кульутру підхопити. До речі, росіяни ніколи цим не цікавилися.
Можна вибачити нам, що наша творчість була наївна, що ми собі поспівали тих пісень. Але мелодійна лінія була тоді, плюс брак інформації. Сьогодні надлишок інформації, але немає добрих речей.
Культурні мости
Був бізнес пароплавства популярним тоді. Так і отримували інформацію і сучасну західну музику. Тут також близько кордон з Польщею. Один період сюди приїжджали артисти югославські, болгарські, польські артисти.
Всі львівські музиканти старалися потрапити на їхні концерти у філармонії, вони привозили до нас оригінальні інструменти, на чому грали рокові виконавці тоді.
І ми у них старалися купити інструмент, платівку за шалені гроші. А тут їх цікавило, я тоді не знав цього, золото. Ми намагалися проскочити за куліси до цих артистів і домовитися про обмін. Вони їхали в турне Радянським союзом, а вже на зворотному шляху заїжджали до Львова і залишали нам апаратуру.
Цензура
Львів випереджав Москву на 10 років у рок-музиці. Але субкультура чи рок-культура – це все гнітилося і навіть в голову не приходило таке пустити в ефір.
Що означає, коли ти заспівав пісню Led Zeppelin? Ти продав камсамол, ти враг народу. Чому хлопці переховувались? Бо хотіли свободи, знати, що наді мною не сидить троє поліціантів, шість сексотів. Всюди були сексоти. Ти ще не встиг подумати, а служби вже все знали.
Нам заборонили один раз виконувати пісні на слова Богдана Стельмаха. Ми тоді якраз були на гастролях у Криму. Тоді ми вирішили написали, що автор тих пісень Ігор Білозір. Так ми доїздили гастролі.
Одного разу у Чернівецькій філармонії Віктор Морозов заспівав пісню про метелика, то довго ще говорили, який низький ідеологічний рівень у Смерічці.
Професійна самодіяльність
При заводах була самодіяльність. Були гроші, можна було оплатити ставку художнього керівника, ставку концертмейстера, студенти після консерваторії чи музиканти пенсійного віку мали додатковий заробіток.
Це було прогресивно, таких колективів їх було багато. Виникла така форма обміну досвідом як конкурс самодіяльних колективів. І це були умовно самодіяльні колективи, бо входили до їхнього складу переважно професіонали.
Рівень тих колективів був добрий, з них потім багато професійних колективів вийшло. Так починалась і Ватра. Ритми Карпат, перша назва колективу, працювали при Львівському автобусному заводі.
Ми тоді мали комплект доброї імпортної апаратури, а це якби сьогодні новий Лексус отримати. І це відразу давало можливість експериментувати на непоганому технічному забезпеченні пробувати.
Естрада 70-х для української музики
Якщо забрати 5-6 імен з тогочасної естради, нехай молодь каже, що це нафталін, то нічого україномовного не залишиться на всю тодішню імперію. Забрати Смерічку, Ватру, Зінкевича, Яремчука, з його неповторним голосом.
Ла Скала просто плакала за ним, це унікальний голос по тембру. Поки українська земля такої фарби не викинула. Єдине, що починається, але вже пізніше – це субкультура.
Гадюкіни, які заговорили, що на Привокзальній багато наркоманів і по селах стережуть мак. Сестричка Врадій надзвичайно талановита.
Ця тематика офіційно вийшла на ринок, це почало розхитувати цю систему, бо у ній ні сексу не було, ні наркотиків. Виявляється, що з нас всіх пушистих і білих зробили, але ми не були такі. По пивницях субкультури сиділи і протесні тексти писали. Може тому і вийшла молодь на граніт.
Про секрет успіху
За цим стояли юнаки, які дуже хотіли грати на гітарі, останні гроші віддавати за інструменти, економили на всьому. Було здорове бажання займатися музикою.
Одна з великих переваг того часу, що класичні і професійні музиканти були в повазі. У філармонії було завжди багато людей, важко було потрапити на концерт, це був майже героїчний вчинок.
І це породжувало професійне відношення займатися цією естрадою і ми намагалися робити все професійно. Академічна культура дала відбиток в естраді. Ми собі не дозволяти співати фальшиво.
Подивимось зараз на західну попо-культуру, ми не знайдемо там вторинної музики. Там є глибинний талант і рутинна праця по 20 годин в день, це не можуть наші звьозди усвідомити. У нас цього сьогодні не має. Я б радив молодим усвідомити, що ти ще нічого не вмієш.
Молодь в Україні завжди була талановита, але помінялась ментальність. Більший прагматизм призводить до того, як заробити гроші.
Вміння заробити гроші це теж талант, але якби було уявлення заробляти ті гроші професіоналізмом, то це було б краще. Але цього немає. Сьогодні нікого не можу назвати професіоналами.
У Радянському Союзі фанку не було?
Як було зі Смерічкою? Там більше львівський інструментальний склад відслідковувався, Назарій Яремчук як лідер і Віктор Морозов.
Ми виходили на сцену співали "Ти щаслива будеш, гай зелений гай", це подобалося публіці. Але закінчувався концерт, ми приїжджали в готель і тут починалася справжня музика. А потім наступний день і знову – "Ти щаслива будеш..". Я називав такі виступи "тосі-тосі".
Український вокал і соул
У мене була аранжація пісні "Тече річка". Я був абсолютно під впливом соулу тоді. Ця ритміка мене розтоптала, я так закохався в цю музику, як в дівчину.
Це напевно був глибинний провінціалізм, бо коли я у соул зайшов, то згодом зрозумів, що це не для вокалу. Є поняття солу, а є "тосі-тосі", які впливали на жіночий вокал тих часів.
Дуже часто було так, що не володіння інструментом і слабість аранжувальника заганяли дівчат не в ту теситуру. А тут Ігор Білозір добре справлявся, він з ними працював і мав терпіння, бо я не мав, я йшов з репетицій, коли починали співати.
Феномен Ігоря Білозіра
Це його аналітичний склад розуму. Деякі речі, які я вважав, що вони є дуже нудні виявились найкращими і глибинними. Це такий код зашитий і я його почав тепер розуміти. Можливо, через те Ігор зберігся у пам'яті людей. Скільки б не було критики Смерічки чи Ватри, заберіть це і ми залишимось з білою плямою.
Позитив про українських музикантів
У нас утворилося джазове середовище. Хай не багато їх, але деякі професіонали з великої букви. Ігор Гнидин по класу барабанів це нова школа професіоналів вищого ґатунку.
Чи Дана Винницька, яка отримала польське Греммі. Поїхати в Польщу, яка є другою джазовою державою і отримати такий успіх. Думаю, українці досить талановиті.
Улюблені пісні Ватри
Я сам шокований, але це "Світлиця" на слова Богдана Стельмаха. Є якась енергетика зашита у цій пісні.
Творчі плани
Є бажання серйозні речі робити. Є у мене одна козацька пісня, над якою працюю.