Гарматні горобці Перемоги

Розподіл інших переможних дивідендів відбувався у вже традиційному ритмі маршу під лавку.

Усі братні сестрички дружно отримали свої преференції з ідеологічних реверансів на Пагорбі Слави: міліція – славу, ВО "Свобода" – миротворчі бали на захисті Тягнибоком даної землі, комуністи та ветерани – увагу російських ЗМІ у незмінному статусі жертв клятих бандерлогів, російські ЗМІ – клімаксну істерію онуків ветеранів та ротову піну клятих бандерлогів, російськомовні – ще один доказ своєї ідеологічної непомильності, українці – базарні прокльони на рівні найкращих зразків Кайдашевої сім'ї чи Зачарованої Десни.

За такої активної кількості людей біля Пагорбу Слави чудесно прорекламувалась на найближчому стовпі навіть анонімна шашлична.

Наступного року за такої ж спекотної погоди вже можна буде сміливо організовувати прокат парасольок або віял, продаж прохолодних напоїв або канцелярських товарів широкого вжитку.

Мінімально хвилюється за 9 Травня лише Шемчук і все тому, що він вперше присутній на таких розкладах. Поки Шемчук хвилюється раз – його помічники встигають продемонструвати разом з військовими приклади субординаційної ніжності.

Поки Шемчук хвилюється вдруге – його помічники встигають створити геометричну фігуру зі свободівцями та отримати на вушко усю необхідну інфу.

Поки Шемчук готується до третього хвилювання – на сцені встигає пробігти тінь бідного Курта. Вуйко дивовижно схожий на неголеного 46-річного Курта Кобейна і це вже майже новина сайту UaReview – Курт Кобейн святкував День Перемоги у Львові.

Шемчук покладає квіти і поспішає у своєму вшануванні ветеранів гімном України. Його хор на декілька нот випереджує оркестру, але ні на його обличчі, ані на обличчі навколишніх солдафонів навіть не видно слідів співчуття до такої какофонії.

Шемчук хвилюється востаннє в лабіринтах своєї краватки та поспішає на парад потішних полків.

Окрім нього ще делегація генконсульства Росії перебуває на періодичному стрьомі. Бояться, маленькі путенятка, за рідний вшанувальний віночок.

І ще єпископ Галицький та Львівський Філарет з УПЦ (МП) з глибин взиває до Господа. Але що там взивати, якщо саме він освячує своїм панікадилом усі провладні заходи останнього року.

Поки онуки окупантів цокають каблучками під такт парадного маршу "Дєнь Побєди", побратими Новоженця організовують біля вічного вогню імпровізований вокаліз під гаслом "Москалі, Go Home".

Міліція намагається втрутитись у таку народну ініціативу і благальними проханнями втихомирити навколишній мир та спокій. Особливо нуртують у такій відповідальній місії товариші Рудяк та Зюбаненко. Рудяк намагається грати поганого мєнта, а Зюбаненко – доброго міліціонера.

На мить патріотичні сили розбігаються навколишніми преріями, щоб пересваритись з представницями окупаційних москальських сил. Останні просять не лапати їх мужніми козацькими руками і особливої комічності такій недоторканності додавали рум'янцевські інтонації в голосі жіночки у рожевій кофтинці.

Коли до козацької ініціативи долучились козачата, то на таку анатомію міліція швидко відреагувала беркутівською черепахою. Козаків оточили люди у малинових беретах і вони були змушені з того оточення пробиватись у голови, можливо, донецьких пацанциків, які мовчки терпіли козацькі прокляття.

Згодом козацька забава розбіглась ще раз, щоб пересваритись з зазомбованими окупантами.

А згодом іще раз перед остаточним розвіянням вони встигли забакланити посполитого ветерана зі славної Рівненщини цвинтарними векторами своїх думок.

На усі ці дитячі забавки з висоти свого нардепного сідалища споглядав Юрій Михальчишин. Весь у чорному адідасі. Увесь такий лагідний і тихий в оточенні своїх тренажерних гренадерів.

Поки погляд Михальчишина лагідно ширяв навколишніми пайзажами, журналістка Олена Бойко, з відомого тільки їй видання Галицький яструб, встигла розгорнути штандарт Перемоги. Як і очікувалось, її бліцкріг закінчився дуже швидко зусиллями депутатів-свободівців різних рад. Упосліджену журналістку швидко підібрали та обігріли російські телеканали. В об'єктиви російських каналів журналістка чомусь говорить неавтентичною російською. Цю її помилку бойкотує якась анонімна опонентка і Бойко моментально переходить на українську, щоб шановним російським телеглядачам було стопудово зрозуміло, що дане паскудство відбувається саме у Львові.

Бойкі замутки перед об'єктивами скептично оцінює сам Дмитро Добродомов, якого невідомо якими вітрами занесло на Пагорб Слави під виглядом народного контролю.

Схоже, що Добродомов знає усю мазу сьогоднішнього дня. Саме на його очах відбувся найбільший резонанс на Пагорбі Слави. Пильний патріотичний імярек помітив під власними ногами російську стрічечку з вінка російського генконсульства і, як кожна добра душа, вирішив заховати її чим далі від гріха.

Імярек намагається ховати триколор непомітними рухами, але ці несмілі рухи помічає пильний товариш Зюбаненко, хлопчик з чарівної Полтавщини. За скрученого пацика, на очах самого Рудяка, заступається якийсь справжній патріот. Він легко відокремлює цілого Зюбаненка від знущань над тілом бідного хлопчика і за йому відразу інкримінується напад на міліцію, бо навколо легіон міліціонерів-експертів з відеокамерами.

Рудяк падає на канонадну лементацію і кричить: "Хто вам дозволи бити міліціонера?" Але ж міліціонера ніхто не бив, його просто лагідною силою пересунули з точки А у точку Б. Взаємні провокації не досягають потрібного для ЗМІ ефекту і Рудяк вдруге, надивившись серіалів про міліцію, вже горлає: "Всім стоять!"

Всі стоять. Імярека швидко розчинили у натовпі. Міліція нічого не помітила. Справжнього патріота виправдано на місці. Рудяк може робити дірочку на зірочку і шкодувати лише про те, що у потрібний момент під рукою не виявилось бойового маузера. На брифінгу він заявить, що це була звична історія, де не було жодного криміналу.

На тому щасті усе погідно розсмокталось і знову влилося у традиційне русло. Закохані парочки чомусь сублімують сексуальну енергію у суперечках з пенсіонерними ветеранами. Навіть сам Колодій вийшов проконтролювати виконання політики партії.

Патріоти та окупанти гавкаються базарною мізерією про рожі та пики.

Істеричні російськомовні пілотки дякують дєдам за пабєди пафосними віршиками з приреченістю адепток Цвєтаєвої.

Вдячні онуки дякують дідам за німецьке пиво та ковбаски. Навколо засилля ветеранів та онуків ветеранів з бойовими псами.

Нездійсненними тільки залишаються голубі мрії Калинюка.

Він обіцяв особисто розгорнути червоний прапор, але чомусь змушений водити лабіринтами могил лекції товариша Махонька. Кавалькада журналістів ходить за кожним їх кроком і ловить кожен їх несподіваний рух. Міліціонери дихають у їх комуністичні спини червоним полум'ям. За такої ситуації комуністи вирішують здатись. Покровський, намагаючись зберігати останні крихти совісті, повідомляє про те, що з ментами вже давно все вирішено і тому вони вирішили не виставляти той прапор на загальний огляд та моментальне шматування.

Стресований Зюбаненко лише на мить замріявся,

але цієї миті вистачило для того, щоб мрія втілилась у життя і це стало справжнім жахіттям для нього. Зюбаненко нарвався на зустріч усміхненими нардепом Михальчишином та його качками. За такої цілковито дитячої ситуації Зюбаненко швидко втратив авторитет, впливовість і навіть фізично зменшився до розмірів хлопчика-мізинчика.

Михальчишин, піднявшись на пониженні Зюбаненка, тепер білий та пухнастий. Він розповідає про свою любов до справжніх ветеранів війни та ненависть до псевдоветеранів. Він привітав зі святом Героя Соцпраці Тимофія Андрійовича Махонька і той відповів йому взаємністю.

На тому святкова суходрочка офіційно закінчилась. Непереконливі суперечки з обопільним непослухом та нерозумінням канули в обід. І лише національно свідомі хіпстери продовжують бавитись у патріотів. На їх шнурівках – георгіївські стрічки.

Вони сваряться за трешові наліпки зі старшими товаришами не помічаючи псів-окупантів за спиною.

За всім цим виплеском ніхто не помічає на Пагорбі Слави онуків ветеранів війни за незалежність Алжиру у дивній хотдожній ситуації. Ніхто навіть не зазіхає на колір їхньої шкіри.

Лише дивні львівські хіпстери продовжують бавитись у патріотів. Бо навіть копірайтери шашличної вже звалили відпочивати від трудів праведних.