Листи до землян Влодка Кауфмана

Листи до землян Влодка Кауфмана

Оля Вишня,  16 травня 2013

Влодко Кауфман, відомий художник та куратор, нещодавно на засіданні клубу ТАМ розказав про сучасне мистецтво у Львові 20 років тому і про один зі знакових своїх проектів «Листи до землян або 8 печать».

 

Незалежність наступила досить раптово. Більшість львівських художників не встигли сховати своїх ленінів та інших радянських героїв. Виникало багато питань – куди рухатись,що робити, зізнатися нарешті, що таке насправді мистецтво.

Знаковим називають мистецтвознавці 1993 рік, саме тоді у приміщенні теперішнього Музею Пінзеля Влодко Кауфман представив свій проект "Листи до землян або 8 печать".

Кауфман про перші перформанси і страхи

Художники намацували це. Школи не було, значний відсоток художників здогадувалися як працювати з цим жанром, підслуховували. Тому і боялись перформанси представляти як окремий жанр.

Кожен з художників сумнівався, боявся, що не так будуть сприймати його твори. Перформанси завжди були додатковими акціями, котрі автори наважувались робити на відкритті своїх проектів.

Я перший перформанс зробив у 1986 році у Любліні, на відкритті проекту мистецької групи Шлях. Але усвідомлення жанру було тяжким.

Від живопису до видива

З 1991 по 1993 рік я взагалі перестав малювати. До 1991 року я був затятим фанатом живопису і думав, що поза ним нічого не існує і ці «ізми» – фігня повна.

Два роки я мордувався і нічого не малював. А потім випадково попав на мистецький виїзд, який організовував Сільваші. Він збирав художників зі всієї України, які нестандартно мислять. І після цього всього, з мовчання народився проект "Листи до землян".

Тоді я не знав, що існують у чистому вигляді інсталяції, перформанси, об'єкти, всі ходили з розумними виразами обличчя і говорили чим відрізняється інсталяція від об'єкта.

А слово енвайронмент, по-моєму, взагалі ніхто не міг вимовити. На тому всьому виробився проект, який я замахнувся назвати Листи до землян. Правда, назва до ідіотства банальна.

Але це було захлинання від свободи. Я тоді зрозумів, що поза рамками живопису існує щось таке, що дає можливість втілювати ідеологію, бо ідея це першочергове для мене.

Я собі почав шукати інструмент втілення ідеї, тому це вийшов такий синтетичний проект. Я дуже серйозно бавився з музикою, хоча я в музиці профан, з інсталяціями, з перфрмансами.

Власне, що найрадикальніше там було – це взаємодія з глядачами. Бо глядачі, не знаючи того, були піддослідними. Я їх постійно доводив до такого стану, що вони мали вирішувати для себе дуже болючі питання.

Про ідею проекту

Кожен, хто доривався до Біблії, думав, що прочитавши її, для нього відкриється світ. Для мене після прочитання світ не відкрився. Як художник, як егоїст я не спроможний на сто відсотків повірити в це.

Коли я розумів, що не можу цього збагнути – вмикав підсвідомість через велику кількість алкоголю і на рівні підсвідомості я пробував прокоментувати у різний спосіб кожну печать.

Для мене було важливо, що 8 печать – це соціальне утворення, домінує над тим, що написано у Святому Письмі. 8 печать – це соціум, який є всюди чи то в капіталізмі, чи соціалізмі. Це таке міфічне утворення, яке побудоване на прив'язаності людини до чогось.

8 печать – це статус, котрий створює людство для свого існування і до нічого доброго не призводить. Коли я це робив – це були імпульси побудовані на підсвідомості. Я створював образ печаті, яку я, на свою думку, розкодовував. І кожен глядач міг розшифровувати все по-своєму.

Чому не вийшов фільм про "Листи..."

В ейфорії багато поприїжджало дивних українців з-за океану, які вирішили будувати тут Україну. При Соборі Юра заснували телестудію під назвою Собор. Мали на той час дуже серйозну апаратуру і цей проект було знято трьома професійними камерами.

Було до шести годин робочого матеріалу для створення фільму, який мав вийти на УТ-1. Фільм був змонтований, тривав 28 хвилин. Навіть у програмі було зазначено, що його покажуть о певній годині, але так його і не показали і де він зараз – я не знаю до сих пір. От хіба в архіві випадково знайшлась одна касета, з годиною робочого запису.

Коментарі Кауфмана до видива

Неборак був провідником, який стояв перед музеєм і скеровував людей у потрібному напрямку.

На вході стояв поролон з червоною фарбою. Люди ставали на нього і залишали сліди на мапах, якими була встелена підлога. Я їх від душі різав, перекраював країни, від'єднував, приєднував, сепарував.

Було виготовлено 8 печаток, які ставилися кожному замість номера і означали присутність у дійстві.

По залу ходив Петро Старух з восьма годинниками, які накручував, за деякий проміжок часу цей будильник дзвенів і так 8 разів. Сценарій був розроблений, хоча все було ніби випадково.

У залі стояло 8 мольбертів і на них малювали діти. Але малюнків ніхто не бачив, бо вони малювали предмети, які не залишають сліду – кулькові ручки, олівці без стержнів. 

Улюблений образ – балерина, що ловить рибу. Це приснилося, що є дорога запилена і з двох сторін стоять балерини з вудочками і так до горизонту.

Багато крісел на мапі – символізує гігантський концертний зал. Чубай грав на скрипці  і топтав ті стільчики. Це спроба людини реагувати на музику, на те як тобі її пропонують. Це незгода з поданням музики.

Закінчився проект на тому, що люди опинились у замкненому просторі, я почав зривати мапу з підлоги, а там були репродукції ікон, я поставив людей перед вибором. Десь півгодини ми чекали і ніхто не наважився піти по оразах. Я пройшовся і зробив стежку, щоб люди могли виходити.

На відкриті проекту було багато таких людей, які зараз дивно бачаться на таких подіях. Там ходить Ганна Герман, страшно подумати, якби вона відреагувала, якби їй сказали, ким вона буде зараз.

На цей проект виголили мені печатку на голові. Так я ще довго ходив на каву вранці, в кафе готелю Інтурист (Жорж зараз). Там «коні» (продавці валюти) весь час тусували і питали, що це за прикол.

На мені був автентичний дівочий стрій якогось українського регіону. Але всі думали, що це стрій буддиського монаха.

З'являюсь на відео оголеним, бо це абсолютна відкритість, кожен раз я наполягав, що я відвертий. Зараз мені видається, що це дуже спекулятивна річ, а з другого боку це дало можливість профільтрувати ситуацію, коли і де можна розбиратися.

Бо розбирався я дуже часто. Був творчий вечір Винничука і Рябчука у театрі Курбаса і ми з Юрком Міськом розібралися і пройшлися позаду них по сцені. По-моєму, крім цього проходу ніхто нічого не пам'ятає.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.