Трясця святого Луценка

Трясця святого Луценка

олександр ковальчук,  14 червня 2013

Вогні святого Ельма в образі львівської інтелігенції оточують Юрія Луценка під час його явлення місцевому народу.

Кого тільки немає на цьому круглому столі за дві години до зустрічі Луценка з журналістами: клеврети і арапи, баклани і піїти, резонери і бариги, штріхи і травесті.

Комусь саме з них підфартить на черговій резистенції Януковичу.

Полюбасу хтось з них фраєрне на такій мазі.

Навіть у Луценка мешти на фарт – зверху вони ще зберігають товарний вигляд, але внизу і ззаду – одні вбиті обчаси та стерті підошви. Але зверху вони ще такі презентабельні, наче зброя.

Луценко приїхав до Львова презентувати ІІІ Республіку і на блатних місцях обабіч нього – Возняк і Павлишин.

Поодаль – Стецьків так вперто намагається пальцями втиснути свою ліву щоку глибоко у щелепу, щоб вона стала схожа на схудлу ліву щоку Луценка, яку він змушений був підставити вертухайським харчам. Стецьків також хоче бути переслідуваним і блаженним.

Возняк і Павлишин – чи то гуру Луценка, чи то його гурії. Так чи інакше, але вони ублажають його своїми словесами і поглядами. Ось він – Юрій Цезар, а це вони – його брутто і його нетто.

Помічаючи власні парсуни у фотооб'єктиві, Возняк і Павлишин так блискавично починають марафетитись несанкціонованими рухами, ніби вони Ірина Сех, яка побачила себе у фотоо'єктиві під час ще одного обговорення проблематики сланцевих газів. Камооон, малята, отак і стають ліберасти на ще один крок поруч зі своїми ненависними нациками.

Яскравим бродвеєм уся присутня хаза возносить кондаки красному Луценку. Легіони бдящих арфами-арфами підносять щедроти вільному та начитаному Луценкові, який приїхав з ними порадитись про майбутню прю з Януковичем. Імяреки вгинаються гласами та очікують одкровення з уст святого Луценка.

Бо після відкидки Луценко особливо б'є копитом і поспішає. Поспішає навчити людей найкращому, оскільки вже має повний набір досвіду, який потрібно реалізувати у перемогу. А Юру аж пре. Його розпирає.

Він жбухає в геометричній прогресії та карпатить пірамідами Маслоу.

Луценко – розхристаний і розшарпаний. Він – скрізь і всюди. Він забіганий, задиханий і захеканий. Він розгублений ідеями та розцілований талантами і тому, як на людину у якої був час усе осмислити та обдумати – він занадто схвильований різними спокусами та бурями.

Він наче той Громозека з Таємниці третьої планети – у нього дві ноги, що автоматично стають на лижі та колеса і в нього чотири руки: дві для ножових та дві для вогнепальних.

Інші його руки чешуться видути з мухи слона. У нього оклична міміка. І він хоче виміряти коефіцієнт духовності та визначити соціологію кола. Його експресія тисне, натискає і притискає.

Присутні блазні минулих облизнів облизуючись у патріотичних млостях, виявляють безпосередню щирість та створюють розумний кіпіш. А якийсь чорт знімає все на чорну мильничку та вирізняється бездонними моральними принципами.

Луценка несе і він сам вже десь розуміє, що потрібно гальмувати парашутами, щоб не лажанути копитами десь там. Возняк намагається так благословенно тримати пальчика на своїх вустах (та проектувати це мовчання на вуста Луценка), ніби він архієпископ Возьняк. Возняку тісно у статусі духовного наставника і він намагається зазіхати на митру Ансельма Кентерберійського.

Між арапником Возняка та Луценком знаходяться пряники Павлишина. Він замиловано лобзає поглядами спічі Луценка і в його очах з'являються вогники отого сакраментального – але ж Луценко, але ж то сучий син!

Уся присутня греко-каталочка розгойдується все дужче і дужче – ось у фіскальних адораціях Луценкові зблиснула зарваницька ініціатива, ось промайнула й унівська потенція, а ось вже летять й гошівська галюцинація та крехівська галантерея, які ще й наздоганяє страдчська страдча.

Пакі-пакі – виголошує луценківська агітація, свят-свят-свят – відповідає їй побожність польових кентів.

Усі разом і кожен зокрема замутили таку шнягу, що не зогледілись, як провтикали цілу годину журналістського часу на тіло Луценка. Ні гоп-стопи, ні стоп-крани не можуть зупинити їх гнилий базар. Вони крепко підсіли на цей майдан і ту-ту – до світлого майбуття.

У Луценка є план поставити українську політику з голови на ноги, але його камаради також планово забили на увесь вільний час львівських журналістів своєю сентиментальною лірикою. І це у п'ятницю та ще й ввечері. Некошерно це любі друзі у переддень вікенду.

Тільки жінка могла б вставити пістона цим клятим жидо-масонами з пен-клубів. Жінка Луценка і вставила. Вона ще більш агресивна, ніж сам Луценко і це й так зрозуміло з огляду на безперестанні репресії цього чоловічого, занадто чоловічого світу.

У неї бойовий манікюр і вона переконливо розповідає як копняками зганяла розчарованого Луценка зі скорботного ложа.

Вона встала (руки в боки) ботерівською красунею: "Ти чого це лежиш Юрку?" Довелося Луценкові вставати до нового арбайту.

Як сувора, але вимоглива вчителька вона запитує у нього: "Скільки там було (на мітингу люду), Юра?" Юра, десь за кадром закадровим голосом: "Сім (тисяч)".

Ось так на словах всесильної баби увесь цей пацанячий, такий пацанячий світ похнюпився, скрутився у клубочок п'ятирічного хлопчика і там, десь з куточка, з дурнуватою та винною посмішкою, почав споглядати її святу непоборну тінь та безумовно підкорятись їй в своєму амплуа "приреченої нареченої".

Зважаючи на присутність поміж покликаних, одного покликаного афонського старця, який ніяк не може розійтись зі Львівською міською радою, уся ця підкаблучна братва може ще й повноправно називатись підклобучною.

Але баба – мудра людина, яка на раз-два просікає усі фішки пацанячого світу. І тому, щоб усі ці малятка не сильно впали духом в ступор, вона змінивши інтонації на трохи менш розумніші, так щиро прощебетала, що ніяк не могла збагнути, що уся ця чоловіча енергія отак може лежати дві години бездіяльно на одіялі. Будь хто може так знерухомитись членами, але тільки не її Луценко.

На цих благословенних глаголах увесь пацанячий світ піднявся та зацвів, а сексистський світ галицьких інтелектуалів увесь так стужавів та набряк усім відомими сміхуйочками і трясучками.

Після такого пра-материнського дозволу на нормативну хуліганку Луценко й вирішив стати ангелом. Стати посередником між опозицією та безпартійним народом. Але який медіум, такий і меседж. Шо їхало, то й здибало.

Виявляється, що Луценко очікує на мирне повстання тисячі польових командирів. На мирне повстання, оскільки одна краплина крові вб'є не тільки опозицію, але й доб'є усю країну.

Луценко хоче відновити Народний Рух під назвою ІІІ Республіки. Хоче почати процес, де б мільйони людей (цей загальноукраїнський рух) боролись не лише за нового президента, але й за нову країну.

Як і в Мартіна Лютера Кінга, як і в Ющенка, як і в Вакарчука – у нього є мрія. Мрія виходу на українську політичну сцену покоління 30+, яке вибере і освятить на путь праведну ніхто інший, як детектор брехні, ця холодна машина – цей безпристрасний поліграф поліграфич.

Але який медіум, така й есемеска. У Луценка якийсь мізерійний масштаб у метафорах. Він хоче чомусь об'єднати західників Андруховича та Забужко зі східняком Курковим і таким легіоном піти на ви до умовного Бузини.

Андрухович й так вже в конектах з Курковим, то навіщо їх ще раз так рекламувати?

А після того, як Поярков наваляв Бузині в мойдодир, то використовувати його навіть у якості метафори вже якось стрьомно і навіть смішно.

Треба все ж Луценку зупинитись на переправі, пристрілити загнаних коней і вже тоді, оновленим та напарфумленим крокувати в архаїку вселенської перемоги над системним злом.

Відео засідання лицарів овального столу та гевального Луценка.

Поки мама миє раму, для усіх звучить найновіший хіт Девендри Банхарта "Your Fine Petting Duck".

Ще нижче тільки фото святої вечері Юрія Луценка та галицьких інтелектуалів.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.