У кінці червня у Львові відбулося вперше Свято Музики, серед найцікавіших виступів – вуличний концерт проекту Миклухо Маклай.
Детальніше про групу, а також українські співочі традиції Варіантам розповів Андрій Селецький, музикант, актор Театру ім. Леся Курбаса, один з ініціаторів проекту Миклухо Маклай.
Андрію, ти давно співаєш на вулицях Львова, то сам, то ще з кимось, на першому Святі Музики у Львові вас було п’ятеро, розкажи, що це за проект Миклухо Маклай?
Миклухо Маклай – тому що треба було якось назватись. Сталося так, що в Театрі я почав співати. Ще тоді у Театрі Курбаса працювала Наталка Половинка, одного разу я підійшов до неї і попросив, щоб вона мене навчила співати. Вона сказала, щоб я вивчив 20 пісень і аж тоді прийшов до неї. Якби вона того не сказала, то, може, нічого б не було.
Потім грав на барабанах у гурті Ground-Folk, ми грали середньовічну музику. З одним хлопцем з цієї групи, Ростик його звати, почали співати. Досить такий гарний початковий період був. Наступний крок – я з Денисом Соколовим, актором Театру Курбаса почав співати, дуже багато пісень ми вивчили.
Денис до того не співав, а на гітарі грав, але після того як у нашому театрі курди проводили тренінги по співу, він захопився цим і ми вирішили щось разом спробувати. Разом співали три роки, за ті три роки набралось стільки пісень, під час концерт у Шевченківському гаю співали три години пісня за піснею.
Але потім Денис перестав співати, я навіть трохи образився на нього. Потім співав з гуртом До схід сонця. Я вже тоді на кобзі почав грати, через дівчат я познайомився з Юрком Римарем. Потім був період, коли я співав з гуртом Йорий Клоц. Хлопці дуже гарні голоси мають, все швидко вловлюють, але у них власний проект почався.
А перед тим до нас приєднався Юрко Римар. Він випадково проходив повз театр, де у нас була репетиція, ми на балконі стояли. Він спитав, що ми робимо? Ми сказали, що співаємо, він попросився співати з нами. З того періоду співочого залишився тільки Юрко. Ми вдвох залишились, а одного прекрасного дня на вулиці до нас підійшов Олесь.
Він знайомий Юрка і вони співали таке, що я не чув. Я запросив і його. Олесь, як виявилось, співає з друзями моряцькі пісні. І зібралося одного разу в театрі 6 хлопів, коли всі заспівали разом – було супер. Але залишились з цього люду я, Олесь, Юрко і Роман і потім Ярко (Ярослав Федорчук. – ред.), актор Театру Курбаса приєднався.
Звідки пісні берете?
Нам приносили, слухали фольклорні експедиції. Від гуртів – є Божичі, Древо. Є загалом багато записів, хто шукає, той знайде.
Чоловічий спів а-капела – чому саме такий формат?
Бо це мені розходиться, я люблю грузинів. У них ця культура збережена, у нас вона була, але вона збереглася тільки завдяки жінкам. Зі змісту пісень помітно, що жінки співали чоловічі пісні.
Чи є в Україні Зараз є чоловічі гурти подібні до ваших?
Мало.
Ну от виступили ви на Святі Музики і що далі? Які у вас плани?
Олесь хоче шанти співати. Я не можу сказати, що проти шантів, не погані пісні, але мені не подобається, що вони слова перекладали на українську мову. З точки зору автентичності, пасує співати пісні тією мовою, якою їх писали.
Хочеться робити щось більш автентичне. Ми живемо в Україні, ми українці, не пасує співати одні шанти і не знати свого. Менеджментом ми займатись не плануємо, якщо з’явиться така людина, то добре, треба просто робити свою роботу. Що мені болить, щоб були люди, хоча б троє, які постійно хотіли б цим займатись. Я маю надію, що ці хлопці будуть постійними. І ще мені хочеться записати диск найперше.
А де цього літа будете виступати?
У серпні на фестивалі Тустань, але невідомо в якому складі.
Ви зазвичай на вулиці співаєте, чи для таких пісень простір має значення, на твою думку, де б ви не виступали?
Це не так важливо. Грузини і в горах добре звучать, і в Оперному театрі я їх слухав і отримував задоволення.
А чи дотримуєтесь відповідних манер у виконанні?
У Києві недавно відбувся фестиваль Кобзарська трійця і там було багато дискусій, як це має виконуватись. Це знищувалось роками, що чоловіче багатоголосся, що кобзарська справа. Насправді у кожному селі кожна людина співає по-іншому. Це треба вміти розрізняти, але я вважаю, що треба відштовхуватись від того, що зараз є.
Чи цікава така давня музика сьогодні, як реагують у різних містах перехожі?
Чим далі в Європу, то менше сприймають. У Польщі, в Білорусі це цікаво. Бо в Італії не дуже. Правда був приємний випадок, на Новий рік я у Флоренції на вулиці співав пісню "Ой полечко, поле", підійшла якась жіночка і каже – "Дякую, гарна пісня, мені її бабця співала".
фото: facebook.com/fetedelamusique.lviv (автор: Si Bo)