Франко.Місія: Оксана Забужко

Франко.Місія: Оксана Забужко

Оля Вишня,  16 липня 2013

Оксана Забужко підтримала ідею фестивалю Франко.Місія, а також приєдналась до групи авторів, які підготували есей для збірки Франко. Перезавантаження, що вийде уже до фестивалю.

Сама письменниця не буде присутньою на фестивалі, оскільки розпочинає роботу над новим романом. Однак напередодні цієї події вона розповіла Варіантам про те, чому ж актуальний Франко, як його діяльність представляти сьогодні і яка місія Франко.Місії.

Про участь у проекті Франко.Місія і відкриття Франка у 90-х

Моя участь у цьому фестивалі обмежується текстом до книжки, який є шматком з моєї монографії, яка вийшла рівно 20 років тому.

Тоді ми пробували відкривати Франка. Вийшло не багато, але я внесла свою лепту цією книжкою і через 20 років треба робити нове відкриття.

За цей час держава до нас не приєдналась і ми 90-ті роки згадуємо як часи Перікла, оскільки тоді революційною була не тільки монографія Оксани Забужко.

У той час почалися екранізації таких Франкових творів як: «Украдене щастя», «Перехресні стежки», «Для домашнього огнища» і як виявилось, в українській культурі була інтелектуальна проза і були люди, які у 19 столітті українською мовою обговорювали актуальні проблеми.

Тільки «Украдене щастя», абсолютно Ібсенівську річ за психологією, скільки ставили на українських сценах і як багато є убогих постановок. А от Театр у кошику зробив абсолютно блискучу штуку.

Що я мала сказати про Франка, те я сказала у своїй книжці і вона вже перевидавалася кілька разів. Я трохи переробила той текст, актуалізувала і порядком родзинки цей мій есей закінчується, як на мене, вбивчим фактом, який мене потряс 2009 року в Вінніпегу.

В архіві тамтешнього українського музею, де зберігається архів Коновальця, мені показали розкішну, багато інкрустовану коштовну бартку з ініціалами І. Ф., яку, за переказом, Іван Франко подарував молодому Коновальцю.

От вам і спадкоємність. Гадаю, що це прекрасний символічний жест, що багато дасть для зрозуміння того, за що ціле життя ця людина змагалася, з абсолютним усвідомленням, що він жертвує багатьма речами, які артистично були б йому цікаві.

Про сучасне прочитання Франка

Кожне покоління має перекладати класику на свою мову. Приємно бачити у київському стріт-арті «Чого являєшся мені у сні», це суперово.

Поза межами шкільної програми для пересічного українця класика не існує, вона неактуальна.

«Для домашнього огнища» сьогодні ніхто не ставить, а вся ця історія торгівлі живим товаром – це на стільки інноваційна штука. В цивілізованих країнах такі речі ставлять на сцені вже в сучасних костюмах.

Якщо кілька тижнів тому у лондонському Young Vic Ібсенового «Ворога народу» грали в декораціях і костюмах британських 70-х років минулого століття, то й «Для домашнього огнища» проситься поставитись по-сьогоднішньому.

Наші підпільні борделі і тьотка, яка керує підпільним борделем, характер цієї тьотки – страшні штуки, але це є наш час.

Це не потребує нальоту ретро, а потребує живого прочитання. Чим мені цей стріт-арт на Жилянській сподобався, бо воно все лягає і тіпається, воно дотепне та свіже. Це якраз і є той переклад класики на мову дня сьогоднішнього, бо кожне покоління має перекладати класику своєю мовою.

Про актуальність Франка

Це справді був геніальний чоловік, який абсолютно свідомо пожертвував своє життя, маючи можливість бути цілком успішним німецькомовним письменником, пожертвував свій інтелект, щоб зробити Галичину Україною.

Франко у цій недержавній нації один на весь відсталий, забитий, зачуханий русинський Львів виконував роль загальнонаціонального українського університету.

Якби не було Франка, не було б усусів, листопадового здвигу 1918 року. Це він виростив все це покоління.

Не було б всього руху воєнного галицького у 20-30 рр. Не було б УПА, підстраховки, яку дала Західна Україна Україні Центральній у сталінський період.

Ось це все Франкова заслуга. Трапилась одна дискусія, де говорили про те, що Франко марнував свій талант у журналістиці, соціально-політичній діяльності, але хтось один відповів – «Завдяки тому, що він стринькався, як ви кажете, я сьогодні українець, а не галісієць».

Це абсолютно точно, це реальна соборність і реальний підйом української політичної зрілості на рівень справді європейських націй.

І в цьому сенсі однією з найбільших печалей було святкування в 2006 році 150-ліття Франка. Інститут літератури видав 51-й том до зібрання творів виданого 40 років тому. І офіційне святкування – поїздка в Нагуєвичі. Для мене це був тест української держави на культурну притомність.

У країні, де 150-ліття одного з найбільших європейських умів 19 століття, якому країна завдячує своєю свідомістю відзначається пікнічком керівників держави у його рідному селі, а не хоча би міжнародною конференцією і не дивуйтеся, що через три роки прийдуть пацани.

Про фестиваль Франко.Місія

Мені дуже симпатична мультижанровість фестивалю. Цей синтетичний характер десь дає перспективу вирости на інституцію, що бере на себе ті функції, які не бере на себе держава.

Про подальше дослідження Франка

Йому би Фауста писатися хотілось, а він писав Мойсея. Це речі, які треба було викласти і сконцептуалізувати, і не тільки Мойсея, а цілу купу публіцистичних статей, для усвідомлення найширшої авдиторії. І все це шалено цікаво – просто подивитись і підняти його слово, його редактура, його роль як певного організатора відповідного інформаційного поля. Це те, що потрібно сьогоднішній Україні.

Куди не копни, це дійсно людина-університет. Уроки Франка для сьогоднішньої України є безцінними і це живий приклад того, що може робити одна людина. Франків сьогодні живих немає і вони народжуються раз на століття, але просто його гасло, з яким він у 1899 році, якщо не помиляюсь, звертався до інтелігенції, це поза межами можливого. Ставте собі завдання поза межами можливого – оце супер, оце воно!

Найактуальніші його речі?

Це дуже індивідуально. Чому кажу людина-університет, бо кожен може у ньому знайти для себе щось пронизливе.

Для когось це любовна лірика. До речі, любовне листування з Ольгою Рожкевич, мало би бути в шкільній програмі і в арсеналі кожної молодої людини.

Для когось Франко – це психологічна драма. Він весь був в контексті. Фройд був молодший, але перегуки між ними дивовижні. Навіть то, що Місько цитував про любов і голод. Це все було в повітрі.

Франків Відень досі недосліджений, ми його не знаємо. Хіба Таню Малярчук, яка виемігрувала до того Відня попросити написати про Франків Відень. Це дуже цікаво. Малярчук сидить у тому Відні, для неї все це обійти, оглянути і написати – це вже Бог велів.

Такого роду проектів, куди не кинь.

Про нові книги і новий роман

У Польщі виходить книга «Український палімпсест. Розмови з Оксаною Забужко», що вона буде перекладатися українською мовою з польської. Це праця варшавської журналістки Ізабели Груслінської, яка записала 30 годин розмов і з того зробила книгу.

Сподіваюсь, до кінця року ця книга вийде, також буде презентаційний тур у Польщі.

Але я зараз збираюся до роботи над новим романом. Оскільки ще немає заголовка, в якому я впевнена на усі сто, то нічого не скажу про нього, але для авторського дослідження збираюсь на руїни Трої.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.