Останні конвульсії "Кінолева"

Останні конвульсії "Кінолева"

Тереза Абіс,  26 серпня 2013

22-25 серпня у Львові вже увосьме тривав кінофестиваль "Кінолев".

Окрім фільмів Тарковського, котрий цього року був обраний патроном фестивалю, також крутилися стрічки тих режисерів, на творчість яких помітно повпливали роботи вже згаданого патрона.

Поміж них і винахідливий Кім Кі Дук, Дюмон, Хамраєв, і неодноразовий призер фестивалю в Каннах Вірасетакун, і епатажний Ларс Фон Трієр.

Локаціями кінопоказів були: Музей Ідей, Бернарденгарден, тюрма на Лонцького та кінотеатр Копернік.

У нашвидкоруч змайстрованомучарівною командою Олеся Дзиндри кінозалі в Бернарденгардені, замість обіцяної перед кожним сеансом гри оркестру, стояв міцний аромат алкоголю і хлопці, котрі це халявне пійло, власне й розливали у одноразові та пластмасові келишки.

Так, на показі стрічки Тарковського Дзеркало один вуйко (палкий поціновувач режисера), незважаючи на відмови, наливав своє 15-річне віскі та роздавав мацу. Таким чином він виявляв свій респект усім тим, хто за фільм обмовився хоч одним добрим словом про стрічку.  

Насправді увесь контингент цьогорічного "Кінолева" можна умовно поділити на 2 частини: справжніх фанатів Тарковського, себто старших вуйків, котрі росли в Союзі і тому люблять режисера за бунтарський дух його фільмів та француватих молодиків, тобто, хіпстерів, які прийшли подивитись на красиві кадри і відсутність сюжетної лінії, що так актуально у мистецтві сьогодення.

Так якось і було. Перші (старші) намагались впродовж сеансів розтлумачити другим (юним) істинну ідею та розшифрувати численний символізм фільмів Тарковського, а другі, усвідомлюючи, що поетична несюжетність режисера спричинена, не так його власним бажанням, як скоріше бажанням радянської влади, котра повирізала численні "зайві" сцени з його фільмів, тихенько втікали з залу.

Таким чином, до кінця стрічки й так напівпорожні зали пустіли майже повністю.

Загалом, найбільше вражає розуміння самих організаторів у тому, що люди незацікавлені в даному фестивалі. "Фестивалі будуть вмирати. Та Музей Ідей завжди відкритий до свіжих ідей" – з сумом зазначив арт-директор "Кінолева" Олесь Дзиндра.

На запитання, яким чином "Кінолев" хоче заохотити відвідувачів показуючи не цьогорічні сенсації, що  важко безкоштовно віднайти в інтернеті, а вже давно відзняті фільми, котрі без цензури можна йтак переглянути й у всесвітній павутині, організатори скупо відзначали, що "великі фільми потрібно дивитись на великому екрані".

Що ж до дитячого "Кінолевчика", то не зовсім зрозуміло, чому серед європейської та японської анімації останніх років втикнули Велику подорож Болека та Льолека Владислава Негребецького 1977 року.

Після вразливої, сучасної анімації Leavesпольської режисерки та гостя кінофестивалю Агнєшки Борової, совдепівські Льоліки та Боліки виглядали, м’яко кажучи, недоречно. Звісно тут своє відлуння дало й те, що цьогорічний "Кінолевчик" проходив за сумісництвом з польським фестивалем молодого глядача Alekino!

Дитячі мультфільми озвучували українською актори театру "Ми" та театру ім. Леся Курбаса. Вхід був безкоштовний, як для дітей, так і для дорослих, але чомусь, навіть така пошанована вкраїнським народом халява та альтернатива ідейної, короткометражної анімації стандартним діснеївським мультикам не змогла зібрати й половину залу "Коперніка". 

Якщо ж говорити про вже звиклу рубрику фестивалю "Нове кіно України та про Україну", найбільшою сенсацією цього року став "абсолютний артхаус" – як охрестила програмний директор "Кінолева" Катерина Сліпченко, фільм Деліріум Ігора Подольчука.

Також у рамках "Нового кіна України та про Україну" були показані такі стрічки: Александр Ґранах – Ось іде людина німецької режисерки Анґеліки Віттліх, що розповідає про відомого голлівудського актора, сценариста та письменника Александра Ґранаха (народженого на Франківщині); документальний фільм,що розказує про забуті сторінки історії французького суспільства, режисера Домініка Еннекена Провал у пам’яті; фантастична історія про Чорнобильську АЕС і паралельні світи, режисера Віталія Потруха Загублене місто та інші.

Але зрештою, вкотре, щоб там не говорили, люди доводять ,що їм потрібно лише м’ясо,треш і відрізані клітори. Так на Антихристі Трієра люди навіть стояли у залі.

І хоча в "Музеї Ідей" зал невеличкий та навіть у ньому більшість фільмів кінофестивалю не змогли назбирати усіх сидячих місць, з чим відверто непогано впоралась чорнушна підбірка Сталкер в рубриці "Літня школа кіномови. "Приголомшені Тарковським"".

Насправді, фестиваль був більше схожий на сімейний перегляд фільмів.

Здебільшого на сеансах збиралися знайомі між собою люди, що більше походили на зігнану масовку, ніж на спраглих духовного поповнення глядачів.

Тому, якщо розглядати "Кінолев" в розрізі маленького сімейного камерного кінофестивалю, що намагається привити сучасній молоді любов до розумного кіно, то він хоча б наполовину, та все ж свою місію виконав.

Та, якщо "Кінолев", маючи понад 10 партнерів (серед, яких і Державне агентство України з питань кіно, і Львівська міська рада, і Polish Film Institute, і польський фестиваль молодого глядача Alekino!) претендує на регалії найгучнішого кінофестивалю Львова, то все ж, напевне, його конвульсивні спроби не допоможуть йому вижити.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.