Уляна Баран: В шкільній програмі з української літератури немає сучасної дитини

Уляна Баран: В шкільній програмі з української літератури немає сучасної дитини

Оля Вишня,  10 вересня 2013

Чому важливо читати дітям з народження, як популяризувати дитяче читання і чому Україна не може досі приєднатись до проекту Вся Європа читає дітям?

Про недоліки шкільної програми з літератури, а також про акції у межах Форуму видавців розказала Уляна Баран, засновниця і президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, філолог-германіст, перекладач, літературознавець. 
 
Уляно, розкажи, будь ласка, насамперед про акцію «Вся Європа читає дітям», до якої ви хочете залучити також і Україну. 
 
Ідея цього проекту давно на слуху в Україні та навіть роздріблено і втілюється різними громадськими активістами.
 
Проте у сусідніх країнах вона вже роками реалізовується як потужна система співпраці, співдії, взаємопідтримки, партнерства і, відповідно, дає свої результати.
 
Зокрема, цей проект реалізовуються у Польщі, Німеччині, Литві, Словаччині, Чехії.
 
Цього року, у межах 4-го мандрівного симпозіуму «Література. Діти. Час» Львів відвідала президент фундації «Вся Польща читає дітям» Ірена Кожмінська, яка, власне, ініціювала цей проект не тільки у Польщі, а й у всій Європі, також в Америці. 
 
Ірена Кожмінська поділилася з нами власним досвідом в реалізації цієї акції у Польщі і запросила нас долучитися до кампанії Вся Європа читає дітям. 
 
На відміну від інших країн, в Україні досі не було здійснено трансляції цієї ідеї у всі пласти суспільства, як цього досягли інші країни.
 
Україна має дещо інакший соціо-культурний контекст сьогодні і українська реальність великим чином відрізняється від реальності європейської.
 
З однієї сторони – це добре, з іншої – зле. Цього року, під час Ляйпцизького ярмарку  відбулась конференція «Готовність до життя від народження з читанням», на яку з’їхались експерти з-понад 30 країн. 
 
Вони б’ють в дзвони, тому що анальфабетизм зростає. Це пов’язано з неправильною системою освіти для дітей у європейських країнах, яка спричинила до розвитку інфантильності у дітей. 
 
У Німеччині, згідно з дослідженнями ЮНЕСКО, понад 2 мільйони анальфабетів у віці 15 років, які не вміють читати і навіть написати свого імені. 
 
Тому експерти з дитячого читання розробляють програми, спрямовані на зміну в системі едукації, на форму неперервної освіти від народження. 
 
Освіта у них не так вузько розуміється, це йдеться про загально-освітній процес розвитку людини, це будь-які знання, з будь-якої сфери. 
 
Вони схиляються до схеми промоції читання для дітей вже від 6 місяців. Це раннє читання.
 
Якщо раніше у них існувала думка, що до школи дітям не треба читати, бо будуть це робити в школі, то сьогодні вони всі повертаються до переконання, що від народження читати дітям потрібно. 
 
І привчати дітей до читання треба у різний спосіб, не нормативно-дидактично, як це у нас робиться, а більш креативно та в ігровій формі.
 
Адже раннє читання сприяє розвитку їхніх читацьких, комунікативних здібностей, розвитку мовлення і розширення світогляду. 
 
І що важливо, цей проект залучає до читання не лише дітей, а й батьків, вчителів, вихователів, зірок, чиновників, всіх дорослих.
 
Позитивним для нас є те, що незважаючи на важкі соціокультурні обставини розвитку нашої української дитини і так далеку недосконалість освіти будь-якого формату, майже жодну дитину в Україні не можемо назвати анальфабетом. 
 
Ми ще не відійшли від традиції, що наші бабці чи мами дітям читають, книжечка, особливо для дітей до 1 класу, обов’язково фігурує в бібліотеці дитини.
 
Тому, нам видається, що в Україні саме настав час дитині долучитися, усвідомити наскільки цей процес читання їй допомагатиме в подальшому, як самореалізуватися, як прийняти рішення щодо свого майбутнього, свого оточення.
 
Нам не треба чекати ще 20 років до повної деградації, поки діти не зможуть розказати про себе і не написати свого імені. Треба вчасно підтримати нашу дитину. 
 
Які очевидні результати цієї програми у країнах, де реалізовується даний проект?
 
В інших країнах ці програми набули вагомого значення на державному рівні. У Німеччині, наприклад, матері, які щойно народили, у пологовому будинку вже отримують першу книжечку. 
 
При цьому її дарує педіатр, авторитетна людина для мами. Рекомендує також щодня по 20 хвилин читати дитині.
 
Є різна реакція, мами можуть дивуватись, як читати дитині, яка не розуміє нічого. Дослідження довели, що це не є правдою, дитина від народження налаштована чути голос мами, тата і включати розуміння.
 
Під час огляду у лікаря у 6 місяців, дитина отримує наступний пакет з книжечками в подарунок. 
 
Педіатр також  радить для здорового психічного розвитку читати дітям книжечки. Це на сьогодні вже є стала константа, у такий спосіб вони добиваються результату. 
 
Створюються відповідні книжки, з якими можна купатися, їх гризти, є безліч креативних форматів книжечок, які відповідають цій віковій авдиторії.
 
В умовах часу, точніше його відсутності, коли батьки є зайнятті на всі сто відсотків, 20 хвилин читання на день є унікальним способом комунікування з дитиною, у неї це відкладається як позитивні враження про теплий час в колі родини.
 
Як би мав розвиватись проект «Вся Україна читає дітям»?
 
На жаль, Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» не підтримав нас цього року, від держави грошей не сподіваємось, а без відповідної підтримки ми не можемо реалізувати цей проект. 
 
Хоча план цієї акції давно готовий. Вона мала б розвиватись у 24 областях України, де ми планували провести відповідні тренінги для дорослих та залучити справді ВСЮ Україну.
 
Відповідно, ми хочемо створити «Першу книжечку моєї дитини», яку б розповсюджували по всій Україні безкоштовно, щоб мами отримали для своїх дітей набір найкращих віршиків від найкращих українських письменників, з відповідними темами, ілюстраціями. 
 
Плюс до цього ввійшов би  список рекомендованої сучасної літератури для відповідного вікового рівня і на майбутнє цих дітей. 
 
Цей проект на рівні розуміння і усвідомлення ми насправді вже почали. Ірена Кожмінська нам офіційно надала лист підтримки, з тим, що хоче, щоб цей проект в Україні очолили саме ми.
 
У нас поки нема жодної фінансової підтримки, без якої ми не справимось глибинно дійсно по усій Україні.
 
Але у будь-якому випадку, ми вже радимо і закликаємо усіх дорослих читати своїй дитині мінімум 20 хвилин на день.
 
Напевно важливо, що саме читати, що рекомендує Центр дослідження літератури для дітей і юнацтва?
 
Відносно рекомендованої літератури, то ми цього року виграли бій. П’ять років тому я виступила за реформування концепції вивчення світової літератури у школі, нам вдалося цього частково досягнути. 
 
Боротьба Центру літератури для дітей та юнацтва за те, щоб у школах ввели актуальну і відповідну до віку учнів літературу, у добрих перекладах завершилась  успіхом.
 
Цього року моя донька пішла в 5 клас і на батьківських зборах я отримала підручник зі світової літератури. Рекомендації Центру по творах на сьогодні повністю враховані. 
 
І це отримала кожна дитина в Україні, з 5 по 9 клас. Кожен клас отримує від нас рекомендовану рубрику – сучасна література для дітей.
 
А ми рекомендували найкращих письменників в найкращих перекладах. 
Наприклад, «Чарлі і шоколадна фабрика» ніколи не читали у школі, Туве Янсон не читали, Нестлінгер, Міхаель Енде та інші.
 
А що з українською літературою в школах? 
 
Ми таке саме намагалися зробити і з українською, підготували рубрику сучасної української літератури. Рекомендували і Володимира Рутківського, і Гавроша, і Мар’яну Савку... дуже багато наших провідних хороших сучасних українських дитячих письменників. 
 
Але в Міністерстві освіти це не врахували. Підручники з української літератури складені за складними, стереотипними непотрібними нормами, які знуджують дитину і відвертають від читання української літератури. 
 
А рубрики сучасної літератури взагалі не існує. Єдина жива письменниця, яка увійшла у програму для 5 класу – Галина Малик. 
 
Образ дітей у підручниках з української літератури – це бідні, нещасні діти, знедоленої країни, босі і приречені на виживання, а не на життя. 
 
Ніхто не заперечує величності і художнього рівня Олександра Олеся чи Шевченка, чи Гуцала, Рильського, Вінграновського, це навіть не обговорюється, але діти сьогодні інші, живуть у 21 столітті і потребують почути, що вони українці і мають майбутнє, мають право на слово, на свою дію, відкриття власних здібностей, пошук власних ідей і власного розуміння цього життя, яке є насправді значно ширше ніж думається.
 
Які книжки ти як експерт рекомендувала у першу чергу, що читаєш своїм дітям?
 
Моїм дітям страшенно Оскар Уайльд подобається, «Хлопчик-зірка» у перекладі Наталі Трохим – улюблена книжка. 
 
У мене діти різного віку (15, 10 та 3) і всі троє слухали затамувавши подих і дуже переживали за зіркового хлопчика, видно було, що щось обдумували.
 
«Ганнусю» Рутківського моя Роксоляна прочитала три рази, з чого винесла, що і батьків часом є за що ставити в куток. «Чарлі і Шоколадна фабрика» – безподобна книга, Гаврош з «Іваном Силою» –сильно. 
 
Сергій Гридін пише прекрасно і чудово, його історії дуже цікаві. А Сашко Дерманський чого вартий зі своїм «Чудовим Чудовиськом» та «Вужиком Ониськом»!
 
«Не такий» Сергія Гридіна для підлітків добрий варіант. Чому б не ввести в програму шкільну цю книжку?
 
Це історія про школу, про суспільство, залишених самих на себе дітей. Це про те, що переживають учні сьогодні. 
 
А в шкільній програмі з української літературі не показано сучасної дитини, сучасного читача, який живе при сучасних реаліях, що знову залишає українську дитину усамітненою у безвиході сьогодення.
 
Що ви готуєте до Форуму видавців?
 
Цього року ми привозимо двох дитячих письменниць і двох експертів з промоції дитячого читання. 
 
Мартіна Дюке була у травні у Львові, у межах симпозіуму «Література. Діти. Час», яка з Ольгою Довгань-Левицькою розпочала проект читання через театр.
 
У результаті співпраці та обміну досвідом із Мартіною, у нас з Ольгою виникла ідея «Фестивальної дитячої бібліотеки», яку ми реалізували вже в рамках Франко. Місії.
 
Особливу увагу така бібліотека із усіма запланованими акціями, в тому числі розігруванням театру, читаннями від Наталі Трохим тощо завоювала серед батьків з дітьми з навколишніх сіл.
 
Що діти, що батьки днями сиділи та читали книжки, запропоновані Центром в «польових» умовах. 
 
А тепер ми запросили Анне Вооргове з презентацією її останнього роману «Низовина». Це ретроспекція погляду на життя Німеччини після війни у 21 ст.
 
Юма Клібенштайн під час Міжнародного проекту «Література . Діти. Час.» у межах ХХ Форуму видавців у Львові презентуватиме книгу «День, коли я став крутим».
 
Також ми запросили дослідницю дитячої літератури, германіста, доктора філологічних наук Яну Мікоту, яка погодилася вперше прочитати лекцію германістам на кафедрі німецької філології ЛНУ ім. І. Франка.
 
З самого початку заснування Центру ми намагаємося впроваджувати вивчення дитячої літератури на всіх рівнях, зокрема з філологічної, літературознавчої позиції і вводити цю сферу також у процес вивчення німецької літератури. Цього року вперше вдається.
 
Також під час Форуму видавців, за підтримки Фонду Роберта Боша, 13 вересня о 13 годині у Ноївому Ковчезі відбудеться відкрита дискусія «Вся Україна читає дітям. Вся Європа читає дітям» з питань раннього виховання дитини через читання в рамках Міжнародного проекту «Література. Діти. Час».
 
Головними спікерами дискусії виступлять експерти з промоції читання Яна Мікота (Німеччина) та Тетяна Качак (Україна), учасниками будуть Лілія Овдійчук, Катерина Зайцева, Мирослава Прихода, Галина Павлишин, Ірина Мацко, Юма Клібенштайн, Анне Вооргове, Богдана Салюк, Тарас Малкович, Ірина Подоляк, Юрій Кучерявий, Наталя Трохим та інші.  
 
Підтеми чи питання, які ми підніматимемо в рамках дискусії Чи такий проект є шансом для українських дітей чи ні? Стартуємо чи вбиваємо в зародку?Сенс? Підтримка? Хто? Як? Для чого? Кому це потрібно? Промоція читання. Обмін досвідом. Дискусія.
 
Почесні гості дискусії – посол Німеччини д-р Крічтоф Вайл та генеральний консул Німеччини у Львові Мирослава Дякович.
 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.