Машина часу Ізабели Мейзи

Машина часу Ізабели Мейзи

Тереза Абіс,  17 вересня 2013

Польська репортерка Ізабела Мейза, заради своєї нової книги "Наша маленька ПНР", змайструвала власну машину часу.

Журналістка на пів року повернулася в часи ПНР.

Чому досі в українській політиці є місце комуністичним партіям? Чому деякі люди до цього часу готові серпом і молотом видовбувати в скелях соціуму "Вєлікую Соцеалістічєскую Рєспубліку",а бабусі у Москві, що сльозам не вірить, все ж плачуть над забальзамованим Леніном у Кремлі.

Невже люди не пам’ятають усіх тих черг, дефіциту продуктів та інших превілегій часів, коли "жить стало вєсєлєй, жить стало лучше".

Може люди, котрим роками вдовбували в голову певну модель поведінки, просто не готові до демократії, за якої тобі ніхто не диктує, що робити. Або, можливо, у ті часи жити дійсно було краще.

Так і у Польщі. Люди досі нарікають на те, як погано зараз і як добре було колись. Чому? І чи змогла  б сучасна людина вижити у колишньому ПНР.

Щоб знайти відповіді на ці питання, польська репортерка Ізабела Мейза на півроку змушена була повністю змінити своє життя, повернувшись у часи ПНР.

"У нас постійно творять міфи про ПНР. Виявилося, що хоча у Польщі багато говорять про ПНР, ми мало про неї знаємо" – заявила Ізабела

"Це не історична книжка. Ця книжка показує скільки в Польщі залишилось від колишнього ПНР та що змінилось з того часу" – додала Ізабела

Ізабела, її чоловік і співавтор книги "Наша маленька ПНР" Вітольд Шабловський та їх 2-річний син одягалися, як люди за часів ПНР, вони відмовилися від інтернету, ком’ютерів, мобільних телефонів та навіть від сучасної преси. Ізабелла годинами їздила сучасною Варшавою, щоб віднайти саме ті продукти, котрі були в продажі у роки ПНР.

"Ми одягалися, як люди в часи ПНР. Вітольд забрав з села куртку, яку вже давно не носив, а я зробила собі хімію. Люди часто приймали нас за бомжів. Одного разу наш сусід навіть приніс одяг для дитини. Він не знав, що ми займаємося цим проектом", – згадує Ізабела.

"Дуже часто виявлялося, що ми з Вітольдом сприймали одну і ту ж ситуацію зовсім по різному. Коли я морочила голову, що ж приготувати чи прала пелюшки, Вітольд просто робив вигляд, що працює, або ганяв містом на машині. Були дуже чітко визначені ролі і розмови між чоловіками та жінками не були такими глибокими. Чоловіки були мрійниками, а жінки турбувалися, щоб їм було, що їсти", – пригадує Ізабела/

"Та все ж за ті часи люди більше спілкувалися. ПНР вчив людей жити поряд, бути близькими. Зараз людина перестає бути потрібною іншій людині", – з сумом зазначила Ізабела.

Ізабела щиро дивується, як люди могли жити у часи ПНР. І хоча важко назвати експеримент репортерки повністю вдалим, оскільки, як-не-як, ПНР – це не лише дефіцит продуктів, предметів побутового вжитку та одягу.

Це не тільки відсутність інтернету та чіткий розподіл ролів у сім’ї. ПНР – це насамперед жорстка політика, котра зомбувала людей. Політика, яка під корінь зрізувала будь-які прояви незалежної думки.

Та, все ж написання даної книги було не даремним, хоча б задля того, щоб хоч трохи нагадати старшим запеклим комуністам та, хоча б частково розповісти молоді, як все було насправді

"Зараз я обурююсь, коли чую, як хвалять ПНР.  Я ніколи б не хотіла жити в такій країні, яка ставить людину на коліна" – підсумувала журналістка.

6 місяців життя Ізабели Мейзи та її сім’ї занотовані у книзі "Наша маленька ПНР", яка вже з'явилась в українському перекладі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.