Автографи Львова

І не тільки на стінах. Надписи на вуличних та провуличних, проспектових та площевих географіях – це ще краще, ніж реклама у ліфтах, оскільки їх побачать усі, або майже усі.

Не всі львів'яни мандрують ліфтами і не у всіх львівців вони працюють.

Графіті, піктограми, петрогліфи та просто карлючки і закарлючки – це графічна спроба створення хронотопів та схронів свого приватного Львова.

Львова кишенькового. Львова свійського. Львова заповідного. Львова циркового (у що він й так вже перетворився за звітний період).

Звідси й оте непереборне бажання щось написати, щось намалювати, щось вирізати, щось вирізьбити, щось вишкрябати.

А якщо дівчина, хлопчина, родина, Батьківщина попросять – то навіть краплинами власної крові, усім своїм безсмертним тілом потрібно буде внести якийсь важливий меседж у повсякденне життя львів'ян.

Розмальована і роз'ятрена душа Львова фанатіє тільки за Карпати. Стрункими та бурхливими колонами суне вона на "Україну". Краще не їхати у цей час на Сихів – ні Зеленою, ні Стуса. Бо там, там і там – скрізь одні Карпати, Кубок та завжди вірні.

Львів завжди був містом контрастів. І тому поруч з іншими звитяжними повідомленнями тут можуть мирно співіснувати консервативні тези про те, що всі депутати – гомосексуалісти (не гомосексуали).

Львів завжди вважають консервативним містом, а за звітний період особливо збільшилась кількість вуйків різних рівних бездарності, які хочуть переконати своїми ілюзіями лише самих себе та своїх партнерів.

Напевне так потворно, на думку цих вуйків з полонини, усе консервативне крило Львова і уявляє клятих ліберастів та гомосесуалістів. Обов'язково, щоб зверху на потворні тіла гомосеків лилися тонни священної крові.

Але ж є поміж львівських гомосексуалістів і справжні гомосексуали. Саме їм: пухнастим та милим бійцям невидимого фронту і присвячуються ці вуличні ведмедики та дві трояндочки у правому куточку на вулицях цього гомофібного Львіва.

Але досить про неба блакить у славному місті Лева. Ще навіть не встигла висохнути фарба на цій стіні, як якісь анонімні романтики Стрийського базару знову намалювали новий палімпсест, але вже чомусь чужинською мовою.

Львів – воцерковлене та водночас гріховне місто. Місто закону та порядку. Там, де найбільше розквітає гріх – найбільше виливається благодаті. І тільки у посполитому та європейському Львові могла виникнути така парафраза москальського патерналізму, яка у місцевому варіанті пропагує обов'язкове покарання піднятій руці на якусь фемінітиву.

Львів – воцерковлене та водночас гріховне місто. І тому абсолютно можливий симбіоз гіллястої спокуси та палкої любові. Спокусами тут повзають ось такі чарівні змії.

А за любові відповідають ось такі захмарені тіами з милими сердечками та обов'язково зазначеними датами такого подвигу.

Львів – місто контрастів. І тому спеціально для FARE тут можна відшукати ось таку відповідь усім неправедним закидам у якомусь місцевому нацизмі чи расизмі.

Лишається тільки сподіватись, що ось такі обереги рідної землі не будуть потрактовані закордонними вуйками як щось не дай боже кримінальне.

Майже кожен львів'янин чи майже кожна львів'янка – це пластун чи пластунка. Ця любов вічна як Саваоф і тому місцеві аборигени можуть скобити згадку про рідну організацію ось такою цеглиною.

Вже згадувалось, що Львів відданий лише і тільки Карпатам, тому відразу домовимось, щось ось цей металістовий трафарет харківських хорьків на одній з вулиць Львова відразу буде вважатись помилкою природи (як і наліпки шахтьорської кротобази у водійському відсіку в трамваї № 2, що курсує Личаківською).

А на вулиці Студентській день та ніч лунають крики. Їх чують. Їх бачать. Їм малюють. І ім'я тим чуючим, бачачим та малюючим – легіон.

Невідомо чи отаке меню буде зальотом для FARE, але для мусульманського світу у Львові навіть такий поодинокий випадок буде цілком нехаляльним.

І знову Львів – місто контрастів, де від ненависті до родів – одна зайва фрикція. Але навіть тут когось дуже задовбав цей батьківський пафос і він так дуже підступно написав "Ваня дякую за сина".

Львів – це місто інтелігентів з Авраамового лона та коліна. Тому тут дуже цінують історію і навіть у таких недостовірних випадках лишають для опонентів обидва шляхи розвитку.

Львів – велелюбне та толерантне місто. Тут люблять усіх побратимів планети Земля. Навіть жидів, татар, масонів, негрів та білорусів. Навіть лісбіянок і голубих.

Логічно, що ця мультикультурна любов Львова закінчується мультикультурним сексом, де можливі, наприклад, такі міжвидові комбінації: "Галя + Маруся = секс!", "Естер + Лорена = секс!", "Анінія + Софі = секс!", "Ракель + Ізаура = секс!", "Хуан + Круз = секс!"

І зрозуміло, що усі і навіть групові комбінації такого сексу а-ля “Ореста + Катя (Оля) = секс!” закінчуються на чмок-чмок, тобто успішними чмоками.

За Львів варто возрадуватись навіть у тому панківському сенсі, що тут на стінах пишуть Ramones, а не якісь там задріпані My Chemical Romance та Jimmy Eat World, чи у ще гіршому випадку – 30 Seconds to Mars.

Тільки у Львові можна перестати бути героєм, суперменом, бетменом, спайдерменом, та відчути себе людиною.

Тільки у Львові можуть розуміти, що нарешті пора щось змінюватись, поки нас не знищили різні віруси та бацили.

Тільки у Львові Петрику П'яточкіну пропонують порахувати слоненяток у дитячому садочку.

Тільки у Львові якийсь сябр Сямьон може так кінчати від 20-хвилинного сексу у хащах Цитаделі та обіймах якоїсь місцевої аборигенки.

Тільки у коханому та виплеканому Львові може увесь рік світити сонце, пальми хилитись вітром, а морські хвилі бігати баранцями. Тільки у Львові.

Далі точно буде