Dakh Daughters Band

Соломія Мельник (Dakh Daughters): У нашій країні складний шлях до успіху

Тереза Абіс,  18 жовтня 2013

Розмова з учасницею гурту Dakh Daughters Band Соломією Мельник.

Черговий проект Влада Троїцького, засновника театру Дах та гурту ДахаБраха, успішно стартував і стає щораз популярнішим.

Зовсім скоро Dakh Daughters Band виступлять з сольним концертом у Львові і за кілька тижнів до цієї події Тереза Абіс розпитала учасницю цього проекту про історію, особливість, музику і не тільки.

Знаю, що перша пісня Вашого гурту була створена спонтанно?

Так, це було в межах Гогольфесту. Театр Дах зробив виставу "Школа нетеатрального мистецтва", в якій ми використовували тексти Шекспіра та імпровізували на цю тему за допомогою музичних інструментів, гралися текстом і музикою.

Можна сказати, що перша пісня народилася там. Взагалі дивно говорити, що з цього почався гурт.

Ми вже давно разом працюємо, вже десять років, просто зараз це все набуло іншої форми.

Чому Ви обрали саме кабаре?

Ми мали їхати з театром Дах (з виставами "Вій" та "Король Лір") на гастролі у Париж.

Одна з наших дівчат, Аня Нікітіна, на виставі подивилась збоку на наші експерименти  і сказала: "Слухайте, в мене завжди була мрія зіграти у якомусь кабаре! Давайте придумаємо, що-небудь таке! Поїдемо в Париж і можливо десь там виступимо із цим. Домовимося через якихось друзів, щоб заробити додаткові гроші, подуріємо якось".

Так ми вирішили подуріти та влаштували в театрі Дах свій перший невеличкий концерт.

У Парижі в нас був другий концерт. Його ми зіграли вже після вистави в холі театру у якому відбувалась наша вистава.

І це був перший поштовх до розуміння, того, що це не гра, що треба це продовжувати.

Тому ви вирішили залишитись у цьому жанрі? Він вам найближчий?

Так, але розумієте, це не жанр, що має якісь рамки. Тобто, кабаре і все. Це – фрік-кабаре.

Тобто, жанр без рамок. Якийсь стиль від кабаре є, але все одно ми без рамок. У нас їх немає.

Але ж у Вас усе заточено під дарк кабаре?

Це інтелектуальне кабаре. Це інтелектуальні розваги. В нас ніколи не було нічого від дарк кабаре.

Це хтось із фанів придумав і десь сказав. Фрік-кабаре – це наша назва! І ніяких інших в нас немає.

Я так розумію, що ніхто з Вас до цього не робив нічого подібного. Звідки Ви черпали натхнення? У кого вчилися? Ви завжди називаєте гурт The Tiger Lillies.

Ми не називаємо. Це нас називають. Ми ні з ким себе не порівнюємо. Тому що ми ні на що не схожі.

Вас, власне, чомусь порівнюють з Менсоном, Rammstein, Мірей Матьє, а ви ж, позиціонуєте себе, як гурт, який не має рамок, вас не ображають такі шаблонні порівння?

Ні, не ображають. Це особисті думки і суб’єктиви людей. Якщо вони бачать якусь паралель – будь ласка.

Це їх вузьколобе або широколобе сприйняття світу. Вони бачать якусь паралель, і говорять про це. Нас нічого не ображає. Нас взагалі важко образити.

А чи можете ви, щоб люди не проводили подібних паралелів, назвати свої. Тобто озвучити людей на яких Ви рівняєтесь.

На багатьох. Ми всі розвинуті люди з розвинутими смаками і ми використовуємо багато підтечій в нашому мистецтві. Ми використовуємо свої знання з музиці, театрі.

Це все результат нашої спільної десятирічної роботи в театрі – того, що ми робили, що ми бачили, також далося в знаки те, що ми багато їздили.

Це багаж, який накопичився і тепер ми його по-різному поєднуємо та подаємо.

Я знову, все-таки, згадаю про The Tiger Lillies. В одному з Ваших інтерв’ю було зазначено, що Ви хочете зробити з ними спільний концерт. Може вже велись якісь перемовини щодо цього?

Так, в нас йшла про це розмова. Була така пропозиція,щоб вони приїхали на Гогольфест і ми зробили якусь спільну річ, але поки-що, чесно кажучи, ми не дуже можемо собі це уявити.

Зараз ми займаємось своїм саморозвитком. Звичайно, ми можемо поєднати все, що завгодно.

Наприклад, у нас вже було три акції. Ми брали участь у показах моди і це було дуже цікаве поєднання, того, що на перший погляд здається непоєднуваним.

Ось так от – фешен, театр, музика. Хоча, це все мистецтво і все може бути поєднане.

А ви плануєте все ж випускати свій перший альбом?

Так, ми думаємо над цим. Справа в тому, що ми все ж більш візуальне мистецтво, ніж музичне.

Ці речі у нашому мистецтві не можуть існувати окремо. Тому все, що ми зараз робимо – знімаємо наші концерти наживо в таких форматах відео-концертів. 

Звичайно ми думаємо про те, щоб зробити аудіо записи. Ми думаємо, як зробити так,щоб це можна було сприймати без візуального контексту.

Можливо, ми зробимо окрему програму для аудіоформату. Ми над цим звісно думаємо і все буде!

У Вас поки лише один кліп на пісню. Це кліп на "Розы /Донбас", я правильно розумію?

Це не кліп, це проект Live acoustic. Це було знято наживо за кілька годин в театрі Дах, без режисури, без ідеї кліпу і так далі.

Кліп – це коли є драматургія, історія, великі гроші, комерція. А це було зроблено своїми руками, своїми силами. Ми будемо робити кліпи. Ми до всього відкриті, просто не зразу все буває.

Я знаю, що кожна з учасниць бенду має свій сольний проект. То Ви всі орієнтуєтесь на власні проекти, чи більше часу все ж приділяєте Dakh Daughters?

Так, кожна з нас чимось цікавиться, чимось займається. Кожна з нас особистість. Звичайно, зараз вийшло так, що у пріоритеті у нас Dakh Daughters.

У нас є графік концертів і вже відповідно до цього графіку ми влаштовуємо свої особисті проекти.  Але, якщо людина хоче все встигнути, то вона встигає. Бо якщо говорити про успіх, то успіх – це встигнути все! Так і робимо.

У "Розы/Донбас" було все і зразу. Були вставки українського фольклору, але зараз, здається,  ви все більше від цього відходите?

Неправда. Наприклад, у нас є "Зверь-Сорока". Це народна українська пісня і у нас багато такого.

Тому я б не сказала, що "Розы" дуже сильно чимось відрізняються. Просто так сталось, що вона стала мейнстрімною.

Ми експериментуємо. І ми використовуємо багато народного.

У своїх інтерв’ю, ви кажете, що вас не можна назвати групою чітко орієнтованою на Захід, чи на Схід. Ви плануєте розвиватись в Україні?

Ми плануємо розвиватися усюди. Знову ж таки це одне із питань, що не має рамок. Ми для всіх! Ми для всього світу.

А куди Вас зазвичай запрошують на гастролі?

Ми, власне, щойно приїхали з-за кордону. Були в Парижі, Москві. Зараз у нас буде невеличкий тур по Україні.

Цікаво почути від самих учасників групи, що, на вашу думку такого особливого в Dakh Daughters. Чому Ви зробили такий фурор і Вас запрошують за кордон, хоча цей жанр давно не є новим і за кордоном є чимало подібніхгрупп, наприклда: Vermillion Lies, The Dresden Dolls, Emilie Autumn, Katzenjammer Kabarett?

Люди, які нас запрошують кажуть, що ми ні на що не схожі. Що це якийсь абсолютно інший формат.

Вони звичайно сприймають це все трохи інакше. Вони не розуміють тексту і так далі.

Але вони нас ні з чим не порівнюють і кажуть, що для них це якийсь новий напрямок у театрі та музиці.

А які ви б могли назвати українські гурти, котрі теж відкривають щось нове, феєричне, які, можливо, могли б скласти Вам конкуренцію?

Щоб нам скласти конкуренцію? Я зараз не дуже орієнтуюсь у напрямку підвальної кухонної музики.

Ми булина фестивалі "Червона Рута",  де отримали першу премію в номінації "Інша музика". На цьому конкурсі ми побачили багато цікавих речей.

В Україні є дуже багато молодих і талановитих людей і "Червона Рута", власне, завжди займалась пошуками таких людей. Але фестиваль дає їм можливість виступити і на цьому все закінчується.

В нашій країні дуже важко самим себе продавати і пропонувати. Нашому гурту допомагає те, що ми маємо такий серйозний ґрунт, як театр Дах і наше ім’я в театрі.

Також, нам дуже допомагає Владислав Троїцький, який працює з нами як режисер.

Я впевнена, що у нас є багато талановитих людей, які щось роблять, просто ми про це нічого не знаємо.

У нашій країні складний шлях до успіху. Тому, що на телебаченні показують зовсім інше.

Чомусь у нашій країні українські гурти стають потрібними тоді, коли вони вже гастролюють за кордоном?

Так-так. Наприклад, як ДахаБраха. В усьому світі зараз фурор. У них зараз купа турів.

Вони були в Америці, а зараз мають тут в Європі.  За кордоном  вони суперзірки, а в Україні, на жаль, їх знає вузьке коло людей.

Тобто, вони не рекламуються, не підтримуються за допомогою телебачення на державному рівні. Не пропагується своє і своє якісне.

Ви хочете цієї масовості? Тобти Ви хочете стати популярним гуртом, чи залишитись андеґраундом?

Ми ні про що не думаємо. Не кажемо, що хочемо "так і так". Ми хочемо по-всякому! Нам цікаво все! Ми хочемо для всіх! Немає такого, що "для цих людей ми хочемо співати, а для цих не хочемо".

Неважливо. Незалежно від того чи ти шахтар, чи медик, ти людина і сприймаєш це все на якомусь іншому рівні. На рівні почуттів, а не смаків.

Щодо театру Дах. Він все-таки є, він не припинив свою діяльність? Там відбуваються вистави?

Ні. Зараз вистави не відбуваються, тому що у нас йде така невеличка перетрубація. Ми переходимо в інший формат.

Це формат існування проектних історій.  Вся Європа давно перейшла на такий формат.

Ми не будемо грати репертуарні вистави у театрі так, як це було раніше. Ми будемо робити якийсь проект, як, наприклад на Гогольфесті ми зробили проект французького режисера "Станція" і зараз він продовжує жити.

Ми будемо над ним працювати і, можливо, ми покажемо його на фестивалі "Французька весна".

Потім буде тур Україною та Європою із цією виставою. Ось таким буде формат театру.

А щодо інших театрів? Учасниці Dakh Daughters більше ніде не грають?

У нас зараз є пропозиція від музично-драматичного театру на Подолі. Є пропозиція, щоб Владислав став там художнім керівником і абсолютно вся команда дається нам у розпорядження: оркестр, актори, приміщення. Ми можемо робити там все, що завгодно. У нас вже є ідеї.

Можливо ми поставимо там оперу з оркестром. Тобто, це і музика, і театр, і балет. Це все, що завгодно. Ми дуже любимо експериментувати.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.