Мироточиві соплі Євромайдану

Мироточиві соплі Євромайдану

олександр ковальчук,  25 листопада 2013

Львів – це велике село і тому глобальність його танців є дуже обмеженою на політичній карті світу.

Майже всі майже все знають майже про всіх навіть без фейсбуків – цього інструменту старшого Братика. Львів – це цілодобовий карнавал, де убогі та юродиві хочуть бути першими, а перші хочуть бути убогими та юродивими. Напевне, не випадково, що гуглівським дудлом у ці євромайданисті дні є Кайдашева сім'я та її прикордонна грушка, дещо схожа на клізму для усіх голодних та рабів.

Вічне повторення знову викидає на берег усе те, що було осмислено та проаналізовано, але чомусь не прийнято. Все більш актуальним у 21 столітті стає текст Інтернаціоналу на слова Ежена Потьє. Ті, хто був ніким знову намагаються стати хоч чимось. Тому навіть не дивно, що навколо (та на чолі) львівського Євромайдану тусить стільки кар'єристів (шкода, що до цього моменту не дожило попереднє керівництво Студентського братства ЛНУ), конформістів, западлістів та просто чмирів, а носіями найбільш істеричних закликів є сірі мишки та лузери.

Життя у 21 столітті стало одноманітним та нецікавим. Їхнє життя – це пекло, де є лише плач та скрегіт зубів. З таким розвитком гаджетів від людини, незабаром, залишитись лише вказівний палець для кліків. Тому поки не трапився такий овер, їм потрібно хоч якось засвітитись. Логічно, що це є їх останній та рішучий бій. Смішно, коли в авангарді цієї євромайданної революції опиняється така тоталітарна структура як УКУ. Ще смішніше, коли її вічноперелякані викладачі намагаються благословляти у добру путь своїх дитинчаток. Хоча, яке майбутнє може бути у тих, хто більше преться від панківських методів, аніж від укуківських стандартів?

В історії УКУ вже була така лажа під час Помаранчевої революції. Якийсь клоун заявляв, що він з демократичних переконань кидався під машини на одній з виборчих дільниць Одещини. Потім навіть сам Ющенко вітав його руку за такий електоральний подвиг. Та згодом виявилось, що на Одещині (та усіх її виборчих дільницях) ніхто навіть не чув про таку падальну звитягу якогось зачуханого укука. Та схоже, що Бог змилостився над убогими і дав їм ще один шанс. Дав шанс усім цим фединам та відсічам (О. Сало вимикало мікрофон самому Михальчишину і тому дайте їй орден) – усім цим живим прикладам повної деградації громадянських рухів на Львівщині.

Схоже, що за такого западла навіть не стала рухатись з позаплінтусної точки й ГО "Спас" зі своїм автогамним бамбетликом Пилипенком (ще один приклад громадської бездарності тільки вже зі свободівського тягнибоку). Федину навіть у найкращі часи львівської політики за кілометр не підпускали до сцени. А коли нарешті їй доручили високе партійне завдання – ввести у широкі маси Шкляра та його Залишенця, то вона такими поглядами роздягала останнього героя біля універу, що ледве не там (на місці та привселюдно) не пішла напувати його жеребчика з власного джерела.

Її присутність у триб'юті Івасюкові – це свідчення навколишньої деградації (яка не оминула навіть Висоцького та Цоя). За часів Івасюка Федину не підпускали б на сцену навіть на гарматний постріл. Як і усіх цих залісків, рокашів, вавринів, савок та карпів. Навіть підстаркувата Руслана, на самісінькому дні своєї кар'єри, також прагне засвітитись Євромайданом. І це зрозуміло, але хто Ви, тьотю? Хіпстерські студіки так вперто намагаються тримати дистанцію перед політиками. Але чому тоді Садіку дають на сцені, а Юрі Михальчишину – ні?

І якщо богобоязнене малятко Михальчишина його фанатики вже називають святою людиною, то й перед Садіком його секта припадає на колінця, дай Боже. Чого тут тільки не почуєш: "дякую Андрію Івановичу (що ви з нами)", "наш Андрій Іванович (з нами)", "львівський мер захищає Євромайдан". Бозє-бозє, які замиловані миті щастя, впісятись і більше не встати.

Та Садік з гівном з'їсть і не помітить усіх цих жмуриків (і правильно зробить). Садік їх купить, здасть і ще раз купить. Садік, наче флюгер – вічно крутиться і вашим, і нашим. Цікаво, що у найбільшій адорації Садіку помічені львівські блогери – ця швидкоминуча надія нової журналістики, яка в Україні чомусь дуже швидко обламалась зі своїми претензіями на майбутнє. Який сенс у гаджетах, якщо їх носії не вміють думати? Якийсь сенс прямих трансляцій? Створення ілюзії вічності? Який сенс хештегів? Відчуття ефекту "тут і зараз"?

На львівському Євромайдані тотальні проблеми з мисленням. Увесь цей щирий наїв та тиха істерія більше схожі на проплачений піар Садіка та деяких інших персонажів. Сопливі істерії помітні навіть поміж тих, кого чомусь називають журналістками. Євромайдан чітко виявив, що деяким таким тьолочкам краще сидіти на тиндах-риндах і не рипатись своїм пуш-апом.

Бо чого тільки у цій метушливі мозаїці не помітиш з його допомогою. І пана Марциняка з його убогими ремарками в мордокнизі. І владику Возьняка, який наказав зняти євроштандарт з костелу єзуїтів, бо сакральна споруда не місце для євроінтеграції. І весілян, яких вже шукає телебачення, бо вони сфоткались на тлі Євромайдану. І бидло, яке бакланить бидлом Юру Михальчишина. І обкуреного Ситника. І матюкливого Добродомова. І усіх-усіх-усіх.

Тому й не дивно, що за такого бедламу досвідчений Юра Михальчишин так відверто поюзав у всі щілинки цих сопляків, шмаркачів та соплежуїв. Дехто з цих сопливців навіть не знає, як мейк-апом користуватись (як вже згадуване О. Сало), а що вже писати про більш важливі, державницькі справи.

Малятка, кого ви збираєтесь наїбати? Себе, історію, вічність, доброго Ісусика? А поки побутовість переважає над ідеалами, усіх канікулянтів втішає своїм співом Брітні Спірс.

фото: theurbanrealist.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.