Маркіян Іващишин: Цьогорічний JazzBez – більше драйву, менше лірики

Маркіян Іващишин: Цьогорічний JazzBez – більше драйву, менше лірики

Оля Вишня,  5 грудня 2013

У Львові розпочався 13-й міжнародний фестиваль JazzBez.

Програму організатори не змінювали, концерти не відміняли, а от вхід на всі акції вирішили зробити безкоштовним, в знак солідарності з учасниками Євромайдану.

Про цьогорічний JazzBez, солідарність, нове покоління і любов до доброї музики розмовляємо з директором Мистецького об’єднання Дзиґа, засновником фестивалю та громадським діячем Маркіяном Іващишином.

Попри таку нестабільну ситуацію в країні, попри всі ці страйки ви таки не відмінили 10-и денний фестиваль, а ще й скасували платний вхід. Як сприйняли учасники таке рішення? 

Ми звернулися до всіх музикантів і розповіли про цю політичну подію в Україні, спитали чи вони згідні, щоб цей фестиваль відбувся під знаком солідарності зі студентським рухом і з Євромайданом.

Майже всі погодились виступити і навіть віддати частину свого гонорару студентським активістам на потреби Євромайдану.

Всі концерти будуть відбуватися згідно програми, яку ми оприлюднили раніше.

Фестиваль відбувається і у Польщі, чи поляки також приєдналися до цієї акції солідарності?

З польським JazzBezom теж все за планом. І поляки також передадуть кошти студентській координаційній раді Євромайдану.

Як ви вважаєте, може культурна акція впливати на громадську думку?

Фестиваль JazzBez, який вже 13-й рік відбувається, дуже проєвропейський, інтеграційний і тільки підтверджує початок потрібних змін.

Офіційно ми не напишемо – «Джаз без Януковича», бо приїде багато іноземних учасників, але під гаслом солідарності, зокрема зі студентським рухом ми можемо собі це дозволити.

І у цьому випадку не потрібно пояснювати нікому політики. Музиканти довіряють студентам, як студенти музикантам.

Як щодо виступів музикантів, можливо вони будуть вносити певні зміни у свої програми, що більше пасує до революційних настроїв. Зокрема, Мар’яна Садовська, яка є цьогорічною учасницею фестивалю, дуже активно підтримує цей Євромайдан.

Ми всіх попросили – більше драйву, менше лірики. Також всі будуть напевно щось говорити зі сцени.

А з Мар’яною я спілкувався і вона зізналась, що готує дещо, що це буде – побачимо.

Чи зазвичай студентська молодь є публікою JazzBezu?

50% публіки – це переважно студентська молодь.

Чи загалом був попит на квитки ще до Євромайдану?

Так, квитки добре продавались, але після побиття на Майдані ми призупинили рекламу, не хотіли в таких умовах галасувати. Таке саме рішення прийняли й організатори в інших містах.

Після 20-років роботи у культурній сфері ви відчуваєте, що це дає свої результати і виховує людей, зокрема молоде покоління?  

Культурні акції – це момент виховання, маленька частина у виховані. Сьогодні серед тих студентів, які протестують, багато тих, які відвідували наші культурні проекти.

І навіть під час цьогорічного фестивалю Франко.Місія, у мене з’явилась інтуїція, що будуть зміни. І навіть ідея проекту F5 перезавантаження, про яку говорили на тому фестивалі, сьогодні досить актуальна.

Зрештою, тусовка Франко Фесту є серед активістів координаційної ради Євромайдану у Києві.

Ви, як досвідчений учасник революцій та акцій протесту, допомагаєте молодим?

На Євромайдані у Києві я був у ролі тихенького консультанта і порадника, вони цілком самодостатні, я можу тільки поділитись власним досвідом.

Думаю, що після перемоги вони не планують зупинятися і будуть розвивати студентську мережу як політичний проект, не партійний, а політичний.

Ви впевненні, що буде перемога?

Про інакше і не хочеться думати.

А як щодо JazzBezу, за ці 13 років свого існування чи багато досягнень, чи задоволенні ви тим, як він розвивається?

По-моєму, з цим все дуже добре. Львів перетворився на столицю джазу.

Ми, правда,  тягнемось не до найпопулярніших жанрів джазу, а до тих, за якими майбутнє.

Серед  досягнень цьогорічних – це те, що багато львівських дітей поїхали на джазову школу до Перемишля.

Ця школа вперше відбувається у межах JazzBezу і це, власне, перші майстер-класи для дітей. Був великий конкурс, було багато бажаючих взяти участь у цих варштатах.

Приємно, що Ігор Гнидин і Настя Литвинюк – вчителі цієї школи. 12 років тому вони самі були учнями джазових шкіл, а тепер викладають для українців і поляків.

У Львові взагалі немає джазових шкіл.

Так, це все приватна ініціатива батьків, які вважають, що їхні діти можуть грати джаз і шукають викладачів, які б могли чомусь їх навчити.

Згадуючи про досягнення JazzBezу, вам не образливо, коли влітку відбувається ажіотаж навколо Альфа-джазу, а київські організатори говорять, що відкрили джаз Львову, а Львів Європі?

Ми ніколи не рвалися гіперзірок привозити, наш фестиваль завжди був малобюджетним.

Зрештою, ми привозимо колективи і музику, яка завтра буде визначати моду, поки що не в нас, а в Європі точно.

Хто формує програму фестивалю зазвичай?

Всі організатори JazzBezу – солідарні.  Також багато музикантів самі зголошуються, а є такі проекти, які нам цікаві, тому ми їх привозимо.

З кожним роком JazzBez географічно розширюється, цього року навіть у Мостиськах буде, в якому напрямку плануєте збільшувати свою джазову мережу?

До нас постійно зголошуються любителі джазу з різних міст. Ми не проти. Мостиська також до нас самі попросились, це тішить.

До речі, це пряма дія фестивалю Форт.місія, доказ того, що середовище виховується. Коли наші фестивальні концерти в Судовій Вишні відбувалися, то ми побачили, що люди й джазову музику можуть слухати.

Навколо фестивалю JazzBezz у Львові з’явилось джазове середовище, як з цим в інших містах, де відбувається цей фестиваль?

В Луцьку, Тернополі і Харкові – розвивається середовище, у Києві, на жаль, тільки починається.

Фестиваль з часом змінюється, сьогодні це не тільки джаз, що далі?

Звісно, краще було б називати, що це фестиваль вільної імпровізаційної сучасної музики, але довго вимовляти. Від традиційного розуміння джазу тут справді мало залишилось.

Світ не стоїть на місці, світ рухається. Ігор Гнидин буде цього разу представляти щось абсолютно інше, ніж ми звикли чути від Шоколаду. Але це абсолютно сучасна, свіжа і цікава не тільки нам, а й за кордоном музика.

А як вам українська джазова музика сьогодні?

Є старання, але ми маємо серйозні проблеми з едукацією. Майже відсутня школа, наші музиканти мусять по варштатах ганяти, по інших містах, інших країнах. Якби у нас була кафедра імпровізаційної музики, можна було б про щось говорити.

В основному джаз розвивається завдяки навчальним закладам, це за кордоном так є, а наші на стипендії змушені їздити.

А з чого у вас почалося захоплення джазом?

Це ще зі студентських часів. Тоді джаз слухали на платівках, шукали записи різні. У мене це був перехід від хард-року до трохи складнішої музики.

Що саме в джазі вам подобається?

Неочікуваність, імпровізація. Кожен концерт інакший.

А пам’ятаєте перший джазовий концерт, який ви відвідали?

Це було у 90-у році, під час фестивалю Вивих і це був концерт Таїсії Повалій у Львівській філармонії, вона тоді ще співала джаз. Це вперше тоді я побував на джазовому концерті.

  

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.