"Love – suck". Саме під таким демократичним гаслом сьогодні омофориться міська рада Львова.
Її сесію нині заливає багато сонця і тому міськдепи масово захищаються від сонячних ударів стародавніми тканинами на вікнах.
Хтось (не дуже розумний) придумав працювати за п'ять днів до Нового року. Саме тому більшість депутатів страждає фіглями.
Оцей стан високоморальної апатії львівський мер Садовий чомусь називає ледве не москальським словом "скучно".
Під час останнього інтерву з російською журналісткою Садовий побачив те, як Бог любив Вову Путіна і тому й досі не може відійти від того містичного потрясіння своєї християнської душі.
Але на цій сесії міської ради саме Садовий є господарем у такому положенні депутатських тіл. Саме він є зачинателем тієї файдульної ініціативи під демократичним гаслом "Love – suck" за п'ять днів до Нового року.
Садовий копіює славнозвісний погляд Олега Сала та показує своїм вірним міськдепам шматочок мерського язика.
Деяка Свобода відпінгпонгує Садовому аналогічною посполитістю у фізіології обличчя.
Інша Свобода глибоко забиває на язичок Садового ревлом свого черева та чудовою зубною картою (десь неподалік сидить Рікота).
Ще інша Свобода вільною орлицею (малою підорлицею) доносить до Садового віяння свого живота, а відповідно – тіла, душі та духа.
Зовсім інша Свобода завбачливо починає кусати пальці, щоб згодом не кусати язики.
А хтось, лише трішечки далекий від сваволі Свободи робить фіглі Садовому власним носом. І у тому стільки різдвяної феєрії аж від самого Гоголя та його вечорів.
У цей казковий час поплічники Садового надають перевагу більш прагматичному виборові, а саме – пляжному варіантові.
На тлі такого великого сонця риси їхнього обличчя відкидають чудернацькі та химерні тіні. А це свідчить про невтомну працю на їхнім сьогоденням шамана усього несвідомого – товариша і друга Березюка.
Поки поплічники Садового ліниво пляжують, то у тих лінивих святцях їх намагаються наздогнати і деякі депутатські обличчя.
У цей час інші депутатські обличчя вже починають жалібно очікувати сліди народження маленького Ісусика.
І лише Садовий заглядає у їх безсмертні душі наче чужий іншопланетянин.
Поки Садовий планетиться чужим, то Володя Гірняк швиденько молить Пресвяту Богородицю за незабарне президенство бога хіпстерів Садового, бо саме тоді, саме він стане новим львівським головою.
Інші депутати також мають свої особливі бажання до тих сакральних щілин, де можна заховатись від сліпучого Божого світла у той блаженний час коли Він проходить на їхніми тварностями.
Депутати наосліп, вустами намацують благодать майбутніх свят і у цьому святому процесі їм не завадить навіть сам Садовий.
Садовий у цей час також був зайнятий благодаттю. Вона падала на його чоло роздвоєним копитом. Він був ангелом. Він був месією усіх лохів та хрунів.
Він був божим месником коли дивився на пофракційні списки голосувальників за його ініціативи.
Цю особливу мить намагався зафіксувати невидимим фотоапаратом секретар Павлюк. І це тільки у цьому світі той фотік був невидимим.
І навіть гордий Мочарський намагався зафіксувати цю святу мить своїм невидимим поглядом. І це тільки у цьому світі його погляд був невидимим.
А Садовий настільки зааскетився на ниві львівської господарки, що став справжнім іноком своїх мерських вериг. Він невимовно страждає та конає за рідний, милий і такий любий Львів.
І зовсім недивно, що такі його матеріальні страждання телепатуються на обличчя його підлеглих, які також починають теліпатись такими жертовними стигматами.
І лише на найвищій вершині своїх страждань за Львів Садовий починає розуміти усе, що так заповідав Ісус – love suck у цьому жорстокому світі. Ця трагедія буквально відпечатується на його змарнілому обличчі.
У цей час за сакральними кулісами має бути тиша. Лише тиша.
Відео про доброго та скучного єврохлопчика Садового ось там. А вже тут у цій тиші починає лунати Белінда Карлайл та її хіт "Circle In The Sand".