Кримське бістро на Хмельниччині

Кримське бістро на Хмельниччині

Марина Шуміліна,  25 квітня 2014

Маленьке бістро на трасі Чернівці-Хмельницький, де раніше збиралися місцеві алкоголіки, тепер має нове обличчя.

Вже місяць там не продають горілку, і контингент змінився.

І все тому, що підприємливий татарин із селища Строганівка (історична назва Мамак), що за 7 кілометрів від Сімферополя, орендував бістро та змінив меню місцевих на більш екзотичну кухню за прийнятну ціну: чебурек з м’ясом – 7 гривень, а з сиром та грибами – 10.

І спиртного не продає. Натомість тут готують каву з корицею та іншими прянощами. Смакота.

Заходжу у бістро. Бігають два хлопчика Омар і Аран у жовтих футболках "Львів 2012".

Вони майструють нову буду для песика.

Всередині, біля шинквасу, молиться кримський татарин Лєнур Муждабаєв.

Декілька хвилин спостерігаю за ним. Він не розплющує очі, тільки говорить щось собі під ніс, легко похитуючись.

Його очі проясніли лише тоді, як побачив потенційного відвідувача. Я представилася, потягнула руку, але він не відповів зустрічним жестом.

Іслам не дозволяє.



Лєнур розлучений, має трьох дітей, які залишилися з екс-дружиною в Криму. Він виїхав до Макова зі своїми батьками. За його словами, він щасливий, що опинився у цьому невеличкому селі Маків.

Люди тут привітні, жінки красиві, от тільки не розуміє він цієї надмірної любові до поганого слова та горілки. 

Я кажу йому, що він прогорить, якщо не продаватиме спиртного, але Лєнур зауважує, що він людина віруюча і тому продавати алкоголю не буде навіть тоді, коли зазнаватиме збитків.

Як тільки у Криму розпочалися розмови про референдум, то Лєнур разом з друзями зателефонував на гарячу лінію міста Львова. Зі спакованими валізами приїхав до нашого міста.

На другому поверсі біля університету вони зайшли у кабінет. Там мали розмову з чоловіком, ім’я якого він не хотів назвати.

Він образив Лєнура, сказавши: "Якщо всі татари виїдуть, то хто Крим захищати буде?" На це Лєнур відповів, що: "Профукали Крим не татари, а українці".

Лєнура та ще 22 татарина прихистив Іван Михайлович Гутор з села Маків, Дунаєвецького району Хмельницької області. Їм не давали вибору, де оселитись, але місцеві жителі зустріли їх добре – приносили одяг та їжу, солодощі для дітей та інші побутові речі.

"Нас одразу тимчасово приписали – каже Лєнур – діти пішли до сільської школи. Спочатку було важко, бо не вчилися українською. Але в класах не принижують, вчителі добре ставляться, навіть підтягують оцінки".

Мама Айше, яка слухала нашу розмову з кухні, де вона готувала манти і плов каже, що хоче вернутися додому: "В гостях хорошо а дома лучше".

Двадцять три роки вона прожила в Криму, а приїхала з Узбекистану. Коли переселилися до Криму, то за спиною мали декілька валізок. Будувалися, обживалися з нуля. Працювала на базарі двадцять років.

"Росіяни – вони грубі, а українці дуже приємні. Енергетика інша" – зазначає вона.

"За часів моєї молодості – продовжує Айше – комуністи промивали мізки. Ми свято повірили у те, що комунізм врятує всіх, покращить життя. Нам обіцяли багато, а отримали мало. Таке ж відбувається і зараз. Після незаконного референдуму ми зрозуміли, що сезону не буде".

Айше впевнена, що туристи не приїдуть до Криму, а росіян є Сочі. Гадає, що далі буде ще гірше. Все важче збувати продукцію, бо з півострова не випускають вантажівки.

Вона тільки одного не може зрозуміти – як революціонери зуміли допустити втрату Криму? Чому їх так легко віддали на поталу російській пропаганді та провокаціям?

Айше не знає, чим усе це закінчиться: "Туреччина та Євросоюз тільки обіцяють і всі лише хвилюються. Але однозначно – ми повертатися в російським Крим не будемо. Бо там ми – ніхто".

"Багатьом, хто взяв російський паспорт поставили штамп з пропискою Магадан. Буде все гірше і гірше. Ми кожного вечора дивимося новини і плачемо. Адже друзі, родичі залишися вдома, через майно, або хворих батьків. Та ми надіємося, що ситуація зміниться. Побачемо" – сподівається вона на прощання.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.