Жанетта Матвейко

Жаннета Матвейко: Увесь кримінальний світ з’їжджався у мій притон

Марина Шуміліна,  13 травня 2014

Два місяці я відвідувала лекції, де вивчала правильна дорожнього руху в одній із львівських автошкіл.

Зазвичай я люблю знайомитися з новим колективом, але не цього разу. Мабуть натхнення не було.

Серед 25 слухачів гумором та балакучістю вирізнялась рудоволоса Жанетта.

Енергійна жінка, яка два місяці хвилювалась за те, щоб їй вчасно видалили закордонний паспорт, бо змінила прізвище, оскільки одружилася в 40 років.

Настав час здачі іспиту в ДАІ. Особливих хвилювань не було, але треба ж у черзі якогось гаяти час.

І я вперше заговорила з Жаннетою. Виявилося, що вона – непересічний приклад для тих, хто перестав вірити у себе.

Жаннета Матвейко, 47 років. Колишня наркоманка. Соціальний працівник.

Яка сім’я, така й дитина

Батька я ніколи не бачила. Намагалася знайти його в Інтернеті, але без результатів. Тато дуже бив маму, різав її. Був злочинцем.

Мабуть тому вона всю злість зганяла на мене. Мама жила своїм життям, а я в 14 років пішла на вулицю для того, щоб реалізуватися. Втекла від болю, від нерозуміння. Це був 1982 рік.

Перша любов

Батько моєї доньки, яку я народила в 15 років був молодшим за мене. Він з сім’ї алкоголіків. Грав в азартні ігри та грабував квартири. Він ґвалтував дівчат у мене на очах, а я тим часом робила уроки. Це був деспот, який вбивав мене морально та фізично.

Я не знала як правильно на це реагувати. Я все тримала в собі, немала з ким поділитися. Відчула полегшення, коли його посадили на 9 років. Більше ми з ним не перетинались. Перша любов закінчилася швидше, ніж я думала.

Перша "ширка"

Мені було 18, коли я вперше спробувала наркотик. Кажуть, що з першого разу неможливо стати наркоманом. Це брехня. Я стала.

Але не думала, що стану конченою наркоманкою. Мені сподобалося. Думаю тому, що це була вдало розрахована доза для мене. Це було легко. Нічого дивного я в цьому не бачила.

Так робили всі. У мене не було страху. Від наркотиків я чотири рази була в реанімації. Я хотіла доказати всім, що я сильна.

Перші кроки у кримінальному світі

Мене кликали в компанії, де були кримінальні елементи, які почали вчити мене крадіжкам. Для того, щоб добути дозу я важко працювала. У 18 я вперше сіла на три роки. Поїхала у харківську колонію де згодом сиділа Юля Тимошенко.

Після того як вийшла, думала що почну все спочатку. Мені ж тільки 21 рік. Наркотики – це не для мене.

Але я знову влізала в крадіжки, далі наркоманила. Потім почала торгувати наркотиками. Я живу в центрі Львова, біля Оперного театру. Там у мене був дуже популярний притон.

Весь кримінальний світ з’їжджався. Зі всього СРСР. Квартира була просто аморальною. Не знаю, як могли жити мої сусіди. Вони просто боялися. У 1998 році мене посадили на 5 років і всі відмовились від мене.

Сім’я наркоманів

У 45 років почала колотися мама. Не знаю, що мусить статися у жінки, щоб вона підсіла на наркотики в такому віці. Ми всі разом кололися. Думали, що то нормально. Брат в 17 років підсів.

Я звинувачувала їх. Я б мала краще життя, якби не вони. Але я собі брехала. Бо не хотіла злазити з наркотиків. Кілька разів лягала на дурдом, але без результатів. Кров переливали, але мізки замінити ніхто не міг.

Коли пахло тюрмою – обіцяла більше не колотися. Однак я не змінювала коло знайомих. Я брехала собі.

Друга любов

У 1993 році познайомила з наркоманом, який став батьком мого сина. Під час вагітності я не переставала колотися. Син народився з вагою 950 грамів. Лікарі сказали, що він не буде жити.

Зараз йому 20 років і він не має шкідливих звичок. Займається спортом і допомагає дітям з вулиці.

Секс за гроші

Змінювати партерів – це було нормальним явищем. Всі так робили. У СРСР не було проституції, але були поляки, які й давали нам гроші.

Якщо я лягала в ліжко знаючи, що мені дадуть гроші, то це і є проституція. Я йшла з одним, а там було ще 3-4 його друга. Вони робили різні речі, але до вбивства не дійшло.

Хоча я сама кілька разів накладала на себе руки. Різала вени від безсилля. Біль, який переходить у самогубство. Тебе ніхто не розуміє, не підтримує. Мені не подобався секс. Я вважала це роботою.

На волосині

У 2007 році я дійшла до того, що важила 38 кілограм. Я заживо гнила. Вводила наркотик і він витікав з мене. У мене його було більше, ніж крові. Я сама варила наркотики і продавала.

Коли наркоман має доступ до великої кількості наркоти – йому завжди мало. Я була настільки страшною. Бабуля у 80 років була гарнішою за мене.

Я пішла до нарколога і попросилася, щоб мене кинули на дурдом. Мене ніхто не хотів брати. Мене поклали на Кульпарківську і 13 грудня я впала в кому на 6 днів. Почала покриватися трупними плямами.

Лікарі казали, що я жити не буду і тому треба кликати священика. Мене всю порізали, щоб вичистити гній, пішли сильні пролежні. Я їла пюре "Карапуз".

Згодом поїхала до Полтави в реабілітаційний центр. Мене заново вчили говорити, бо знала лише тюремний жаргон. 11 місяців я пробула там. Стала християнкою і життя почало налагоджуватися.

За вчинки треба розплачуватися

Здала аналізи, коли вже не кололася, і мені встановили діагноз – СНІД четвертої стадії, всі можливі гепатити, туберкульоз.

Я зрозуміла, що за свій стиль життя треба розплачуватись. Якщо б до мене прийшла людина, яка хворіла на смертельну хворобу – мені було б все одно. Бо я була наркоманом і головним для мене була доза.

Те, що я живу – ексклюзив

Позитивна людина несе позитив іншим людям. Одна організація взяла мене соціальним працівником. Я закінчила біблійний інститут і допомагаю таким, як я. СНІД – це не вирок, а новий етап у житті.

Мені сказали, що житиму лише рік. Я приймаю курс підтримки імунітету.

Але пройшло вже багато часу і я надалі радію життю. Не хворію, веду здоровий спосіб життя, займаюся спортом. Думаю про хороше. У кожного з нас є місія.

Я хочу виконати свою – допомогти таким, як я. Показати, що таке справжнє життя. Я сьомий рік без наркотиків, в тверезості, без будь-якого допінгу.

Я не створена для того, щоб бухати. Я сміюся, і мені не потрібен допінг, щоб сміятися.

Сім’я, про яку завжди мріяла

З чоловіком я познайомилися коли мені було 40 років. Почали спілкуватися, ходити разом в церкву. Ми у СНІД-центрі при партнерських стосунках маємо говорити про свій статус.

Мій чоловік здоровий, та не зважаючи на мій статус, він запропонував одружитися. Дітям він дуже сподобався. Через півроку ми розписалися. Я не мріяла про таке щастя.

Він колись також був наркоманом, але пішов з кримінального світу. Ми як одне ціле, підтримуємо і доповнюємо один одного.

Плани на майбутнє

Хочу створити будинок для жінок. Показати, що є краще життя. Щоб із кактуса виросла гарна квітка. Коли всі разом переживають біль – легше вижити.

Я хочу поїхати в Ізраїль. Надалі займатися людьми, які вмирають від СНІДу, бо хочу, щоб їх сприймали у суспільстві як нормальних людей.

Зараз таке враження, що це не було зі мною. Я півжиття ходила наче уві сні. Я не можу зрозуміти, як я могла себе колоти. Як я могла себе довести до такого.

Але знаю одне, що все починається з сім’ї. Треба бути позитивною людиною, думати тільки про хороше і радіти тому, що живеш.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.