Пйотр Краєвський: Мистецтво може змінювати свідомість

У 1989 році в Польщі закінчується ера комунізму та тоталітаризму, поляки починають будувати нову країну, переходять до ринкової економіки, а також вкладають всі сили та ресурси в освіту та культуру.

Саме цього року у Вроцлаві відбувається перше бієнале медіа мистецтва WRO.

Тоді це був фестиваль аудіовізуального мистецтва, тоді це була маленька подія, яка не мала ні своєї публіки, ні бюджету і відбувалася на великому ентузіазмі трьох людей – подружжя Пьотра та Віолетти Краєвських та Збишека Купіша.

Сьогодні – це найбільший в Європі фестиваль медіа мистецтва.

Минулого року бієнале WRO відвідало понад 100 тисяч осіб, близько двох тисяч митців подали заявки на участь. 

У 2008 році було відкрито арт центр WRO. Це інституція, де не тільки презентують різномантні мистецькі проекти, а й відбуваються майстер-класи для публіки різного віку, дискусії про мистецтво, де організовують резиденції для художників та мистецьких критиків з інших міст та країн.

Один з проектів арт центру WRO сьогодні експонується у Львівському палаці мистецтв, Інтерктивний ігровий простір є можливість відвідати до кінця літа.

Але наша розмова не тільки про важливість цієї виставки і не тільки про медіа мистецтво. 

Передумови та перші фестивалі WRO  

На початку 80-х у Польщі були військові стани, політичний переворот, ми вирішили покінчити з комунізмом та почати жити як країни Західної Європи.

У Польщі появились дуже сильні альтернативні рухи, які виступали проти партії.

Тоді було багато панкових груп, тоді появилась мистецька група Luxus у Вроцлаві, Strych у Лодзі (у 80-х – один з найвідоміших в мистецькому середовищі клубів, де відбувались дискусії, виставки, де були майстерні художників. – Варіанти).

Це були дуже нігілістичні рухи, ці художники порушували закон, провокували. Але дуже часто за такі прояви емоцій треба було відповідати.

А під кінець 80-х ці радикальні культурні рухи втратили своє значення, бо було зрозуміло, що комунізму приходить кінець.

Тоді я, моя дружина і Збишек Купіш подумали і вирішили робити щось своє і щось легальне, бо ми також належали до цієї альтернативи.

Ми розуміли, що в тому моменті важливими будуть політичні зміни і усвідомлювали, що вони не відбудуться без культурних змін.

Ми почали цікавитись відеоартом та комп’ютерним мистецтвом, ми побачили, що повстають незалежні середовища в Європі, які працюють у такий спосіб, якого раніше ми не знали. І в тому була наша інспірація.

Перший наш фестиваль відбувся у грудні 1989, у це важко повірити, але у нас тоді не було жодного бюджету. Водночас приїхало понад 100 художників і то було для нас велика подія.

Коли все вдається, як ти собі мріяв, художники погоджуються приїхати, пубілка приходить, то це неймовірні відчуття.

Звичайно, що це був маленький фестиваль у порівнянні з теперішнім, але близько двох тисяч осіб його відвідало тоді.

Було багато виставок, майстер-класів, відео-показів. Ми тоді позичили єдиний у Польщі проектор. Були також концерти електронної музики.

А вже наступний фестиваль відбувався у грудні 1990 у кількох локаціях – у Національному музеї, в Музеї архітектури і у Вроцлавській філармонії .

З року в рік ми побачили, що не тільки показуємо щось нове, а й змінюємо людську свідомість.

Звичайно, вона могла б по-іншому змінитись, але завдяки WRO, вона змінюється у специфічний спосіб.

Ми показуємо як можна використовувати комп’ютер у різні способи, що він може бути й інструментом творчості.

Ми від самого початку організовували майстер-класи, а не тільки симпозіуми. Майстер-класи були для тих, хто хотів спробувати працювати з новими інструментами.

А симпозіуми були для того, щоб можна було дізнатись, які є перспективи, що з чим поєднується і як.

Тоді появляється термін віртуальна реальність, мультимедіа. Тоді появляється cd-rom, dvd ще не було, врешті, з’явився інтернет. І  WRO було таким місцем, де це все можна було побачити.

А митці належали до тих перших, кого цікавила та ситуація, це були нові інструменти для них.

Це був не просто технологічний прогрес, це й показувало ситуацію, яка відбувається в культурі, що нового з’являється.

На початку 90-х мистецтво анонсувало про те, що за хвилю будемо мати у своєму нормальному житті.

Після 2000-х ситуація трохи змінилось, подібні інструменти стали доступні і мистецтво не тільки стало відкривати, що буде, тільки почало коментувати ті речі, які колись здавались футуристичними і стали реальними.

Поява арт центру WRO і нова діяльність

До 2008 року ми існували тільки як бієнале, яке відбувалось кожні 2 роки, часто також робили різні проекти за кордоном, мали виставки в Амстердамі, у Варшаві, презентували свою діяльність в мистецьких навчальних закладах, в галереях.

А у 2008 відкрили свій центр. Під час відкриття ми представили той проект, який привезли до Львова – Інтерактивний ігровий простір для дітей.

Тоді навіть арт-критики, митці критично ставились до такої ідеї. "Хочете бути поважною мистецькою інституцією, а відкриваєте її проектом для дітей?" –казали.

Але коли відкрили наш центр і цей проект було представлено, то стало зрозуміло, що ми показали знову щось нове.

Цей проект ми вдосконалили за ті роки. Ми його показали більш, ніж у 23 містах у Польщі і за кордоном.

Ця виставка мегапопулярна, у Варшавській Zach?tі (Національна галерея мистецтв. – Варіанти) її відвідало понад 70 тисяч осіб протягом 3 тижнів. Це рекорд цього музею до тепер.

Ця виставка показала, що можна бути креативним на кожному рівні, навіть коли йде мова про мистецтво для дітей.

Сьогодні пишуть книжки про мистецтво для дітей, про роль мистецтва у вихованні дітей і згадують цю нашу виставку.

Робота з публікою: виховання свого глядача 

Відколи відкрили арт центр WRO, ми ставимо на діяльність з публікою.

Зазвичай в музеях відкривають виставку, люди приходять в перші дні, а потім на виставці пусто. Ми вирішили до діяльності виставки підійти по-іншому.

Наприклад, у нашому арт центрі зараз триває проект Зелений лабіринт, у межах цього проекту ми проводимо майстер-класи для різних суспільних груп, пов’язані з біотехнологіями, з рослинами.

Це один із способів залучити більше глядачів, бо часто приходять знайомі тих, хто проходив на заняття.

Є ще одна частина нашої роботи, пов’язана з тим, що відбувається у торговому центрі Renoma.

Власник запропонував нам приміщення під проекти, виставки. А це найдорощий торговий простір у Вроцлаві.

І минулого року ми показали там виставку у межах бієнале WRO. Виявилось, що цей простір добре працює.

І це була успішна виставка, велика кількість людей її відвідала. Було багато рецензій у пресі, жодної негативної і понад 70 тисяч відвідувачів.

Ми вирішили робити далі виставки у цьому торговому центрі. Цього року робимо дві, одна – Istvan Kantor Media Revolt, яка зараз триває, а інша – "Опис", яку будемо презентувати у кінці жовтня.

Це буде колективна виставка 25-річних художників, ровесників трансформації політичного устрою.

Подібну виставку, як Іштвана Кантора ніхто не наважився зробити у торговому центрі. 

Для цього зробили газету, є наглядачі у залі, які за бажанням можуть розповісти про цей проект.

Ми також організовуємо кураторські екскурсії. Першого разу на таку акцію прийшли дві особи, наступного – три, але ми не занепали, а продовжили їх проводити і за деякий час прийшло 20 осіб, а минулого тижня було 50 відвідувачів.

Такі речі потрібні, я вважаю, це корисно і для музейних працівників, майстер-клас як розповідати про медіа мистецтво, бо зовсім інша річ, коли читаєш про це в книжках чи слухаєш на лекції.

Ну і це важливо для публіки, людям легше сприймати виставку.

Слово художнику: проект Artist Talk

Коли відкриваємо виставку якогось митця, то робимо з ним відкриту зустріч, на яку будь-хто може прийти, зокрема й журналісти, арт-критики.

Завжди це документуємо і все це є у вільному доступі в інтернеті. Але ми починали цей проект у межах загальноєвропейського проекту Artist Talk, а зараз він існує без будь-яких засобів. Робимо це своїми силами і це дуже важливий проект.

Як і пояснення куратора є важливими, так і не менш важливими є розповіді самого художника.

І часом це надзвичайні історії про сам процес створення роботи, про те, з чого все починалось, що саме за цим стоїть.

Минулого року на бієнале WRO приїжджав Ніл Харбіссон, він перша офіційна людина-кіборг, має у паспорті це зазначено.

Ми організовували його зустрічі з дітьми і з дорослими, він розповідав про те, як кольори пов’язані зі звуком, яку він створив систему, щоб камера перетворювали кольори у звуки.

WRO як освітнє середовище 

Багато наших співпрацівників, які починали свою кар’єру при WRO, як мої асистентки, потім навіть викладали кураторство в університетах Англії. І таких прикладів є багато.

Багато осіб, які з нами працювали, тепер пишуть дисертації з наших матеріалів. Це потужне мистецьке середовище.

Але ми не видаємо журнали. Не можна робити праці і писати про них рецензії.

Але ми протягом багатьох років співпрацювали з польським телебаченням і це тривало з кінця 90-х до половини 2000-х. Вийшло понад 100 програм про сучасне мистецтво.

Зараз маємо Youtube і це не так важливо. Стараємось добре опрацьовувати свою історію, наш архів є гігантським.

Є дуже багато праць, документів. Раз на якийсь час видаємо журнал Widok. WRO Media Art Reader. Це означає погляд і водночас наш центр знаходиться на вулиці Widok, 7. 

Як стати учасником бієнале WRO

Маємо від самого початку два методи. Перший – це коли ми самі запрошуємо художників, дискутуємо з ними, працюємо разом над проектами. Запрошуємо гостьових кураторів, артистів.

А другий – це відкритий конкурс, артисти можуть надсилати нам свої проекти. Зазвичай надходить понад 1500-2000 заявок, які переглядаємо протягом 2 місяців. Більшість з них не є вартісними, але часом трапляються неймовірні речі.

Українські художники у WRO

З України нам трапляються дуже хороші артисти. І Андрій Лінік, який був першим на резиденції, і Сергій Петлюк, і тепер Маша Гончар.

Навіть по закінченню стипендії ми розуміємо, що будемо далі співпрацювати.

Наприклад, Сергій перебував у нас на стипендії у 2011 році. Тоді він був таким несміливим, скромним, коли показував свої роботи, але було видно, що це талановитий художник.

Ми взяли одну з його робіт до програми бієнале, потім показували цю роботу на кількох виставках, зокрема в Румунії, на великій виставці WRO у межах одного театрального фестивалю.

А потім Сергій приїхав з новим проектом, який ще тоді не закінчив. Це був проект Dies Iraе, він його у нас доробляв.

Ми цю роботу показували на виставці у Данії і були добрі відгуки серед критиків і журналістів.

Тішусь, що Сергій причетний до трієнале Український зріз, який у 2016 році відбудеться у Вроцлаві і будемо разом організовувати.

Сподіваюсь, що будемо тісно співпрацювати і вийде з цього щось дуже важливе.

А зарз у нас на резиденції перебуває Маша Гончар з Одеси. Вона займаєтсья трохи архітектурою, але має кожної суботи у Одесі, на одному з каналів програму про мистецтво.

І вона зараз працює з нашим архівом, готує програми по 10-20, які можуть побачити одесити.

А також робимо проекти до наступного бієнале, яке відбудеться у величезному приміщенні бібліотеки, яка ще не здана у користування і пуста.

Про оцінювання медіа мистецтва

Мені близька ідея, що добрий твір можна розпізнати по енергетиці, яку вона продукує.

Є твори тільки формальні, а мають сильну енергію, а є твори, які вільні у формі і теж можуть бути сильними.

Думаю, що в мистецтві мусить бути якнайменше категорій і якнайбільше відкриттів і досвіду, а найменше очікувань.

Очікувати слід хіба певного рівня, але бути відкритим на те, у який спосіб цей проект реалізовано.

Нема рецепту на це, бо як будуть рецепти, то мистецтво не є добрим.