Українська реклама – це безпросвітна тмутаракань ідіотизму та плагіату.
Якщо у цій царині й відбувається щось добре, то це – просто плагіат.
Якщо відбувається щось добре без плагіату, то це дивна випадковість та епічне непорозуміння.
Українській рекламі добре у Львові, бо тутешня відсталість підноситься як оригінальна фішка.
Загубленість та відокремленість Львова – це чарівна принадність провінції з усією її обеззброюючою безпосередністю.
Так провінційна привабливість олдскульних методів стає ностальгійним заповідником на окремо взятій території, де цього вже ніхто не стидається, бо усі вже просто на це забили.
Отож, у путь рекламним заповідником Львова.
Баба – це завжди якість перевірена часом. Так було, є і буде.
Реклама аналізів так неприховано прямолінійно закосилась під слогани президента Порошенка про життя по-новому, що через деякий час її не просто зняли, а викопали разом з усім.
Ніжна тактильність рідного під час повсякденного.
Політична реклама маргінальних лівих так тупо намагається затесатись у політичну кон'юнктуру.
Львівські рекламісти ніколи не напружуються не встаючи з крісла (і цього не приховують вже навіть аматори).
Класичний рекламний канібалізм м'яска з добрих рук нашого хутору тільки у Львові стає схожим на легковажні французькі комедії.
А це вже більш простий, народний варіант канібалістичної реклами українського м'яса.
А це вже елітний варіант реклами львівського м'яска на Оперному театрі.
Трагедія з ножем, що сидить праворуч, занадто сумна для споживання м'яска і тому, напевне, вже готується до священної масакри усім тим, хто спаскудив академічний театр своєю хавкою.
Львів не тільки їсть м'яско з добрих рук, але й добре тими руками молиться.
Тільки у побожному Львові можна зустріти рекламу поло Lacoste для дещо неосвічених священиків.
Після того, як аристократичний бренд відродився на тілах французьких гопників, можливо, що нову хвилю відродження легендарного бренду можна буде вже спостерігати на львівських священиках.
Така пекельна цитатність від анонімних львівських протестантів – це вже класика агресивного сповіщення Другого Пришестя у, здавалось би, богоспасенному місті.
У богоспасенному місті усі люди такі чемні, що коли десь ідуть, то залишають ось такі шанобливі повідомлення своїм клієнтам.
Хоче є тут і дещо авантюрні персонажі, які своїм винахідливим пивним зигзагом можуть опустити усі потуги шоколадних унітазів !Фесту на якусь міфічну винятковість.
А ось і ідеал провінційної безпосередності у львівській рекламі.
Хоча інколи тут, звичайно, що простежуються мінімальне зародження іронії в рекламі.
І тому продовженню обов'язково бути.