кіно-альманах "…і Львів"

Львівські кіно-експерименти

Андрій Бондаренко,  15 серпня 2014

Маховик львівського кіно набирає обертів.

У приміщенні театру ім. Леся Курбаса відбулося допрем’єрне представлення короткометражного кіно-альманаху "…і Львів".

Альманах став результатом діяльності неформальної групи поціновувачів кіномистецтва, об’єднаних ідеєю творення "нового львівського кіно".

Збірка нараховує 4 стрічки. Три з них – Безум і Львів, Лорелей і Львів, Права дітей і Львів – уже практично завершені.

Остання, яка отримала назву Львів і Настроєніє, є своєрідним міні-прологом до інших фільмів і перебуває на стадії фінального монтажу.

Проект "…і Львів" ставить собі за завдання передати тему "львівського простору". А заодно і зробити цей простір більш різноманітним та об’ємним, розширити можливий спектр його сприйняття самими львів’янами.

Своїм виникненням альманах завдячує плідному спілкуванню кількох творчих середовищ – львівської "довкола-курбасівської" тусівки, київських кінокритиків, пов’язаних з інтернет-часописом Cineticle та представників "нової хвилі" львівської драматургії.

Головні ініціатори – Андрій Воронов, працівник театру ім. Курбаса, Ель Парвулеско, кіно-критик та Володимир Стецькович, відео-митець.

Докладніше з іменами учасників проекту можна ознайомитися на веб-сторінці альманаху.

iLviv 2014 trailers from Leopolis Cinema Group on Vimeo.

Така "ґенеза" альманаху відрізняє його від подібних ініціатив, які просуваються кінофестивальною платформою Wiz-Аrt і представляють більш "студентсько-хіпстерське" творче середовище.

Звісно ж, будь-яка сучасна збірка "короткого метру", присвячена темі "одного міста", просто приречена відштовхуватися від мейнстрімної кіно-антології "Париж, я люблю тебе" та її подальших продовжень.

Автори львівського альманаху не приховують, що витоки їхньої ідеї кореняться у таких зразках поп-культури. Але наголошують – вони спробували, власне, відштовхнутися і помандрувати далі, в якісь інші закутки кіно-мистецтва, позбавлені популярної гламурності та орієнтації на масового глядача.

Втім, про класичну опозицію "авангард проти мейнстріму" тут не йдеться.

Центральний меседж творці альманаху сформулювали дуже просто – створити щось цікаве насамперед для себе і, по можливості, для інших.

Досвід, заради якого вони розпочали всю справу, мав бути, насамперед, досвідом особистого спілкування з улюбленим (чи одним з улюблених) містом, досвідом інтимного, персонально-значимого занурення в урбаністичні лабіринти Львова.

Жодних потурань майбутній аудиторії, яка вже потім, на власний розсуд, повинна оцінити глядацьку вартість запропонованого їй кіно-тріпу. Автори стрічок користувалися суто власними смаками, завданнями та орієнтирами, сподіваючись, що, зрештою, вони перетнуться і з уподобаннями потенційних глядачів.

Таким чином, альманах позбавлений як комерційних завдань, так і якихось ідейних маніфестів.

Перша стрічка антології – Безум і Львів. Як зазначає режисер Андрій Воронов, це авторське трактування твору відомого американського фантаста Роджера Желязни.

У фільмі подається історія одного божевілля, відчуженого і неконтрольованого життя, яке чомусь прокручується у зворотній бік чи йде по колу, залишаючи тих, хто його проживає, пасивними свідками своєї власної глибинної драми.

Доля залишила їм тільки здатність до вразливого відчування, єдиної цінності, якої у них не відібрати.

Стрічку можна назвати відео-поезією, вона позбавлена чітких сюжетних чи змістових структур, її образи апелюють до сентиментальних пластів особистого досвіду, який у цьому випадку зітканий з образів ідеальної богемності зразка середини 20 століття.

Тож, усі поціновувачі творів Віана та Кортасара, легко знайдуть свої власні ключі для відчитування стрічки.

Короткометражка Лорелей і Львів стала результатом співпраці відео-митця Володимира Стецьковича та доволі відомого у театральних колах драматурга Сашка Брами.

Власне, Сашко Брама упродовж останнього року невтомно працює над введенням явища "нової драми" у львівське театральне середовище, будучи активним учасником драматургічно-режисерської лабораторії "ДІАЛОГ" при театрі ім. Леся Курбаса.

Львів’яни вже мали нагоду ознайомитися з його п’єсами "Диплом" та "Свиняча печінка".

У сценарії до стрічки Лорелей і Львів Сашко Брама спробував надати драматичну структуру мистецьким візіям Володимира Стецьковича, ключовим образом яких було споглядання міста з дзвіниці одного з храмів Львова (локація дуже цікава і неочевидна, тож, одним з елементів перегляду цього фільму є напружене відгадування місця зйомок).

На виході творці стрічки, втім, не обмежилися лише медитативною контемпляцією. Лорелей пропонує глядачам свій власний образ Львова як Nefor City – міста вібруючої андерграундної культури.

Таке замилування "старим добрим неформальством", сліди якого у Львові вже помалу затираються безжалісними жорнами часу, поміщає Лорелей, як і попередню стрічку, у світ ідеальних уявностей, важливих для авторів фільму.

Львів тут стає "золотым градом под небом голубым", до якого можна і варто тягнутися, залишаючи позаду прикру землю.

Наступна позиція альманаху – футуристична драма Права дітей і Львів. Сценаристом і "головним на знімальному майданчику" тут виступив кінокритик київського походження Ель Парвулеско, якому у його космополітичних блуканнях довелося якийсь час пожити і у Львові.

Причина, яка змусила Парвулеско взятися за камеру та сценаристський олівець, така ж як і у родоначальників французької "нової хвилі", які спочатку, як відомо, займалися високочолою теоретичною критикою, а згодом вирішили, що пора припинити критиканство і спробувати самим, щось зняти.

Сюжет стрічки Права дітей будується навколо групи молодих людей, що намагаються протидіяти системі, створюючи "терористичну" організацію. Їхній тероризм — це класичний ідеалістичний радикалізм, спрямований на негайну реалізацію "кращого суспільства", що лихоманив Європу та інші розвинені країни у 1960 1970-х роках.

Однак, наслідуючи олдскульний стиль революційних зірок типу Андреаса Баадера чи Ульріки Майнгоф, герої стрічки намагаються піднімати питання, властиві вже нашому часу, який у фільмі проектується в близьке майбутнє.

Права дітей – стрічка виразно ідейна, тут немає місця "артхаусній" грі в уявляння "гарних" образів, яку так полюбляють українські кіно-аматори. Тут все серйозно.

Глядачам пропонують долучитися до процесу ні-більше-ні-менше осмислення сучасного суспільства та важливих суперечностей, закладених у його основи.

Втім, творці стрічки не скочуються до дидактичної педагогіки чи академічної поважності, а створюють динамічне, дивне, заворожуюче видовище, в якому рясно цитують візуальні та драматичні напрацювання своїх попередників.

Загалом, стрічка може сприйматися як сінефільський пазл, складений з різноманітних алюзій, деякі з яких пояснюються на фб-сторінці проекту.

Найбільший масив стилістичних запозичень можна віднести до японського "революційного" кінематографу 1960-х років, що, звичайно, не може не додавати стрічці особливого шарму.

Протестний месидж закладений і у низькоякісний формат стрічки, яка не цурається напівлегального, дискримінованого "avi-відео".

Одну з головних ролей у Правах дітей зіграв відомий донецький митець, режисер та драматург Пьотр Армяновський.

Мініатюра Львів і Настроєніє ще перебуває на етапі допрацьовування.

Творці альманаху анонсують сучасну адаптацію оповідання Богдана Нижанківського, дія якої відбуватиметься на славнозвісній залізничній станції "Підзамче".

Отже, кіно-альманах "...і Львів" поєднує доволі різножанрову короткометражну продукцію.

Первинний "урбаністично-львівський" імпульс плідно губиться в лабіринтах сконструйованих уявних та символічних просторів, але час від часу його таки можна помітити як старого друга, вбраного в карнавальний костюм.

Насолодитися новими кіно-вимірами Львова глядачі зможуть вже восени.

Автори проекту планують покази у різних містах України, а можливо, і на фестивальних майданчиках.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.