Попси попса (vol. 2)

Попси попса (vol. 2)

олександр ковальчук,  18 серпня 2014

Варіанти продовжують більш-менш традиційний огляд нетрадиційної львівської попси.

Євромайдан мав принести спраглій львівській культурі хоч якісь натяки на те, що так давно очікували пророки – фонтануючий оргазм нових звуків, нових відкриттів та нових проривів.

Януковича, Сала і Сех вже не має, а отже й не має тих, хто міг би заважати розвитку патріотичної львівської музики у культурній столиці України.

І хоча Львів вже давно не є культурною столицею України, але у ньому періодично дріботять та копошаться різні колективи, гурти, групи та виконавці.

Науці невідомо, що аж так вплинуло на підвищену активізацію львівської попси. Можливо, що це війна. Але також, можливо, що це – агонія туристичного Львова.

Ледве не щодня з'являються нові кліпи, ледве не щовечора – концерти, і ледве не щоночі – підвальні квартирники.

Закономірно, що така активність львівської попси приносить і деякі цікаві результати.

Дзідзьо "Павук"

Сатиристичний проект Дзідзя чомусь не любить львівська інтелігенція і так звані хіпстери. Можливо тому, що частково у своїй сатиристичній творчості він пародіює і їх звички та навички.

Дзідзьо поволі оготовтуєтся від трешевого урагану співачки Катрін, ранкових ефірів центральних каналів та заставок для дещо сумнівних гумористичних програм українського телебачення.

У "Павуку" Дзідзьо демонструє свою найкращу форму за останні роки. Веселий фонтан текстових панчлайнів відразу проситься на крилаті вислови (саме тому його, напевне, так люблять діти), а саунд – ще кращіший, ніж раніше.

Традиційна фрікуватість без напрягів, хоч і бавиться зі спадком LMFAO, але й додає до галицьких фішок трохи містерії у стилі українського постмодернізму а-ля Пропала грамота.

На фітах у Дзідзя Вова зі Львова і це найкращий його куплет за останні роки (якщо взагалі не за всю творчість).

Таким куплетом Вова зі Львова відразу заслуговує на статус львівської Ріанни, яка на власних дисках – якось так собі, а от на фітах у когось (Емінема чи Дрейка) – просто найкраща у цілому світі.

Сатиристичний Дзідзьо – це низова іпостась побожної Галичини, де їх високим аниподом чомусь вважається Океан Ельзи зі своїм царство попсової халтурки.

І  якщо провідники та світочі нації, за життя чомусь оголошені національним здобутком країни, дозволяють собі халтурити та плагіатити, то чому собі такого не може дозволити гумористичний Дзідзьо?

На часі має десь з’явитись на горизонті стаття під назвою "Дзідзьо як Океан Ельзи", де будуть розповідатись про усі карнавальні хитросплетіння високого та низького у Львові.

Дзідзьо з деяких аспектів – це самопародія галицької мрії, стьоб місцевого варіанту консюмеризму (споживацтва по-нашому) і саме цього не можуть зрозуміти дещо відсталі місцеві хіпстери та інтелігенція.

Дзідзьо з деяких аспектів – це пародія на галицьку мрію у варіанті Океану Ельзи (невипадково, що саме вони збирали повнісіньку Арену.Львів), бо, напевне, тільки в споживацькій ейфорії попса Вакарчука може вважатися найбільшим щастям та інтелектуальним продуктом.

Хіба не про це співається у хіті культового колективу Крематорій "Безобразная Эльза"?

Безобразная Эльза, королева флирта,

C банкой чистого спирта я спешу к тебе.

Нам за тридцать уже, но всё что было

Не смыть ни водкой, ни мылом с наших душ.

Ведь мы живём для того,

Чтобы завтра сдохнуть.

Плесо "Іди до людей"

Плесо – занадто старомодна назва для модерного колективу, який колись називався Dalai Lama.

У переважному вирі ретро-наслідування у світі гітарної музики така назва мала б говорити про те, що колектив намагається підримувати фолкову традицію саншайних українських ВІА на межі 70-80-хх років минулого століття.

Перші звуки нового треку Плеса відразу відкидають підтримання традиції вкраїнських ВІА називатись народними назвами, але залишають на місці орієнтацію українських колективів будь-якого періоду на західних виконавців та період 70-80хх років минулого століття, бо звучить львівський варіант британського пост-панку.

Лунає депресивний пост-панк, натхненний класиками жанру, що мав би сіяти добре-світле- вічне, але який більше схожий на рятувальну мантру від суїциду.

У Плеса достаньо відчутний момент пост-панківського знудження у приреченому просуванні у широкі підліткові маси гуманістичних постулатів.

Так поміж їхніми нотами можна відчути й гурт С.К.А.Й з їх бездарним моралізаторством.

Магія натяковості якось просто говорить про якийсь передсмертний стан суїцидальної лірики самотності з вірою у хоч якусь важливість власного життя.

Достаньо і закономірно нудний трек Плеса для вразливих підлітків вигрібає за рахунок ледве відчутного контрасту між утопічним саундом та гуманістичним текстом.

Більш зрілою альтернативою Плесу можуть, наприклад, бути лондонці 2:54 (і це ще навіть ніхто не згадував класиків жанру, свят-свят-свят).

Tural Everest "Девочка моя"

Ідеал мультикультурного та відкритого для усіх світів Львова.

Львівський Араш, тобто Турал Байрамов народився у Баку, жив у Казахстані, а тепер, якщо вірити ВК, то мешкає в Росії.

Текст російський, але увесь кліп відзнятий у Львові, і схоже, що з якоюсь чарівною львів’яночкою (дочкою Ілька Лемка).

У Львові вже давно циркулювали чутки про побудову мечеті, але тепер, під омофором кримських татар, це вже достатньо серйозний тартак, а не якісь там чутки.

У кліпі Турала Львів вже традиційно постає містом-мрією, містом-сном та містом мрій, яке героїчно долає різні випробування.

Львів – це пляж, Львів – це курорт, Львів – це неприборкана, але від того, ще більш сексуальна Любов.

І звичайно, що у такій львівській Любові є багато чого патріотичного для країни та цілого світу, бо ж вона звідси, а він – звідти.

А така схема стосунків дружби народів для Львова вже була опрацьована у 2006 році у фільмі Помаранчеве небо на гроші одного соціаліста.

З таким темпом Львів незабаром очікують й свої "Черные глаза".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.