Пригоди Котигорошка та його друзів

Безпринципна нео-шароварщина у всій красі безхребетного еклектизму.

Урочиста прем'єра мультсеріалу Пригоди Котигорошко та його друзів на 1+1 у День Незалежності виявилась парадом безладних та безплідних алюзій і цитат з класиків масової культури та мінімальним мінімумом сценарію.

Головні орієнтири для стилістики Котигорошка – це чомусь російська, билинна гексалогія про трьох богатирів: Альоша Попович і Тугарин Змій (2004), Добриня Нікитич та Змій Горинич (2006), Ілля Муромець та Соловій Розбійник (2007) тощо. І вже десь там поміж ногами билинних героїв плутаються цитати з західної мультиплікації та кінематографу.

Безталанне використання постмодерну помножується на допотопний гумор та аматорські інтонації персонажів і тому повністю позбавляє мультсеріал будь-якої самобутності. Вульгарна примітивність деяких сцен мультсеріалу походить з газетних карикатур початку 90-х років минулого століття і тому тут стільки дешевої кооперативної еротики з опасистими цицьками, які ще можна зрозуміти у чорнушній стилістиці мультсеріалу 95 кварталу.

Але справа знову не в періодизації та методах, а в таланті, бо в Енеїді (1991) та Як козаки хокей грали (1995) – ті ж цицьки – адекватні, природні та доречні навіть у великих розмірах. Уся еротика Котигорошка – це тупенькі натяки на фалічну символіку булави. Булава Котигорошка з пухирцями. І тому уся суть (а не тільки еротика) мультсеріалу не у фалічному символі, а у тому, що вдягають на фалічний символ.

З самісінького нутра мульсеріалу, крізь усі ті цитати і алюзії, постійно проривається уся його відсталість та провінційність.

Гуцулка, чи то зійшла з карикатур старого Перця, чи то з реклами Родинної ковбаски. І не зовсім зрозуміло, чому у печерних мешканців єврейська фізіогномія?

Творці мультсеріалу міксують усе підряд, аби тільки воно попадало у якусь тенденцію. Так птах Одут, цей оповідач-базікало, візуально схожий на папугу Яго з Алладіна та пінгвіна Ковальські з Мадагаскару (тут автори, схоже що, не зовсім визначились у своїх остаточних пріорітетах).

Він, хіба що, добре вписується у балабольну лінію попутників головних героїв: папугу Яго з Алладіна, лінивця Сіда з Льодовикового періоду, віслюка зі Шреку, коня Юлія з історій про трьох богатирів. Хоча, його далеким, але близьким родичем може бути папуга Карудо з мультфільму Лікар Айболіт (1984). І вперше птах Одут, схоже, що з’явився у достатньо халтурному мультфільмі Чарівний горох (2008).

Ще можна зрозуміти алюзії на рідні Як козаки на весіллі гуляли (1984), але до чого тут Супермен, Володар кілець, Труп нареченої та інкольні натяки у палітрі на магію Міязакі?

А набридлива вже цитата з E.T. Спілберга з прольотом на тлі Місяця? У російському Маша і ведмідь – це просто клінічний випадок достатнього неадекватного мультфільма. В Оггі та кукарачі – це існує у всепереможному стьобі з безперестанним каліцтвом усіх органів. Таку цитату навіть можна зрозуміти в інтелектуальних делікатностях Тімона та Пумби. Але якщо вона присутня у Котигорошкові, то тоді вже з Петрика П’яточкіна треба робити щось подібне на Inception Нолана.

Вершина котигорошкового примітиву – це епізод з чарівним озером та її кітчевою психоделією ядучих кольорів. Рай як кітч вже був у фільмі Пітера Джексона The Lovely Bones і навіть сам апостол Павло казав: "Чого око не бачило, вухо не чуло, і що на серце людині не зійшло, те наготував Бог тим, хто любить Його" (1Кор.2:9), але ж не настільки.

Така примітивна версія квітучого раю може бути інтерпретацією барв класичного Котигорошка (1970).

У тому Котигорошкові – цілісна анімація, зрозумілі цілі та конкретне прославляння козаччини. Його слогани відразу можуть іти в народ у період АТО: "Без зброї – слабкі й герої". Але у новому Котигорошкові козацький дух вивітрився зовсім і остаточно. Вернидуб, Вернигора, Крутивус перетворились з козарлюг на тотальну перемогу глобалізму – утилітарних москальських Фіксиків, цих шурупів системи.

І тому найбільша проблема мультсеріалу Пригоди Котигорошко та його друзів – це самоідентифікація. Це і не пародія. Цей колажний вінегрет не вибудовує нових сенсів і не привідкриває нюанси старих, як, наприклад, це робить WALL-E. У ньому непомітно, як у грі сюрреалістів Вишуканий труп, якихось парадоксів чи осяянь. І це навіть не треш, де аж настільки погано, що аж прекрасно.

Такий Котигорошко – це Франкенштейн. Це помилка. Це страшна і жахлива халтура з мертвих деталей.

фото: film.ua