Стратегії розвитку культури Львова

Львівська культура. BETA-версія

Андрій Бондаренко,  1 вересня 2014

Контури майбутньої Культурної Стратегії Львова пройшли тестовий екзамен. 

Ініціативна група "Гроно", яка займається визначенням Стратегії розвитку культури Львова, представила львів’янам свої перші напрацювання.

Гості, які завітали на презентацію, стали учасниками умовної фокус-групи для тестування попереднього варіанту Стратегії і мали нагоду висловити свої безпосередні зауваги авторам проекту.

Ідея створення довгострокового плану дій у сфері міської культури витала в повітрі вже давно.

Упродовж останніх років робилося вже кілька спроб укладання відповідного документу, на який би у своїх намаганнях наповнити горде звання культурної столиці реальним змістом могли спиратися і влада, і громада Львова.

Схоже, що старання багатьох культурних активістів та чиновників незабаром отримають логічне завершення.

Адже, судячи з презентації, півсправи зроблено і процес вже не зупинити.

На зустріч, окрім організаторів, завітала, як і планувалося, різноманітна публіка – депутати, працівники Львівської філармонії, бібліотек, видавництв, вищих навчальних закладів, представники громадських організацій.

Довготривалу працю ініціативної групи представили директор Інституту міста при Львівській міській раді Олександр Кобзарев, заступник начальника Управління культури Ірина Магдиш та викладачка Львівської національної академії мистецтв Олеся Дацко.

У ролі господаря виступив Остап Лозинський, працівник Національного музею ім. Андрея Шептицького, у приміщенні якого відбувалася зустріч.

Олександр Кобзарев представив основні висновки та тези, випрацювані групою на даний момент. У загальній схемі запланованих кроків, презентованій на зустрічі, більша половина пунктів була зафарбована зеленим кольором, тобто, вже залишилась позаду.

Про них і йшла мова.

На початок, пан Кобзарев розповів наступну передісторію ініціативи. За його словами, поточна дяльність групи реалізовує цілком відмінний підхід і філософію до стратегічного планування ніж, скажімо, 10 років тому, коли рішення залежали від обмеженого кола певних впливових людей, які самостійно вирішували принципові питання.

Тепер же ж, ми маємо інклюзивний формат прийняття рішень, при якому спочатку вислуховуються думки усіх причетних груп, на основі їх формулюються завдання, а тоді залучаються експерти для професійного виконання.

Директор Інституту міста наголосив, що йдеться про явище планування, яке на наших теренах було дискредитоване радянською системою, але потенційно є хорошим знаряддям міського розвитку у здібних руках.

Для прикладу пан Кобзарев згадав, власне першу стратегію економічного розвитку Львова, здійснену у 2007 році, консалтинговою компанією Monitor Group за кошти надані Фондом ефективного управління (фонд створений у 2007 р. з метою налагодження взаємодії та співпраці між Україною та міжнародними компаніями, що мають досвід реалізації ефективних економічних практик  Варіанти).

Власне, саме ця стратегія визначила туризм та IT-сферу як головні локомотиви розвитку Львова.

На думку пана Кобзарева, ця стратегія виявилася надзвичайно успішною, хоч на її адресу і лунало чимало критики,  за першу ж п’ятирічку головні показники у відповідних сферах відчутно піднялися, а Львів отримав свій сучасний позитивний імідж культурного, передового, цікавого міста.

Саме такі результати застосування стратегічного підходу змусили відповідальних осіб затвердити вже комплексну стратегію розвитку міста.

Тоді ж, до влади почали звертатися представники культурних кіл, запитуючи про роль культури у цих процесах планування та визначення основних векторів.

Таким чином, за словами директора Інституту міста, і народилася ідея створення окремої стратегії культурного розвитку, яка б визначала спільне бачення, пріоритети, конкретні проекти втілення бажаних змін та критерії і показники оцінювання цих змін.

Далі пан Кобзарев прозвітувався про вже зроблену роботу. На різних етапах до розробляння стратегії було залучено кілька десятків різних осіб  журналістів, бізнесменів, діячів культури, працівників міської ради, політиків, представників молоді.

Важливим кроком стало проведення зустрічей з мешканцями різних львівських дільниць.

Також були здійснені три соціологічних дослідження, а також зустрічі з цільовими групами, такими як школярі, студенти, представники медіа. Зібрані в результаті матеріали стали підгрунтям для формулювання адекватного поставленим цілям визначення явища культури та визначення базових візії та місії.

З допомогою методу SWAT-аналізу були зафіксовані вихідні характеристики культурної ситуації у Львові  сильні та слабкі сторони, можливості та загрози.

Крім того, робоча група зібрала дані про кількість культурних закладів міста та визначила основних стейкхолдерів, тобто ті групи, які впливають на культурне життя та  зацікавлені у змінах.

Представити усі висновки та результати праці Олександру Кобзареву допомогли Ірина Магдиш та Олеся Дацко.

В майбутній перспективі автори проекту пообіцяли також розібратися з критеріями та показниками, які б допомогли якось виміряти та зафіксувати ключові характеристики культурного поля у Львові, визначитись з пріоритетами та запропонувати відповідні конкретні проекти.

Безумовно, робота здійснена та представлена учасниками ініціативної групи, заслуговує на повагу і викликає навіть певний подив, адже їм вдалося прив’язати таку розмиту тему як культура до конкретних цифр, явищ та понять.

Якщо ж зосередитися на змісті, то хочеться зупинитися на наступних моментах.

Автори стратегії подають доволі широку, загально-гуманістичну дефініцію культури, визначаючи її через творчість, спосіб мислення, комунікацію, а також міський і медійний простір, інституційні будівлі та культурну спадщину, виявляючи, таким чином, широту думки та ерудованість.

Не менш універсально формулюється місія як супер-мета стратегії: "Львів – унікальне, вимогливе і вільне місто загальнолюдських інностей, де громада зберігає і збагачує спадщину, творить нові сенси через активні культурні практики, збільшує дієвий культурний громадський простір. Ми прагнемо сталого розвитку міста, культурного розмаїття, творчої самореалізації кожної людини. Львів – місто, в якому цікаво жити".

Спуск на грішну землю в дечому відбувається на рівні стратегічної візії.

Тут пропонується вже більш чітка установка на майбутнє, яка, зокрема, націлює на конкретні досягнення, серед яких розбудована культурно-мистецька інфрастуктура у всіх районах; активні культурні громадські простори; арт-кластери як можливість для творчої реалізації кожного; інноваційна міждисциплінарна культурна освіта, інтегрована на всіх освітніх рівнях; розвинений культурний туризм.

Втім, більшість візіонерських пунктів скочуються у площину того ж таки ідеального-загального  місто збалансованих культури, комфорту, екотехнологій; місто синергії влади, бізнесу, середовищ для розвитку культури; культура, доступна для всіх; атмосфера та iдентичність; місто інтелектуальних дискусій та громадського акціонізму, тощо.

Подібна плутанина конкретного та уявно-ідеального має місце і в SWAT-аналітиці.

Тут ми бачимо перерахування мережі культурних інституцій і освітніх закладів, культурних подій-брендів, активного третього сектору поряд з такими непевними та невидимими явищами як відкритість до світу, якісний людський капітал чи розмаїття культурних практик у рубриці "Сильні сторони"; мало дієвих механізмів співпраці і комунікації між середовищами і інституціями культури, самоврядуванням, бізнесом; застарілих менеджменту, механізму фінансування, матеріально-технічної бази; недостатності системних культурно-освітніх програм поряд з заполітизованістю і попсовістю у рубриці "Слабкі сторони".

Такий підхід виказує швидше бажання заповнити чим побільше порожнього простору у рубриках, бажання назбирати побільше кольорових фішок аніж намагання визначити тверді підстави для майбутньої стратегії.

Таким чином, представлені контури базового культурного документа породжують певні побоювання в тому, що такий документ буде виглядати радше як якась універсальна, але недієва декларація чи формально-позитивний звіт за використаний грант.

Адже, дуже багато місця у ньому відведено під округлі поняття, з якими ніхто не посперечається (хоча при бажанні можна вчепитися і до терміну "шароварність", як це сталося під час обговорення), але які й не мають особливої енергії чи проблематизованості, необхідних для задавання культурного тонусу.

З таким документом, важко не погодитися, але його дуже легко забути і відсунути на задвір’я практичної поведінки.

Інше подібне місце, яке можна назвати слабким  відсутність нових та неординарних тез.

Так, осмислення ролі культурних інституцій кружляє навколо тих таки Оперного театру чи музеїв. Відповідно, потенційний культурний горизонт майбутньої (!) стратегії дуже сумно зациклюється на тому, що вже є, на звичному і традиційному.

Відновлювати інтерес до класичних культурних інституцій, звичайно, потрібно.

Але якщо у цьому ми орієнтуємося на досвід західних сусідів (на що ж іще!), то ми мусимо також бачити їхню загальну картину, ширший контекст неймовірних (для нас) перетворень культурного життя, на тлі яких відновлення відвідуваності Опери є лише частковим моментом, можливим завдяки масі усіх інших чинників.

Грубо кажучи, звідки беруться ідеї для оновлення музеїв, якщо не з паралельного розвитку цлком інших, як правило, не традиційних інституцій?

Без об'ємного бачення усього масиву сучасної живої світової культури як орієнтиру для локальних перетворень, ми не знайдемо адекватної відповіді на питання  "чому люди вибирають телевізор, а не Оперу?".

Чи через те, що вони некультурні і потребують, як нецивілізовані варвари примусу і нагадувань про цей шановний заклад культури?

Чи через те, що Опера вже об’єктивно віджила своє загально-культурне значення і зараз може слугувати радше екзотичною атракцією для польських туристів?

Безперечно, ми не повинні вбивати просто так успадковані нами культурні інституції, які ще здатні дати багато культурної насолоди багатьом людям. Однак, ми повинні чітко усвідомлювати їхнє місце в пантеоні сучасної (!) культури.

І думати також про набагато ширші потенційні культурні горизонти, які можна пропонувати сучасним львів’янам.

Інакше кажучи, запропоноване підгрунтя стратегії культури базується на значній масштабній  праці багатьох людей. Однак, у ній, на жаль, важко знайти головне  якісний стрибок у майбутнє.

І тут не йдеться про маргінальні хіпстерські запити на противагу до культури середньостатистичного буржуа, яка в контексті Львова як туристичної Мекки, виглядає більш перспективною.

Зовсім ні  погляньмо, справді, на того самого західного буржуа, на його запити, на те до чого він звик у себе вдома. Якщо ми хочемо йти в ту сторону, то лише на арт-кластерах виїхати буде важко.

Подібні недоліки можна, мабуть, віднести не до поганої праці авторів проекту (які, слід визнати, попрацювали добряче і, практично, на голому ентузіазмі) а до не зовсім вірно обраного формату роботи.

Форматі при якому не розрізняється принципово вклад, власне, творчих осіб і, власне, менеджерів. Адже, якісний прорив, генерування нових смислів - це завдання лише для певних учасників проекту.

Тоді як їхній вклад нівелювався, наскільки можна зрозуміти, певною серединною лінією. Тоді як, в чистому вигляді, він був би більш ефектним і ефективним.

Те ж саме можна сказати і про питання менедженту, який повинен не давати визначення культурі, а шукати шляхи налагодження ефективних механізмів.

Очевидно, що така серединна лінія є наслідком бажання авторів стратегії вийти на якусь спільну площину. Однак, за визначенням, це має бути спільна площина не для творців і менеджерів, а для усіх львів’ян.

Тобто, шукати середину слід не між учасниками проекту, а між презентаціями культурних очікувань мешканців міста. А для вирішення цього завдання є сенс вдатися до чіткого поділу праці між різно-спеціалізованими учасниками групи.

Взагалі, відкритим залишається питання  наскільки дієвим буде загально-універсальний документ, який репрезентує культурні очікування уявної більшості львів’ян?

Можливо, замість епічної хартії ідеального культурного Львова, кориснішим було б створення відразу якоїсь прозорої і демократичної культурної політики (policy)?

Політики, яка б дозволяла, підтримувала, уможливлювала і стимулювала живий розвиток культури Львова в тих формах і напрямках куди його скерує стихійна сила культурної еволюції? Адже, еволюція краще знає, що потрібно живим людям, на те вона і еволюція.

Видається, що у західних мстах, на які ми прагнемо орієнтуватися, все так і відбувається. Адже, головну проблему культури у Львові можна визначити як відсутність повітря для нормальної культурної діяльності, а не як відсутність спільного бачення.

Можливо, велика таємниця полягає в тому, що спільного бачення культури немає, ніколи не було і ніколи не буде? І. власне, завдяки цьому виникає живий культурний тонус у творців чи споживачів? На це питання, мабуть, немає однозначної відповіді.

Однак, спробувати на нього відповісти таки треба. Головне, при цьому чітко визначити що залежить від влади, а що  від низових народних практик.

Таким є фідбек авторам стратегії від культурної редакції Варіантів.

Сподіваємося, нам вдалося вкласти туди зерна плідної критики, а не порожні камінці в город творців проекту, яких ми дуже поважаємо.

В якості матеріалу для подальших роздумів пропонуємо текст розмови Варіантів з одним з учасників ініціативної групи.

Євген Гулевич

завідувач Центру гуманітарних досліджень ЛНУ ім. Івана Франка.

Розкажи про контекст усіх цих зустрічей. Звідки це взялося, хто  брав участь?

Спочатку це був, я так розумію, задум Ігора Савчака з Центру культурного менеджменту. Наскільки я пам’ятаю, вони уклали якийсь меморандум з міською владою, з Василем Косівим (колишній заступник міського голови Львова з гуманітарних питань Варіанти), ще коли він там був, здається.

Одним словом, підписали вони якийсь папір, вже доволі давно, кілька років тому. І тоді ж організували таку першу зустріч широку, щоб перенести цей меморандум на суспільний грунт з думкою, що от давайте зберемося у колі культуртрегерів і будемо плекати думку про те, що то є таке культура і яку нам стратегію у цих справах підібрати.

І на цій зустрічі виявилося, що таких, чи не таких, а подібних, стратегій вже було написано кілька десятків, тільки що жодна ще не була якось реалізована. Одним словом, задумка була така - є одна (культурна) організація, є міськрада і є ніби таке коло потенційних зацікавлених, так званих стейкхолдерів (пайщиків Варіанти).

І ці стейкхолдери виявилися навіть дуже активними і почали збиратися. В міськраді було п’ять чи більше зустрічей, збиралися в Косіва.

А кого ти ще пам’ятаєш на тих зустрічах?

Був Зеновій Мазурик, Маркіян Іващишин, пару разів, Влодко Кауфман теж був.

Тобто, usual suspects. як то кажуть, звичайні підозрювані?

Та. Ну були ще й інші, Олександра Коваль, наприклад, якийсь час.

З бізнесу хтось. Але потім воно якось все. Я так зрозумів, усі ці “авторитети” вже не люблять говорити про культуру (сміється).

Їм потрібно говорити вже про якісь такі конкретні, дієві речі. А все вперлося тоді в такий момент, коли все-таки треба було про щось таке поговорити. узгодити такі речі, принаймні вийти на якесь спільне бачення. Такого бачення ми так і не досягнули.

Щось там походили, почитали, Ігор Савчак представляв нам якісь кейси, як це все розроблялося у інших містах, у інших країнах.

Одним словом, було багато розмов, багато дискусій, але зрештою воно якось так, трохи підглохло і зів’яло. Потім центр Савчака трохи вицофався з цього процесу, бо він почав розвиватися дещо не за їхньою логікою, як вони собі це планували і уявляли.

Можливо, у них був свій конкретний грант на розробку такого проекту. Навіть мали приїжджати експерти.  Але якось воно не так пішло.

Потім, другий етап цих процесів, почався, якщо я правильно усе розумію, коли в Управління культури прийшла Ірина Магдиш.

Ніби вона почала цим опікуватися. Потім якраз прийшла Ірина Подоляк (керівник Управління культури у Львівській міській раді  Варіанти).

Приїжджали якісь польські експерти з Варшави,теж з їхнього відділу культури, хотіли помагати, зробили якийсь майстер-клас.

Тобто, Савчак задав тему, яка потім пішла у вільне плавання? Підключилися якісь зовсім інші люди.

Ну та. Тобто, ідея була всім зрозуміла, що потрібно згуртувати якісь спільні думки і зусилля. Отже.

приїжджали ці поляки, навіть розробили певний план, як би мала виглядати їхня експертиза чи консультації у розробці культурної стратегії. Але потім це теж так трохи зів'яло.

Тоді Ірина Магдиш ніби увійшла в таку спілку з Олександром Кобзаревим і його інститут міста перейняв ініціативу. Вже десь, здається, майже рік вони разом над цим працюють. До Нового року було вже п’ять чи шість зустрічей.

Їхня діяльність, їхні зустрічі, частково ще наклалися на діяльність Мистецької ради "Діалог", у складі якої на початках були якраз ті ж Мазурик, Магдиш, Коваль, Іващишин.

Але, власне, вони дуже хотіли передати свою справу молодим (сміється).  І зараз цей процес "Діалогу" очолює Сергій Петлюк.

Одним словом, ці туси час від часу перетиналися, накладалися. Я, наприклад, деколи помилявся, куди треба прийти (сміється). І, як на мене, основна проблема з цим усім була в плинності цих груп. Наступна разу могли зібратися якісь зовсім інші люди.

Увесь час ставалось так, що ніби мали вже якусь таку форму цієї візії, але цю форму постійно наповнювали і піднаповнювали різні люди. А ще, можна говорити про таку проблему, що в процесі писалися різні папірчики і їх треба було зводити, редагувати, а редагувати то, в принципі, ніхто не хоче.

Не те, що не хоче (сміється), просто для цього треба мати не просто вмотивованість чи ініціативність, а треба мати якесь таке трохи ширше розуміння того, що відбувається. Відповідно, так виходить що...

От я, наприклад, би не брався за таку роботу, бо я можу,звичайно, механічно редагувати, але я не знаю як можна усі ці різні думки звести докупи. Для цього треба мати свою власну чітку візію, може її навіть нав’язувати в дечому.

От з того як Ірина Магдиш намагалася звести усе це, то видно, що вона її мала і деколи нав’язувала (сміється). Мені деколи навіть доводилося обурюватися. коли деякі мої думки, в процесі зникали.

Ну, хто зводить, той замовляє музику.

Так, редактор  барін. Тому, ми час від часу збиралися, щоб відредагувати вже відредаговане.

Що ти думаєш про поточний етап праці над цією стратегією? Днями відбулося публічне представлення результатів проміжного етапу.

Як на мене, ідея таких зборів чи, взагалі,  випрацювання такої стратегії, такого документу, у тому, що можна в процесі народити якусь таку більш-менш сталу групу, в головах якої буде гуляти більш-менш стала тема.

Я маю на увазі зцементування думок і активностей в одному руслі. Але збиралося достатньо багато різних людей і збиралися ми, як правило, через два тижні і трохи важко втримати усе в голові до наступної зустрічі.

Багато чого, в результаті, тут залежить від людини, яка б могла тримати всю логіку процесу в одному векторі. І від способу порозуміння між людьми. Бо люди дуже різні. Культура, взагалі, дуже різна, це така гігантська площина.

Але, думаю, оця ідея, випрацювати якийсь такий документ, проти якого б не було сильних заперечень, з яким би усі більш-менш погодилися, який потім можна було б представити у міськраді і узгодити як певну програму, а ще згодом наповнити якимись діяльностями  така ідея цілком реальна.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.