Фестиваль сусідів

Культура на районі: Змінити Підзамче по-сусідськи!

Андрій Бондаренко,  9 вересня 2014

Соціальні зміни, музика та ревіталізація на Фестивалі сусідів.

Не вперше в історії Підзамче, але вперше за багато-багато років у відомій львівській дільниці цього вікенду відбулася масштабна культурна подія місцевого значення – Фестиваль сусідів.

Довгограюче фестивальне дійство організувала ініціатива "Йота" у тісній співпраці з місцевими мешканками та мешканцями.

Низка окремих сусідських подій, влаштованих упродовж останніх кількох місяців, зрештою фінішувала вік-ендовим святом у подвір'ї школи №20 – з мистецькими майстернями, частуваннямии, екскурсіями, музичними виступами та іншими цікавими моментами.

Сьогодні культурними фестивалями нікого не здивуєш.

Особливо у Львові, де фестивальний асортимент вже став настільки різноманітний, що значимі колись події, типу Свята Пампуха, нині сприймаються швидше як субкультурні нішові події.

Не здивуєш і соціально-мистецькими майстернями. Однак, як відомо, невидима значимість ховається в деталях.

Фестиваль сусідів на Підзамчі: перший день from Iota Story on Vimeo.

На рівні деталей Фестиваль сусідів, стандартна подія на теренах Центральної Європи, виглядає таки унікальним явищем, не кажучи вже про його локальне значення для творення якогось нового, іншого, ледь кращого Львова.

Якщо розглядати Сусідське свято не просто як культурні розваги. а як нагоду зануритися в певний унікальний різновид львівського простору, стати причетним до якихось раніше невідомих життєвих потоків, роздивитися зсередини, зі смаком, одне, окремо взяте мікро-місце львівської географії, то можна погодитися, що ті, хто туди не потрапили, мають усі причини для жалкування. Для стороннього ока це виглядало, мабуть, доволі банально і хіпстерсько – свято велосипедів та модних соціальних проектів. Однак, Фестиваль сусідів при цьому намагається працювати з певним важливим міським контекстом чи, точніше, контекстами, про які і хочеться, власне, детальніше розповісти.

Це приклад гідної співпраці міських і культурних активістів, місцевих мешканців та представників Ратуші. (До речі, звичні мовні конструкти тут дещо підводять, адже, в даному випадку мова йде, насамперед, про активісток, мешканок та представниць, що, можливо, не є випадковим). У їхній співпраці переплітаються невидимі, так би мовити, фактори з невидимим поки-що результатом.

Сусідський фестиваль – це, свого роду, експеримент, в якому беруть участь різні хороші люди та цікавий міський простір, що спільно, шляхом маленьких дій домагаються маленьких змін, вибудовуючи контури нового людсько-міського середовища.

Отже, погляньмо на Фестиваль сусідів як на перетин цікавого простору, хороших людей, їхніх дій та можливих (локальних) змін.

Цікавий простір

Дільниця Підзамче – ідеальний цікавий міський простір, класична психогеографічна територія, окремий урбаністичний світ зі своїми законами. Без жартів. Коли я добирався на фестиваль (пішки, бо який транспорт тепер ходить з центру на Підзамче - повна загадка не лише для мене), палюче сонце змусило мене триматися в тіні з лівого боку вулиці Богдана Хмельницього. Однак, йдучи тією самою вулицею вже по ту сторону залізниці і намагаючись знову уникнути ще по-справжньому літніх променів, я вже шукав притулку в тіні будинків з правого боку. Це переміщення мене (чи сонця?) раптом повністю зруйнувало мої уявлення про вулицю Хмельницького як про відносно пряму магістраль на північ. Кому тут вірити? Сонцю, карті, вулиці?

Скільки б разів ти не гуляв по Підзамчу, шанси заблукати залишаються завжди. І саме це приваблює сюди десятки внутрішніх туристів. А ще – можливість побачити своє місто без макіяжу, таким як воно є, просто тому, що є, а не заради якихось сумнівних репрезентаційних цілей. І ще – багато інших речей, які можна ще довго перераховувати.

Саме в дні проведення фестивалю, 6-7 вересня, особисто для мене, головна мета відвідин Підзамча формулювалася дуже просто – насолодитися спокійним перебуванням у сонячних променях, замішаних на зелені дерев і легкості дорожньої пилюки. А приємна музика та дружнє спілкування йшли незаслуженим бонусом.

Цікаво було також розпитати інших фестивальників про їхні думки та враження від простору Підзамча. За визначенням спів-організаторки фестивалю Ані Хвиль, підзамкова дільниця – унікальна комбінація різноманітних нашарувань, серед яких варто виділити, наприклад, пласт індустріальної спадщини. Нашарування речей та нашарування людей.

"Підзамче – це місце, де можуть трапитися знахідки. Воно може тебе здивувати", каже Аня. На Підзамчі “збереглася певна локальність. Те, як тут живуть люди - в цьому є щось пасторальне. Таке поєдання урбаністичного і руралістичного”.

Підзамче як унікальний міський простір зачаровує не лише творчу молодь. Блукаючи фестивальним подвір’ям з диктофоном у руках, я вчепився до гурту більш старших поважних людей. І відразу натрапив на відому львівську дослідницю галицької кулінарії Ольгу Вербенець, яка з захопленням розповіла про свою любов до Підзамча.

Як стверджує пані Ольга, Підзамче ніби розміщене осторонь, але, дивним чином, входить у життя кожного львів’янина. З цією дільницею ми пов’язані безліччю тонких ниточок. Сюди, нагадує Ольга Вербенець, нас постійно приводять різні справи, деколи цілком несподівано для нас.

Пряма мова

Ольга Вербенець, філолог, кулінар

Тут направду б’ється серце Львова, бо Підзамче знаходиться фактично на місці давнього  княжого Львова. Високий Замок – саме тут починалося наше місто. Очевидно, що тут закладена особлива напівмістична аура – кажу цілком серйозно. Підзамче має якусь таку добру, позитивну ауру.

Кажуть, що тут бандитський район. Але це як подивитися, хто що хоче побачити. Бандитів можна зустріти всюди – і в центрі, і по околицях. Це стереотип, можливо, сформований через те, що Підзамче є робітничим кварталом. Тут є певні проблеми – але де немає проблем?

Підзамче пройшло і через моє життя. Я колись працювала в музеї книги в монастирі Онуфрія. Кожен день тут ходила і бачила цей прекрасний пейзаж. Тут можна погуляти. спокійно, подивитися, є багато пам’яток архітектури – церква святої П’ятниці. монастир Онуфрія і багато чого ще”.

Дмитро (співрозмовник Ольги Вербенець):

Прекрасні слова. Я теж лишив тут своє серце, коли мені було 18 років. Я приїхав сюди вчитися в Лісотехнічному інституті. Ми святкували Новий рік, нас запросили батьки однієї дівчини з нашої групи і я вперше потрапив на Підзамче. І з того часу я... Якщо все буде нормально, то незабаром сюди переїду жити. Зараз я прийшов побачити які тут живуть люди.

Віра Манько, майстриня-писанкарка, етнограф (співрозмовниця Ольги Вербенець)

А я вчилася тут на Підзамче, в п’ятдесят сьомій школі. Я жила на Збоїщах і там не було школи. Потім збудували і я вже в третій клас пішла близько від дому. Зараз буваю тут не так часто. Але раніше. коли ходила "шістка", то завжди нею їздила через Підзамче додому.

Дмитро

Аура місця впливає на людину. Те, місце, де живе людина – це для неї як країна. Все, що біля неї – будинки, вулиці – це як інтер’єр, це не може не впливати.

Хороші люди

Фестиваль сусідів  –результат спільної праці багатьох людей. Задум фестивалю належить ініціативі "Йота". Учасниця "Йоти" Оля Коцька пояснила, що тут, на Підзамчі, вона має змогу реалізувати ті мрії і прагнення, які не виходить реалізувати в центральній частині Львова, де наразі мешкає. Ці прагнення та мрії прості – створити живий локальний соціальний простір.

Інші люди, задіяні у конструюванні такого простору, мають свої власні мотивації, але їх усіх об’єднує повага до району.

Взагалі, відвідавши Фестиваль, я зрозумів, що Підзамчу сильно пощастило. Мабуть, через відсутність у Львові великого девелоперського капіталу, зовнішні втручання у розвиток Підзамча поки-що мають дуже мінімальний крапковий характер. Особливості цих процесів залежать буквально від дій та думок певних конкретних осіб. І ці особи, на превелике щастя, дуже хороші, свідомі та знаючі люди. На цьому хочеться наголосити і передати їм загальний привіт.

Якщо в майбутньому сюди прийдуть великі безликі гроші, то можна сподіватися, що їх тут зустріне не розмитий здеградований простір, з яким можна робити все що завгодно, а вже відносно міцна соціально-символічна тканина, замішана на життєвій енергії людей, що дійсно люблять цю дільницю, неважливо чи живуть вони тут, чи де-інде.

З місцевих важливою фігурою виділяється пані Марія, працівниця школи №20. Ще до знайомства з активістками "Йоти" вона пробувала організовувати різні місцеві громадські ініціативи. аби, "підняти наш район, який почав занепадати".

Спочатку пані Марія покладала сподівання лише на якихось добрих спонсорів, але тепер знає - ми все повинні робити самі, як "у Європі".

Втім, соціальні зв’язки, наголошує Аня Хвиль. це не лише господарсько-практична спільна діяльність. Це також можливість людського спілкування.

Вже ввечері під час концерту інша співорганізаторка Оля Конончук звернула мою увагу на бабусю, що сиділа на стільці коло сцени і захоплено плескала в долоні, слухаючи кантрі-рокові наспіви гурту Joshua Pratt. Оля пояснила контекст – бабця скаржилася їм на свою самотність. В цей момент вона вже не скаржиться, вона насолоджується перебуванням у гурті, хоча  б зараз. І це прекрасно.

фото Анки Макаревич

Пряма мова

Аня Хвиль, культурологиня, учасниця ініціативи "Йота", спів-організаторка фестивалю

Щодо сусідів, то ми часто говоримо про значення родини, родинних свят, але моя інтенція була показати, що дуже важливі також інші соціальні зв’язки. Слоган нашого фестивалю – "Родичі важливі, але сусіди ближче".

В дорослих людей чомусь часто зникає потреба в друзях. Вважається, що друзі – це щось молодіжне. Коли в тебе родина, то це ніби-то несерйозно багато уваги приділяти своїм друзям. Мати підтримку в сім’ї – це, звичайно, дуже важливо. Але так само важливо бути відкритим до інших людей, які не є твоїми родичами. Адже, хороших людей дуже багато і не варто втрачати можливість спілкування з ними тільки через те, що ви з ними не пов’язані родинними зв’язками.

Особливо приємно спостерігати як люди старшого віку зав’язують між собою дружбу в процесі підготовки до фестивалю. Це, можна сказати, одне з наших найбільших досягнень.

Дії

Праця з просторово-людським середовищем – річ не проста. За дводенним фестивалем приховується масив інших подій та дій. Як пояснила Аня Хвиль, концепція фестивалю враховує досвід попередніх минулорічних спроб соціальної праці на районі.

З’ясувалося, що на зустрічі у форматі дискусії чи вирішення серйозних питань збирається не надто багато людей. Тому, цьогорічний Фестиваль сусідів був радше приводом, аніж метою. Приводом, щоб більш-менш регулярно збирати мешканців (тобто, найбільш активну їх частину) разом та надихати їх на спільні розмови про важливе.

"Спільне приготування якоїсь події – це робота, яка об’єднує", наголошує Аня.

Доводилося вдаватися і до маленьких трюків – зацікавлювати спочатку дітей, за якими підтягувалися і їхні батьки, які починали розуміти, що дівчатам з "Йоти" можна довіряти.

Важливим методом, який, на думку Ані, не можна недооцінювати, є музика, спільне прослуховування музичних виступів. Це може бути набагато зрозумілішим та дієвішим ніж дискусії чи, приміром, кіно-перегляди.

Задум вдався! – радіє Оля Коцька. Фестиваль привабив багато гостей різного віку. Зокрема, шаленим попитом користувався майстер-клас з принтів на футболках, який проводив митець Володимир Стецькович. Довкола відповідного столика вишикувалася черга. Спереду юрмилися діти з сяючими очима, а позаду стурбовано напирали дорослі чоловіки з голими торсами, що нетерпляче стискали в руках зняті футболки і майки.

Представниця Інституту міста при Міській раді, Ярина Мельник розповіла про ефект синергії – чим більше таких подій, тим легше залучати підзамчан і до інших проектів. Люди стають більш відкритими, вже менше побоюються невідомих людей, які невідомо, що від них хочуть.

Пряма мова

Олег і Христина, відвідувачі фестивалю, мешканці Підзамче

Ми були тут вчора, прийшли і сьогодні. Все супер, дуже гарні враження. Сподіваємось фестиваль буде щорічним. Сама ідея – принести фестивалі на район є дуже вдалою. Підзамче – стара поважна дільниця і заслуговує мати свій власний фестиваль.

А щодо сусідського формату то все вдалося. Фестиваль вийшов скромним, затишним, сімейним, таким як і треба. Програма фестивалю – просто шикарна.

Ярина Мельник, координатор проектів у Інституті міста при Міській раді

Вже другий рік поспіль ми спільно з Інститутом розвитку міста у Кракові реалізовуємо проект ревіталізації Підзамча. Дуже рада, що нас теж запросили долучитися і до Фестивалю сусідів. Спільно набагато легше реалізовувати нашу стратегію розвитку дільниці. Це так звана стратегія Дванадцяти намистин – дванадцять кроків ревіталізації Підзамча, запланованих на 2012-2025 роки. Деякі кроки ми вже втілили, наприклад, видали путівник по Підзамчу, відновили деякі внутрішні подвір'я, зараз працюємо над ознакуванням об’єктів культурної спадщини. У планах також відновлення деяких громадських місць, зокрема, ремонт фонтану на площі перед станцією Підзамче, реставрація вікон та дверей у деяких будинках, реанімація певних індустріальних будівель. Фестиваль сусідів, до речі, був однією такою намистиною.

Зміни

Отже, поки-що усі зміни на Підзамчі мають людський масштаб. Загальна ревіталізація, яку помалу тут здійснюють різні люди і організації є, так би мовити, камерним процесом. На мою думку, це швидше позитивна обставина. Якщо і надалі вдасться зафіксувати цей людський вимір усіх змін, то Підзамче має шанси зберегти свою локальну неповторність, впустивши в себе при цьому і різні інфраструктурні чи соціальні покращення. Наразі Підзамче перебуває на роздоріжжі. Тихо накопичується потенціал змін і Фестиваль сусідів є такою собі обіцянкою, що розвиток цього потенціалу багато в чому таки буде залежати від дій і думок самих мешканців. Повільний, може навіть, провінційний темп ревіталізаційних кроків, насправді, дає підзамчанам час трохи оговтатися, роздивитися, зрозуміти, що відбувається і що тут залежить від них, час перейняти ініціативу у свої руки.

Те, що зараз відбувається на Підзамчі, багато в чому, є унікальним і у ширшому масштабі. Львівські особливості розвитку занедбаного району створили неповторні умови для урбаністичного експерименту – менше капіталу, менше масштбаних проектів, але більше простору для локального самоусвідомлення, для конкретних людських дій.

Можливо, я зараз занадто ідеалістично оцінюю ці процеси. Але поточний момент, як показує Фестиваль сусідів, справді містить у собі хороший потенціал хорошого людського підходу до Підзамча. А раптом, все буде добре і він реалізується? Мрії – це частина нашого середовища, така ж вагома як і матеріальні будівлі чи соціальні зв’язки. Наділяти простір правильними мріями – це теж дуже важливо.

Головна мрія організаторів Сусідського фестивалю - передати естафету самим підзамчанам. Дівчата, звісно, не збираються повністю самоусуватися, а готові надавати посильну допомогу при фандрайзингу чи вирішенні технічних питань. Адже, ніхто не знає проблеми та потреби Підзамча краще за місцевих.

Вже зараз у фестивальних розмовах вони сформулювали головну проблему – надзвичайно погане транспортне сполучення дільниці з іншими районами міста. Пані Марія розповіла  як, буквально кілька днів тому, організувала перекриття вулиці Богдана Хмельницького у знак протесту. "Ми вже два роки ходимо пішки", каже вона. "Поки літо, мови немає. Але коли зима? Це нереально".

Як не банально, але говорили мешканці Підзамча також про брак на районі культурних подій. Цікаво, що їм є з чим порівнювати. Про це – остання цитата:

пані Марія, працівниця школи №20, громадська активістка

Я приїхала з Карпат тридцять шість років тому. Життя тоді було дуже інтересне. Я навчалася в училищі при м’ясокомбінаті. У вільний час ми куди ходили – біля комбінату Райдуга був маленький кінотеатр, заводський клуб, точніше, будинок культури. Там було кіно, були танці. Ще ходили в будинок офіцерів (на Театральній), там були танці, туди ходили курсанти і було досить спокійно, не було ніяких ексцесів. Ходили на Замок, до світлового фонтану біля готелю Львів. Це взагалі був ексклюзив. Мені здається немає такого, що наш район дуже змінився в гіршу сторону. Просто в кращу сторону змін теж немає. Немає розвитку. Раніше тут було дуже багато підприємств. Розумієте, коли ми рано йшли на заняття, автобуси, трамваї - все переповнено. Наш район колись просто кишів людьми. Тут було спокійно тільки субота-неділя. А зараз йдеш в дев’ятій вечора то часто навіть і песик ніякий не бігає. А колись люди працювали постійно в три зміни і був дуже і дуже живий район. Звучала музика, і люди збиралися у сквериках, які зараз заросли. Були лавочки, більярдні столи виносили, грали в карти, бабці сиділи. Навіть старшим людям було дуже інтересно проводити свій час тоді.  Або візьмемо Різдво. Тоді це забороняли, але ви собі не уявляєте як у цей час тут в нашому районі було весело. Виходили в подвір’я, колядували, носили пампухи один одному. А зараз все дозволено, але таких веселощів вже немає.


Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.