Побачити колір руками

Побачити колір руками

Іван Волапюк,  19 вересня 2014

Навколо нас багато розваг, але шкода, що більшість з них розрахована лише на здорових. 

Перед неповносправними багато дверей не лише зачинені – в них навіть неможна постукати.

Здавалось, звичайний музей, культурна та історична спадщина, повинен бути доступний і зрозумілий кожному бажаючому. Але це не завжди так.

Інваліди-колясочник не всюди можуть потрапити, нечуючим лишається лише дивитись, а незрячим найважче.

Більшість й гадки не мають, як описати сліпонародженій людині елементарну річ, а що вже казати про твори мистецтва, зокрема картини чи архітектуру.

Робота не з легких малювати словами картинку.

Екскурсовод з незрячим зупиняється біля експонатів значно довше ніж зазвичай. Не всі глухі люди читають погубах, і лише спеціально навчені екскурсоводи володіють сурдоперекладом.

Товариство "Зелений хрест" спільно з Інтеграційним товариством "Magnum Bonum" в рамках проекту "Через кордони без бар'єрів" вирішили навчити львівських і франківських музейчиків нових прийомів при роботі з людьми, що мають особливі потреби. 

Олександр Волошинський, голова товариства "Зелений хрест", не перший рік працює з незрячими.

Виявляється, руками також можна бачити, сліпі пізнають світ через дотик. Тому  він радить до стандартних маршрутів  по можливості додавати в екскурсію більше експонатів, які можна відчути на дотик.

А при їх словесному описі, зосереджуватись на деталях.

Ярослав Грибацький, розопвідав про технічні вимоги до оснащення музеїв, порівнював із закордонними практиками.

А ще виловив власні побажання, здобуті на гіркому досвіді. 

До майстер класу також запрошено вчителів львівської спеціальної школи-інтернату "Марії Покрови" для глухих дітей.

Вони акцентували, на скільки важливий індивідуальний підхід до нечуючої дитини.

Окрім лекцій, порад і норм роботи з несправними працівники музеїв спробували випробувати свої знання в дії.

Товариство "Зелений хрест" влаштувало майстер-клас : відразу ж вийшовши з лекційної зали в експозиційні зали Музею історії релігії перевірити здобуті знання із неповносправними.

Незрячі дзвонили в дзвони та торкались старовинних скринь, і їх щастю не було меж.

"Дуже тонка робота, – каже пані Мирослава, торкаючись скрині, – Дуже цікаво зроблено.  Я багато буваю в музеях і замках, часто від товариства їздимо на екскурсії.  Люблю стояти спереду і уважно слухати що розказує екскурсовод. Але завжди питаю чи можна торкнутись. Так я більше пізнаю".

А групу нечуючих юнаків із школи "Марії Покрови" супроводжує сурдоперекладач.

Під час майстер класу виявилось, що провести екскурсію незрячим легше, аніж глухим. Якщо сліпий почує історію екскурсовода та відчує руками, то нечуючим без сурдоперекладу нічого не зрозуміти.

Лишається лише читати таблички під експонатами.

Після екскурсії учасники повернулись на лекцію з купою емоцій і корисного довіду. Щоб екскурсія пройшла краще – треба спочатку познайомитись і не боятись.

Працівниця львівського Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької, пані Галина, каже про їх нововведення.

"Кілька наших працівників уже брали учать в семінарах від проекту "Через кордони без бар'єрів", а потім проводили, а потім нам проводили практичні заняття для решти. Кожне заняття було присвячене окремому виду несправності. У нас в колективі навіть виникла ініціатива розробити спеціальний підхід саме до дітей. Оскільки музей специфічний, то ми почали ставити більший акцент на музику, тобто грати дітям. Школярі у нас, звісно, бувають рідко, але такий підхід значно розширює аудиторію".

У Музеї Прикарпаття екскурсії поєднують із арт-терапією, каже заступник директора музею Михайло Тимчук.

"Якщо говорити про спеціальний підхід то закордоном додатково роблять копії. Щоб можна було доторкнутись людям з особливими потребами. Але в Україні це ще не так розвинене, тому ми вирішили розширити класичні екскурсії. Ми натягуємо велике полотно, а неповносправні розливають фарбу. Після такої терапії у них просто вир неймовірних емоцій".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.