Ірина Подоляк

Краля та адик

олександр ковальчук,  26 вересня 2014

Псевдо-дебати Ірини Подоляк та Олега Радика біля овальності 116 округу.

Вседозволеність свободи у цьому хронотопі настільки свавільна, що 116 округ не світить Подоляк та Радику навіть у снах (хіба що прогресивна частина Свободи вирішила злити Фаріон після кількох бунтів у лавах партії).

Ірина Подоляк та Олег Радик – технічні кандидати Андрія Садового і тому усе, що вони повідомляли на своїх бліц-дебатах можна вважати неважливим і навіть шкідливим.

Так уся відеопідбірка Варіантів з цієї історичної події – це лише приклади того, як не варто жартувати і як не треба тролити.

Оксиморонний канцеляризм технічного кандидата навіть добиває оту можливість іншого тлумачення "технічний", як, наприклад, у футболі, де під цим розуміється чувак з фінтами, з прийомом, з ударом та пластичністю, як у Роналдінью, чи, принаймні, як в Ібри.

Навіть на такому рівні зомбі (бо після садочка Фаріон – лише зомбі) перемагають культуру у стані кризи і над цим варто задуматись усім львівським культуртрегерам з їхніми наївними уявленнями про цей світ.

У такому стані приречення і відбуваються ці псевдо-дебати, де Подоляк – вища ланка розвитку, а отже, і наближеності до Садового, а Радик, у своєму безцільному мавпуванні, лише найнижчий щабель еволюції.

Він ще не зліз з дерева, але йому вже потрібна депіляція, потрібне окультурнення культурою (навіть у стані кризи).

І це діснеївський мультик Красуня та чудовисько, де кожен з них має свою місію – метаморфозу душі та тіла, оте легендарне преображення тіла через душу.

Подоляк має примиритись зі страшною політичною реальністю в Україні, що постає перед нею в образі волохатого неандертальця Радика, прийняти її та полюбити усією душею. 

З набундюченим Радиком трохи важче, бо він постійно чухається. Його зачарувала колись одна чарівниця і тепер тільки любов одна його порятує, як співав колись El Кравчук.

А любов, як відомо, ще та непостійна штучка, і тому Радик постійно повинен отак ілюзорно стреміти до ідеалу, що постає перед ним в іпостасі Подоляк, цього вінця творіння.

Така його діяльність більше нагадує танталові муки, або ж сизифів труд, якщо піднятись з іншого боку, але така вже доля усіх шісток, незмінна ще з античних часів.

Приреченість стоїть над Подоляк та Радиком навіть тому, що Самопоміч – це безплідна форма життя, що провокує на нічну шевченкіану навіяну шкільними роками та віршиками на їх підтримку:

У Самопомічі рука

Туди-сюди літає

Здоров'ю вельми помагає

А через місяць через два

З туди вилазить голова.

Їх приречення висить і вони обоє стоять над прірвою. Щоб якось внести нотки порядку у хвилинки хаосу Олег Радик дарує Ірині Подоляк іриси.

Квіти дружності, вірності та надійності від покровительки веселки богині Іриди, а також квіти щоденних Христових страждань.

Але Подоляк знає про те, що їй нічого не світить (як і всій Самопомічі). Про це знання Подоляк знає і Радик.

Радик також знає, що йому нічого не світить, а Самопомічі – тим більше (про це він наголошує двічі). Про це знання Радика знає й Подоляк.

Саме ця таємниця тримає їх купи і тому їм так незручно переходити на Ви у тій інтимній миті співучасті у драмі один одного, коли небезпека так особливо зближує рідні душі.

Ірина Подоляк сьогодні зовсім інша, ніж була вчора у тому зеленому кімані з лебединою шиєю піднесенного стилю мовлення та подальшого фоткання з кікбоксерками.

Сьогодні вона не така, як здається, позавчора на 24 каналі з заскоченим Кубліковим (здається), який, схоже, що сподівався на партнерські діалоги, а натомість отримав монолог богині та незручну тишу у відповідь.

Сьогодні вона розслаблена у тому напруженому жіночому протистоянні між бути та здаватися, між ідеалом та щоденним.

Сьогодні у неї чорний верх та сірий низ. Вона несла відповідальність весла і у неї манікюр відповідних кольорів, кольорів важкого повсякдення, роботи у полі та прокидання з півнями.

Подоляк сидить і не рухається. Радик сидить і не рухається.

А у цей час Фаріон крутить хулахупу на центральних каналах перед очима усього електорату і тільки на Варіантах вона крутить свою хулахупу під анаконду Нікі Мінаж.

Подоляк нарешті каже, що їй набридло чекати на райське життя (як, наприклад, у Нікі Мінаж) і вона вирішила взяти його власними руками.

Вона кваліфікована, чесна і готова це зробити, але нічого не робить у той час, коли Фаріон крутить свою хулахупу.

Садовий – бог львівських хіпстерів. Подоляк – принцеса львівських хіпстерів.

І чому ж тоді увесь відділ культури ЛМР не крутить тверк десь біля Шеви разом зі всім своїми підданими хіпстерятами, які так люблять шаритись різними модними флеш-мобами, де потрібно втікати від реальності: то у позитивні новини, то у відеозаписи віршів, то в обливання головою?

Не має відповіді на це й Радик зі своєю зайвою вагою.

Подоляк вирішує й надалі пролонговувати символічний акт відданості справі Садового і тому перевіряє простирадливу та незрадливу цноту Радика справі Садового заявою про те, що його (Радика) підтримує Свобода.

Увесь наявний мачизм Радика відразу протесує руками супроти отаких бабських посягань на його чоловічу гордість і тому власноручно заявляє, що за його культуру перед масами відповідатиме Софія Федина, яка сама, можливо, у культурі ні бум-бум, зате це саме її ще так нещодавно зігнала зі сцени Євромайдану місцева Свобода, та Свобода, яка за словами Подоляк підтримує Радика.

Але там, де баба раз, хлоп має робити два і тому Радик називає ще одну персону, яка захищатиме його чоловічу гідність від підозр у тягнибоцькості, і це Дзвінка Калинець-Мамчур – палка прихильниця Садового, і відповідно – палка невітальниця трьох пальців Свободи.

Подоляк в шоці від такого детального сопричастя душ з Радиком, бо усі знають, що ідеальність відштовхує (особливо кобіт), а над неідеальністю легше панувати.

Кобіта довго та уважно може оглядати свої яскраво-червоні манікюри на пальцях рук. Манікюру ідеального на ідеально овальних нігтях. Там не має навіть натяку на задирку.

Аже раптом, ось так зовсім несподівано вона робить спробу вкусити та відзгризти щось точно відсутнє на своїх ідеальних нігях. Вона вже майже кусає, але він привселюдної ганьби її рятує освідомлення того, що така поведінка не пасує леді, навіть якщо вона живе на Сихові та їде у 40-й маршрутці.

Тому технічні кандидати Садового притягуються не тільки таємницями 116 округу, але й тим фактом, що Садік має сидіти з конфіскацією.

Технічних кандидатів Садового затягує велике село Львів, провінція зі слідами виродження, одне коло спілкування, бо вважати убогі шняги Радика та Довженка чимось креативним і смішним можуть тільки у забиченому Львові.

Вони зустрілись – культура та пустота. Вони взаємоперетікають – криза культури (Подоляк) у кризу середнього віку (Радик). Одні сп’янілі ілюзорним статусом культурної столиці України, а інші – просто алкоголем.

Радик – дзеркало львівської культури.

Подоляк – дзеркало львівських активістів.

Славінська у передфорумному інтерву з Коваль опустила місцеву тусу хіпстерів у кількості 200 чоловік, яка саме у такій незмінній кількості ходять на одноманітні заходи, що потім мило обдрочуватись у фейсбуках лайками.

Навіть якщо усіх хіпстерів Львова зібрати у 116 окрузі, то скільки їх там буде за Ірину Подоляк – один, два відсотки?

Тієї миті до них напевне приходить та вселенська мрія, ні, не перетворити карту Росії на ще один океан, а, принаймні, уявити кавайну картинку з міязаківських аніме, де у магдебурзького Львова, десь там внизу, на півдні, замість Лєвандовки мирно хлюпочеться тепле море.

За бравадою у Радика проскакує самотність та покинутість, бажання скрутиться ембріоном, вельветовим ведмедиком. Цитьнути на увесь світ фюрерним Адиком та відразу тицьнутись у теплу цицьку. І не віддавати її нікому та бути важливим.

За пропозицією посадити Подоляк на роверну раму простежується потаємне бажання самому застрибнути комусь на руки зі зніяковілою посмішкою, в отому благовійному очікуванні дотику чарівних пальців до волосся, чи того, що від нього залишилось.

Це оте чоловіче підпорядкування ніжності, що у кобіт з неподоланим материнським інстинктом до дорослих вуйків переходить у підпорядкування власності.

Сектанство львівської культури та львівських активістів вгроблює і вгробить їх.

А поки Фаріон крутить хулахупом під анаконду Нікі Мінаж для усіх львівських хіпстерів звучить останній хіт Jennifer Lopez "Booty" (ft. Iggy Azalea).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.