Перша Львівська Медіатека

Наше місто зробило черговий крок на шляху до модернізації. За Оперним театром з’явився новий сучасний громадський простір.

Це – медіатека або, іншими словами, громадська бібліотека, пристосована до особливостей сучасного життя. Тут усім бажаючим надається доступ не лише до звичних книг, а й до найновіших цифрових носіїв інформації.

Перші медіатеки з’явилися в Європі наприкінці 20 століття при публічних бібліотеках як зали з додатковим технічним устаткуванням. Однак, сьогодні медіатеки набули ширшого значення і розглядаються як "третє місце"  – особливе соціальне середовище, яке не є ні домом, ні роботою. У таких місцях можна проводити своє дозвілля у колі інших людей – за навчанням, іграми чи спілкуванням.

Саме таке "третє місце" і намагаються створити працівники Першої львівської медіатеки.

Модерний освітньо-розважальний простір розташувався у приміщенні наданому Центральною міською бібліотекою ім. Лесі Українки і є підрозділом цієї інституції.

Прикметно, що бібліотечна будівля (вулиця Мулярська, 2а) від самого початку виконувала суспільні функції – її звели у 1932 році як будинок суспільної опіки і притулку для бездомних єврейської громади.

Навіщо львів’янам медіатека і що тут відбуватиметься

Детальніше про діяльність медіатеки та про те, що можна очікувати від нового місця у Львові, розповіла арт-директор закладу Софія Оліферчук. Її бачення виявилося доволі широким і репрезентувало найостанніші світові тренди у керуванні подібними інституціями.

Для нас, медіатека – це, насамперед, громадський простір, який є чимось більшим ніж просто бібліотека з дівіді-дисками і комп'ютерами, пояснила Софія. Головні завдання, які ставить перед собою команда медіатекарів, це дати усім ініціативним громадянам Львова (і не тільки) можливість і простір для втілення своїх проектів; неініціативних громадян перетворити на активних поціновувачів інтелектуального відпочинку; змінити стереотипні уявлення про бібліотеку.

Я сама раніше сприймала бібліотекарів як якийсь, так би мовити, прошарок між столом і стелажем з книжками, зізналася Софія, – а насправді серед бібліотекарів дуже багато цікавих людей з цікавими ідеями, незалежно від віку, і їм потрібно дати шанс. До слова, в команді, яка зараз працює у медіатеці – жодної людини з бібліотечною освітою.

Медіатеку до відкриття готували як "Дім друзів" у мультфільмі про Чебурашку – вибита зверху вантажівка цегли плюс всім миром по нитці. Кошти на загальний ремонт вдалося вибити з міського бюджету, реставрацію дерев’яних деталей інтер’єру зафондувало Німецьке товариство інтернаціональної співпраці GIZ. Голова Управління культури Ірина Подоляк змогла також залучити допомогу від приватних підприємців, тож з’явилася можливість, наприклад, обставити приміщення стильними дерев’яними меблями, виробленими урбан-активістами Анатолієм Нємцовим та Богданом Прохаськом. Величезну допомогу надали організатори всеукраїнської програми з осучаснення бібліотек "Бібліоміс"”.

Окрім, власне, медійно-інформаційних послуг у репертуар медіатеки також входить діяльність різних громадських інціатив та клубів. Своє бажання до співпраці вже виявили Асоціація культурологів, кіноклуб Silentium, школа медіакритики, організація КримSOS, клуб настільних ігор, Перша джазова школа.

Горизонт подальших планів поки відкритий. Зупинятися на досягнутому медіатекарі аж ніяк не збираються. Більше того, як розповіла Софія, команда вже почала писати відповідні аплікації та стратегії для відкриття ще однієї медіатеки – у Рясному. Звідти звернулися люди, попросили допомогти.

Офіційне відкриття – вперед у провінційне минуле?

Стиль офіційної церемонії відкриття медіатеки, м’яко кажучи, не дуже пасував специфіці закладу. Скажімо так, місцями він був занадто офіційним (хоча й траплялися вкраплення чорного гумору: "ми хочемо щоб бібліотеки впливали на наше життя, а не життя – на бібліотеки"). Місцями він переходив у піар акцію однієї політичної сили.

До того ж, складалося враження, що насправді йдеться про відкриття якогось народного дому в глухому селі Турківського району – стелажі з книгами та дисками, комп’ютери і аудіо-колонки були помпезно освячені і окроплені запрошеним панотцем. У центрі мікро-універсуму медіатеки на кілька годин помістили столик зі свічкою й іконою.

(Тут також мало бути відео церемонії освячення, але на фотоапарат, мабуть, потрапили краплі свяченої води і ролик не відкрився)

Постає питання до організаторів дійства – навіщо робити аж такий акцент на релігійних ритуалах при відкритті закладу, який повинен формувати, власне, сучасні модерні практики і має виконувати суто секулярні просвітницькі функції? Чи Львів є аж таким гомогенним християнським середовищем, як наприклад, те ж село у Турківському районі, що ритуали котроїсь християнської конфесії тут повинні переплітатися з громадськими та муніципальними?

Навіть така просунута громадська та політична діячка як Ірина Подоляк підпала під загальну атмосферу консервативного села і чомусь вирішила розбавити офіційний стиль своєї промови релігійною риторикою, нагадавши, що у медіатеці вже встигли відбутися різні події і це місце, тепер освячене і намолене попередніми акціями.

Хотілося б перепитати – намолене чим? Проведенням тут акцій Тижня сучасного мистецтва? Чи воркшопу з регенерації індустріальних споруд? WTF? Чи всі львів’яни такі порядні і богомільні, що найбільш близькою і зрозумілою їм мовою є словник сільських проповідей? Та ще й на відкритті медіатеки, яка, за концепцією, повинна якраз розширяти горизонти львів’ян, а не спрямовувати їх у священне минуле.

Будемо сподіватися, що дика казенна еклектичність, яку мали нагоду спостерігати запрошені журналісти, це лише симптоми родової травми. І згодом, пуповина, яка з’єднує новонароджену інституцію з традиційним бібліотечним закладом і традиційними світоглядними звичками, почне працювати в зворотному напрямку, оновлюючи затхле повітря між книжковими стелажами на всіх поверхах будинку та на всіх вулицях міста.

Враження потенційних відвідувачів

На відкритті був помічений завідувач Центру гуманітарн­их досліджень­ ЛНУ ім. І. Франка Євген Гулевич. Представник гуманітарної інтелігенції зіставив особливості медіатеки та її попередниці – бібліотеки. На думку Євгена, медіатека є родовим поняттям і, відповідно ширшим за обсягом ніж видове поняття бібліотеки, хоч, історично, перша витікає з останньої. Книжка, сьогодні, є лише одним можливим засобом передачі інформації. Тому, справжня цінність медіатеки повинна було б полягати у розширенні, розмиванні граней між окремими медіа, створюючи новий синтетичний спосіб сприйняття інформації.

Як зауважив Євген, цьому не дуже сприяє розділеність різних інфо-носіїв по різних залах, проте, є надія, що люди – організатори та відвідувачі, стануть тим додатковим медіа, який об’єднає усе в якусь цілість.

Якщо ж забути про абстракції і подивитися на нове місце практично, то у нього є великий потенціал, переконаний Євген. Маємо велике приміщення, цікаву і різноманітну технологічну базу. Все це так чи інакше, на думку Євгена, приваблюватиме відвідувачів і є всі підстави очікувати появу тут оригінальних тусовок та переміщення сюди вже існуючих ініціатив.

Волонтерки Людмила і Марія – вбрані у все біле студентки Університетут ім. І. Франка – вже точно знають, що будуть сюди приходити часто і разом з друзями. Основна мета – культурно порозважатися. Людмила зізналася, що їй тут буде цікавим усе – починаючи від ігрової приставки X-box і закінчуючи сінефільськими обговореннями у кіноклубі. 

Своєрідний підсумок підвела підслухана серед гостей репліка: "тепер, при потребі, буде де згаяти годинку-другу! Раніше можна було піти лише в книгарню "Є", а тепер і сюди!"

Проекти, розвиток і синергія

Вписані у програму медіатеки пункти є лише початковими точками прикладання зусиль. Організатори сподіваються, що у процесі їхні задуми будуть розвиватися та набувати нових чи ширших форм. Один з керівників джазової школи, Михайло, відзначив, що вони збираються не лише навчати дітей джазу, а й надати їм можливість пізнавати музику загалом. Зокрема, й викладатимуть основи продукування сучасної електронної музики.

На плідний саморозвиток середовища покладає сподівання й ініціатор клубу настільних ігор Олексій Токовенко. Можливо, на базі зустрічей у медіатеці вдасться створити не лише місце, де завжди можна знайти гідного супротивника і товариша для ігор, а й справжню спільноту, яка буде генерувати ідеї та розвивати бізнес настільних ігор в Україні. Адже, на Заході це дуже перспективна сфера, у якій обертається кілька мільярдів доларів, відзначив Олексій.

Учасники Асоціації культурологів впевнені, що на базі медіатеки їхні акції стануть більш якісними. Свій проект з переосмислення щоденників відомих діячів культури вони тепер зможуть поєднати з кінопоказами.

Наш останній задум це презентація широкій громадськості щоденників режисера Олександра Довженка, а тут без переглядів не обійтися, пояснила Мар’яна Загоруйко. До речі, медіатечний зал, обладнаний екраном, і який тут називають кіноплощею, дівчата-культурологи планують наректи іменем Довженка.

У планах також якомога більше використовувати можливості медіатеки та створювати різноманітні інтерактивні проекти, на відміну від статичних експозицій.

В рамках діяльності Асоціації медіатека також стане полігоном для майбутніх культурологів. На щастя, як зауважила Богдана Брилинська, з відкриттям медіатеки з’явилася можливість відійти від звичних форм університетської практики, яка, у випадку студентів кафедри культурології, як правило, зводиться до перекладання папірців у музеях.

Для всіх бажаючих підказати медіатечникам хорошу ідею, передбачена спеціальна скринька, куди можна вкинути короткий опис задуму.

Е97

Першим проектом Першої Медіатеки стала групова виставка "Е97", яка вже відкрилась і приймає відвідувачів. Тема експозиції - мистецький погляд на простір Криму до подій 2014 року. Код Е97, винесений у титул виставки, розшифровується як офіційне позначення головної траси, що з’єднує Крим з материком. Окрім експонованих матеріалів проект передбачає також воркшопи, перформанси та зустрічі-спілкування з авторами робіт і запрошеними експертами, які обговорюватимуть питання фото-творення дійсності.