Псячий лайф агітатора

Псячий лайф агітатора

олександр ковальчук,  23 жовтня 2014

На фініші парламентської кампанії собачий холод та набридлива мжичка стали найкращими друзями дівчаток і хлопчиків.

Тих аскетичних дівчаток та хлопчиків, які, наче святі стовпники, сидять у чужих агітаційних палатках, роздають агітаційні матеріали та переконують голосувати за чужих вуйків та тет, наче за за своїх, рідних.

Їхні романтичні плащики не захищають ні від негоди, ні від холоду, ні від вітрів, ні від снігу з дощем, і тут, звичайно, добре лише тим, кого у палатках двоє, і хтось з ним зможе заслонити іншого від негоди власними грудьми.

Але вітрище свище у дощовому Львові і їх куці райські кущі продуваються усіма вітрами.

Десь тут, з цього маленького ентузіазму мало б проростати чудо, і з іскри мала б зажбухати ватра.

Але цього не має, порятунок (хавка, термос, коцик та каріматка) маленького рятувальника країни все ще перебуває у його власних руках, а не перстах його роботодавця.

Тому вони сидять на будь-чому, харчуються абияк та сумними очима прозрівають власну самотність поміж навколишньої людськості під час механічного роздавання макулатури.

Якщо тільки вас не двоє і між вами нічого не має, то наодинці зі собою у таку негоду добре лише прихильникам Самопомочі, але усім іншим, нормальним людям – дещо ніяково.

Хоча, самотність – це завжди нова можливість нового простору і нового кроку вперед, можливість стати кимось іншим чи показати те жертовне, що чомусь було приховано.

Навіть найменшій спробі святої можливості аскези присвячується.

Схоже, що закоханий Правий сектор.

І дещо самотня Свобода на своїх богомданих метрах.

Агітаторська дружба з тим цифровим натяком, що Свободі навіть такий результат не світить.

А тут зігріває уподібнення величній позі Грушевського, який краще знає як у такій ситуації зігрітись руками та ногами.

Електорат Самопомочі традиційно вже ширяє поміж голубами та орлами і тому тут можна помітити тих голубиних агітаторів, які прилетіли погрітись до своєї годівнички.

Якщо придивитись, то поміж них можна помітити бородатих голубів-хіпстерів, які літають на Левандівку агітувати за непорочну дівицю Подоляк.

А це самотність у час єднання.

Вітер, каміння, печиво і жодного Рошенчика.

Це чорно-жовта стахівщина у чомусь подібному на ватник та кольори афінського АЕКу з їх двоголовим орлом.

Це підготовлена людина мема Брезіцького з чарівним журнальчиком, де можна зачерпнути нових ідеїстих ідей для свого боса.

Це сон і холод у час єднання, а також якесь дивне монгольське гасло "Ьситанде сач".

Це благодатне виглядання надії у передчутті незрадливого Нареченого, можливо, міфологічного буй-вітра Яроша.

А для усіх хто стоїть і мерзне з кращу країну звучить теплий соул з сонячної Бразилії від Claudia Telles та її хіта "Fim De Tarde".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.