Скромна привабливість львівської сецесії

У Центрі міської історії презентували нову книгу про сецесію у Львові та обговорили місцеві особливості "молодого стилю".

Краківське видавництво "Високий Замок" опублікувало щедро ілюстровану книгу напів-альбомного формату "Сецесія у Львові".

Втім, над створенням книги потрудилися українські автори. Тексти належать Жанні Комар, яка працює у Міжнародному культурному центрі у Кракові, та працівниці Інституту архітектури Львівської Політехніки Юлії Богдановій. А більшість світлин – фотографу Сергію Тарсову.

Видати книгу про Львів – святе діло для кожного поляка. Свого часу у Польщі довкола Львова утворився дуже потужний міф, який ще досі підігріває в серцях наших західних сусідів щиру любов до міста Лева.

Сьогодні, це почуття, на щастя, вже позбулося обов’язкових імперських та реваншистських ноток і ми, нинішні львів’яни, від такої ностальгії швидше виграємо. Особливо, це стосується дослідницької сфери, адже спільними зусиллями спільне минуле вивчати таки легше. І якщо в царині історії різниця у перспективі часом ще досі може стати відчутним бар’єром між нашими та польськими науковцями, то щодо культури та, зокрема, мистецтва, ідеологічні суперечки уявити важко. Багато важливих досліджень Львова здійснені саме польськими авторами.

Цікавість поляків до Львова у контексті такого явища як сецесійна архітектура зумовлюється не лише давніми сантиментами. Якщо говорити, власне, про австрійську сецесію, то з усіх тогочасних польських земель лише у Львові ми можемо знайти відповідні пам’ятки. Як зауважив директор видавництва Яцек Токарський, у іншому великому міському центрі австрійської Галичини – Кракові – практично немає сецесійних будівель. Лише десь відсотків п’ять від того, що може показати Львів.

"Сецесія у Львові" – тематичний огляд

У Центрі міської історії нове видання представили Юлія Богданова та Яцек Токарський за модерування відомого львівського історика архітектури Ігора Жука.

Творці книги наголосили – їм йшлося про створення тематичного огляду, який би давав детальне уявлення про феномен. Тобто, це не серйозна наукова праця, але і не просто путівник по сецесійному Львову. У книзі подається спроба ознайомити читачів із найбільш важливими та цікавими будівлями, архітекторами та окреслити необхідний контекст.

У книзі використано майже дві сотні фотографій та описано 54 об’єкти.

За словами Юлії Богданової, подаючи інформацію про певний будинок, вони старалися знайти для нього характерне представлення, якусь особливу назву, а не просто використати порядковий номер. Тому, об’єкти називали за іменем власника, або на основі якоїсь важливої деталі оздоблення. Це як у Кракові, пояснила пані Юлія, багато будинків там називають – "під жабою", "під ослом" тощо, маючи на увазі характерний декор.

"Прекрасна епоха" – мрії про новий світ та передчуття катастрофи

Особливий стиль у архітектурі та мистецтві, який захопив Європу на зламі 19-20 століть, має багато назв, які використовувалися у різних країнах. У Франції його називали "ар нуво" (нове мистецтво), у Німеччині – "югендстіль" (молодий стиль), в Росії – "модерн", а у Австро-Угорській імперії побутував термін "ецесіон", або, у слов’янській інтерпретації – "сецесія".

Ігор Жук наголосив, що, як це водиться, за художніми ідеями стояв і певний світогляд. Сецесійний стиль, тому – це також криза європейського раціоналізму, сліпої віри у прогрес, це туманні надії на прихід якогось нового етапу у розвитку західного людства, мрії про оновлений і гармонійний світ, в якому вдасться позбутися деградації та відчуження.

Це, одночасно, і ейфорія в очікуванні нового, і передчуття незворотної катастрофи, що маячіла перед Європою. "Прекрасна епоха", Belle Époque, що тривала кілька десятиліть перед Першою світовою війною, принесла європейцям відносний добробут але і акумулювала в повітрі певну напругу.

Усю цю суперечливість та роздвоєність, на думку пана Ігора, увібрав в себе і стиль сецесії.

Особливості львівського стилю

Львівська сецесія, звісно ж, мала свої локальні особливості, які відрізняли її від віденського чи паризького стилів. Внаслідок місцевого соціального клімату, сецесія тут відбивала смаки насамперед середніх міських класів, без того нальоту богемності та авангардності, який виявлявся у великих метрополіях.

На початках, "новому стилю", звичайно, довелося боротися за уми львів’ян, однак, згодом львівські міщани його, загалом, заакцептували та усішно підлаштували під себе.

Втім, справжніх поціновувачів сецесії у Львові було небагато. Для більшості це була, в кращому випадку, цікава мода.

Розповідаючи про сприйняття сецесії у Львові, Ігор Жук висловив думку, що прижитися цьому стилю у Львові допомогла та обставина, що місто Лева завжди перебувало на культурному пограниччі, між латинською та візантійською культурами. Тож, сецесійний поліморфізм та симбіоз протилежностей тут були сприйняті як належне.

Однак, з іншого боку, як зауважила Юлія Богданова, "новий стиль" дещо суперечив консервативним настроям львів’ян. Адже, сецесія передбачала відхід від класицизму в сторону авангарду. У архітектурі це сприймалося як стиль без коріння, стиль без традицій, що, звісно, викликало неоднозначні почуття у тогочасних міщан.

Можливо тому, на львівському грунті сецесія була стриманішою, скромнішою ніж у Відні та особливо тісно переплелася з романтичним захопленням народними стилями. Можна говорити про явище народного модерну, яке поєднало, власне, модерн з традиційними напрямками орнаменталістики.

У цьому і полягала своєрідність львівської сецесії. Тут були створені унікальні декоративні паттерни. Загалом, творчі пошуки йшли у двох напрямках. Польські архітектори намагалися розвивати надзвичайно популярний тоді закопянський стиль, названий так на честь славетного курорту Закопане у Татрах. Так постали, наприклад, будинок Казімєжа Мокловського на вулиці Пекарській, в якому дерев’яна архітектура буквально передається у камені, чи вілла директора міського театру Людвіка Геллєра на вулиці Мельника чи санаторій Червоного хреста на Личаківській.

А національно-спрямовані українські будівничі пробували прищепити сецесії гуцульські форми, беручи за зразок народну творчість Коломийщини. Прикладом тут є Український академічний дім, дяківська бурса та, звичайно ж, дім товариства "Дністер" на розі Підвальної та Руської.

Характерним для Львова стало і механічне накладання сецесійних декоративних зразків на основу, зведену у звичних стилях класицизму та історизму. Як це можна побачити у кам’яниці Йозефа Горнунга на вулиці Франка за номером 66, чи у будинках поблизу школи для незрячих вище по цій же ж вулиці. До такого вдавалися представники старої архітектурної школи, які не бачили великого сенсу в новому стилі, але були змушені йти в ногу з трендами.

Прото-сецесія

Юлія Богданова згадала і початки сецесійного стилю у Львові, пам’ятки так званої прото-сецесії, які зосередилися, насамперед у дільниці Кастелівка. Цей район тоді став справжнім експериментальним майданчиком для випрацювання нових підходів. Характерним прикладом є Юлієтка – вілла будівничого Юліана Захарєвича. Це ще романтизм, але у величезних вікнах, вітражах, металевих деталях вже вчувається прихід нового стилю.

Випробуванням принципів сецесії на практиці стало і будівництво нового приміщення головного вокзалу. На жаль, сецесійні інтер’єри там не збереглися – після Другої світової війни в процесі ремонтів їх змінила сталінська стилістика.

Батьки львівської сецесії

Автори видання не могли не згадати будівничої фірми Івана Левинського. Присвячений йому розділ називається "Сецесія як успіх" і ілюструє успішну діяльністю його бюро, яке залишило після найбільше сецесійних будівель у Львові. Годі їх усіх і перечислити.

Трохи менше львів’яни знають про подібне бюро Міхала Уляма. Шкала його діяльності не зрівняється з Левинським, однак, завдяки співпраці з надзвичайно багатими інвесторами, працівники фірми Уляма створили чи не найгарніші зразки сецесії у Львові. Найвідоміші з них – будинок Адольфа Сегаля, Будинок Йозефа Гаусмана (вулиця Дорошенка), дитяча клініка св. Зофії, кам’яниця Крампнерів (навпроти ринку "Підзамче").

Багато сторінок у книзі присвячено і архітектору Тадеушу Обмінському, який, як наголосила Юлія Богданова, є автором найбільш сецесійних фасадів у Львові. Інакше кажучи, саме Обмінський випрацював підставові моделі львівської сецесії.

Цікавими також є приклади копіювання окремих деталей фасаду у різних будівлях, наведені у книзі. Як відзначив Ігор Жук, це показує, що такі деталі виготовлялися серійно і, отже, свідчить про настання модерної епохи масового виробництва.

Погортати книгу "Сецесія у Львові" та довідатися більше про конкретні будівлі можна у бібліотеці Центру міської історії.