Фотографії старого Львова

Роман Метельський: Сучасна цифра ховається у порівнянні з дагеротипом

Яна Янчевська,  24 лютого 2015

Автор популярного проекту Фотографії старого Львова розповів про свою майже детективну працю. 

Міська історія – це завжди цікаво. Особливо, коли за справу береться справжній ентузіаст.

Науково-популярний інтернет-проект Фотографії старого Львова відомий вже багатьом львів'янам.

Зважаючи на стійку увагу львів'ян до минулого свого міста, Варіанти вирішили розшукати тих, хто стоїть за цим проектом, що став чи не головним постачальником міських історичних цікавинок.

І це не лише ретро-фотографії, а й пізнавальні відео та дослідницькі тексти. 

З'ясувалося, що над проектом працює ціла команда професіоналів на чолі з автором ідеї Романом Метельським.

За освітою Роман актор та режисер театру. Однак, останнім часом зацікавився і незалежними медіа. У його доробку також інтернет-ресурс Дивись.інфо, а зараз його захопили Фотографії старого Львова. 

Роман люб'язно погодився розповісти Варіантам про таємниці пошуку старих унікальніх фото.

Як у вашому житті виникла ідея Фотографій старого Львова?

Я львів’янин.

Львів’ян багато, але не кожен відкриває власний ресурс.

Я львів’янин в четвертому чи п'ятому поколінні. Багато речей у моєму житті з’являються досить випадково. Колега скинув фотографії старого Львова, папку на 200-400 мегабайт. Я подивився, а там – прикольні фотки. Тут у мене прокинулось давнє бажання стати істориком. Я завів блог і почав писати.

Окрім того, сам взявся за фотоапарат и сам почав фотографувати щось сучасне. Тобто, як сучасне, це на 2010 рік було сучасним, а зараз багато чого вже, в принципі, змінилося.

До прикладу, вул. Городоцька, якою вона була ще до ремонту. Зараз від неї залишились тільки фото.

Коли вулицю перекрили для ремонту, поставили бетонні брили, я взяв фотоапарат і пофоткав все:  перепади тієї бруківки, перекособочену колію, ями. Тоді то були звичайні речі. Ну що візьмеш з простої дороги? А от зараз  пройшов час і це стало історією.

Саме тому я намагався зафіксувати ті всі ремонти і реставрації, що були у Львові, якісь кардинальні зміни. Це вже мій сучасний внесок в історію Львова, фотоісторію. Але потім ця справа з часом загальмувалась.

Мене потягнуло на відео і я зі своїм колегою Тарасом зареєстрували ресурс Дивись. інфо.

Перший задум полягав у тому, щоб зробити таку собі "відео-вікіпедію". На той час, коли ми зареєстрували цей домен, ні Тарас, ні я знімати не вміли і камер не мали. Тому ідея також почала гальмуватись.

Врешті, я викупив сайт повністю.

Потім, у мене виникла думка створити з нього відеоблог. Я зняв навіть пару інтерв’ю. Але від мене це заняття вимагало надто багато зусиль. Все робити доводилося самому, знімати нормально ще не вмів, та й техніка була не настільки хороша.

Через певний час мене копнула одна журналістка і запропонувала робити інформаційний ресурс. А я ж не журналіст, все що я міг взяти на себе – це технічна частина. І за тиждень ця журналістка, матір трьох дітей, відмовилася від своєї затії. Їй було не до того.

А от Дивись.інфо почав підніматися: 500-600 відвідувачів на добу. Для маловідомого ресурсу це непоганий показник.

Зрештою, я таки був змушений шукати партнера, який би теж міг докластися фінансово, і я його знайшов. Це Олег Довганик, який зараз і є власником Дивись.інфо. Ми з ним працювали півтора року, а тоді я продав йому свою частку.

Після того темпу життя мені почало чогось бракувати. Коли приходиш додому на 2-3 години поспати: удень провів корпоратив, ввечері ювілей до ранку, а за кілька годин їдеш ще щось знімати для сайту.

Шалений розклад.

Проте  стандартні новинні ресурси для мене занадто брудні. Мені захотілося позитивних новин,  позитивних публікацій, теплих, хороших, таких які б зігрівали і ними хотілось би ділитись.

Тому, я  вивів Фотографії старого Львова на новий рівень. Почав підбирати команду.

У нас зараз є Женя, він добрий історик. Багато публікує про Львів та добре знає архітектуру. 

Наталя, не львівська, робить цікаві підбірки. Приміром, 10 унікальних двориків і т. д. Класно, що вона не львівська, тому може це побачити з іншого боку.

Костя займається технічними питаннями та індустріальною архітектурою.

Я займаюсь відеозйомкою і рештою питань. Ми постійно шукаємо цікавої співпраці.

Коли гуглиш Ваше ім’я, то Фотографії старого Львова ледве не останнє, що видасть пошуковик. Як так?

Чим я тільки не займався в житті. Після навчання у Рівному я повернувся до Львова напередодні гарячих 90-их. Це був час приблизно такий самий як і зараз – повертається та весела ситуація.

Проте,  мене постійно тягнуло до організації різних свят, тому я влаштувався в організації "Галицькі фестини".

Робота там була адміністративна, а мені завжди більше імпонували ролі якогось ведучого. Тому з 99-го року активно займаюся такою діяльністю.

Але це не все. З самого дитинства у мене були дуже різнопланові зацікавлення. Мама була в шоці від того, що в один день я хотів бути журналістом, в інший день – істориком, потім мене тягнуло на комп’ютери.

Навіть програмістом бути хотів, а зрештою став актором. Працював в театральній студії на Погулянці. Та й де тільки не працював.

Зрештою, ті чотири основні вподобання почали переплітатись в найбільші справи мого життя.

Знаєте, дуже несподіване поєднання вподобань.

Абсолютно несподіване. Коли досягнув певного рівня у веденні масових заходів, виникло бажання навчити людей, аби вони уникали помилок при веденні масових свят ювілеїв, корпоративів. Тоді я й запустив свій перший такий спеціалізований блог "Тамада. Львів.UA".

Над чим зараз працюєте? 

От Львівську Оперу я довго обходив, і вони нарешті дали згоду на зйомки. Ми робитимемо цикл відео про те, як все працює у Львівіській Опері.

Від підземних каналізаційних колекторів і до самих вистав. Всі-всі прибамбаси. А працівники будуть розказувати, що там і до чого.

Також у нас незабаром з’явиться новий проект спільно із сайтом Духовна Велич Львова про гарнізонний Храм Петра і Павла.

З цим проектом нам потрібно було познімати в храмі. Отець Василь Сус, просто бомбезний чоловік, дозволив залізти на саму гору.

Я був під куполом на висоті 27 метрів, аж вниз навіть страшно було дивитись. Там перил нема, а є широкий парапет, по якому можна ходити. Це матеріал, якій ми здобували просто в екстремальних умовах.

Де ви ще шукаєте контент?

Спочатку все шукалося по приватних архівах. Допомагали друзі – в кого що було. Але насправді, дуже велика частка – це пошуки в Інтернеті, як не дивно.

Окрім львівських архівів свої матеріали в мережу викладають австрійські, польські, німецькі, угорські чи російські архіви.

Тобто, основна частина роботи – це моніторинг.

Багато часу йде на те, аби просто ідентифікувати, що зображено на фотографії.

Деякі фото можна ідентифікувати по тому, що там зображено. Тобто, приблизно визначачити роки створення. 

А ще самі знімаємо. Кожен проект – це щось цікаве. Відкриваєш для себе Львів по-новому.

У нашій роботі важлива наглядність. Ми стараємось зберігати у сучасних фото точний ракурс і відстань, якщо порівнюємо зі старими. При порівнянні фото мають бути практично ідентичними. 

Згодом до Фотографій старого Львова почало звертатись багато різних людей, мовляв, у нас є така колекція старих фото, а у нас – інша.

Ти просто ідеш до людей і починаєш їм розповідати, хто ти, А вони у відповідь показують, що самі знають. Спілкування дає багато.

Фотографи почали з нами співпрацювати. Пан Любомир Криса, який випустив кілька альбомів, має  величезну колекцію негативів. Він нам допоможе.

Також багато допомагають художники. Ескізи, картини гравюри також мають стосунок до сайту.

Можете детальніше розповісти про працю з архівами? Не все ж викладають на сайти.

Де знаходиться найбільше зібрання фотографій старого Львова? В Арсеналі Сенявських, у відомому ще як Палац Боваровських. Як не дивно, це не бібліотека, а музей. Хоча офіційно вважається бібліотекою.

Там близько 700 одиниць збереження, починаючи від книжок. У них зберігається живопис, графіка і скульптура, а окрім того 80 тисяч фотографій, слайдів, негативів та дагеротипів.

Непоганий  фундамент для сайту.

Але туди потрапити не так й просто.

Вам не дозволяють копіювати?

Це важкий процес, потрібно робити все дуже акуратно, щоб не нищити матеріали.

До речі, ви тримали в руках дагеротипію? Це такий дофотографічнй метод отримання зображення на спеціальних срібних пластинах.

Людина повинна була півгодини сидіти, їй фіксували шию і плечі. Потім пластинку проявляли цілий день і виходило таке зображення ніби вигравіюване на металі. Причому дуже чітко, у фотографічний якості.

Це як друк на металі, але є проблема, оскільки зображення не надто контрастні і їх перефотографовувати практично нереально.

Там є все. Мені показали коробочку з персоналіями. Знайшов графа Потоцького. Таке враження, що фотографія зроблена вчора, настільки якісно.

А широкоформатні фотографії Львова – сучасна цифра сховається.

Які часові проміжки найбільше представлені на сайті?

Найбільше представлений той період, коли з’явилась дагеротипія.

Перша дагеротипія у Львові знята в 1842 році і вона не збереглась. Але відомо, що на ній було зображено вид на вул. Винниченка.

А от в дуже серйозній книжці київського видавництва, впливовий автор показує начебто першу львівська дагеротипія: це площа Митна, там лежать трамвайні рейки. Але це ж нонсенс. Перший дагеротип не може бути таким пізнім.

Доводиться звертати увагу на такі деталі. Отже у нас навіть є елементи детективної роботи.

А люди фейки не приносять?

З фейками у нас ще не було колапсів.

 Що найбільше цікавить читача на сайті Фотографій старого Львова?

Як правило, люди звертають увагу на щось несподіване для нас. Ми часто дивуємось з кількості переглядів. Хоча, є й теми які завжди в попиті.

Місяць тому великою популярністю користувалась публікація про пиріжкову, ту, що навпроти Головної Пошти. Вона зібрала дуже багато репостів та коментарів. Це було несподівано. Виявляється, про неї пам’ятає багато людей, вона була популярна.

Фото з 1970-х завжди будуть популярними. Це якась така ностальгія, однак, не за часом. У людей нема ностальгії за часом, у них ностальгія за молодістю. Про 70-ті переважно читають ті, хто був тоді молодий.

Також на піку популярності була публікація про басейн на Замарстинові. Там 17 тис. переглядів – це просто космос.

А ще людей завжди цікавить Цитадель.

Що приваблює людей у фотографіях з початку минулого століття?

Те, як сильно змінився Львів. Популярним був пост, наприклад, про статую Матінки Божої. яка стояла на місці пам'ятника Адаму Міцкевичу.

Також, цікаво дивитись на людей з минувшини.

Багато львівських екскурсоводів постійно дивляться сайт. Посилаються  на наші матеріали, а в закритій спільноті обговорюють.

Ми намагаємось знайти якусь точкову інформацію про цікаві події, а не розтягувати на 20 сторінок, концентровано, без зайвої водички і з ілюстраціями.

Гадаю, що майбутнє контенту вже навіть не за фото а за відео. Відео виконує важливу функцію. Ми історики сьогоднішнього часу.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.