Контора кінопрокату

Неочевидна кіноінституція

Андрій Бондаренко,  12 березня 2015

Контора кінопрокату зберігає величезні архіви фільмів і чекає, коли нарешті знадобиться Львову

Останніми роками у Львові нарешті налагодився процес реанімації міських культурних інституцій. Схоже, що після позитивних експериментів муніципальної влади з музеями, бібліотеками та театрами надходить черга і кінематографу.

Вже 20 березня у колишньому кінотеатрі “Сокіл” відкриється новий Львівський Кіноцентр. Крім усього, на його базі передбачено діяльність Кінокомісії, що просуватиме наше місто як знімальний майданчик.

Тож, Львів, як виглядає, має реальну нагоду не лише урізноманітнити культуру кінопоказів, а й знову стати одним із центрів кіновиробництва.

Нещодавно серед львів’ян зародилася ініціатива з порятунку кінотеатру “Львів” - останнього старого кінозакладу, доля якого ще остаточно не вирішена. Втім, вже найближчий час покаже - поповнить “Львів” довгий список “померлих” кінотеатрів чи буде врятований для культурного життя. Шкода лише, що його долю вирішуватиме не міська влада, а обласна, яка ще не звикла мислити категоріями актуальної культури.

Тим часом, не всі знають, що у Львові існує ще одна, не надто помітна, але дуже важлива кіноінституція. Йдеться про Обласну контору кінопрокату.

Фактично, це уламок ще радянської кіно-системи, якому чудом вдалося доіснувати до наших днів. Однак, сьогодні, коли постає питання відновлення вітчизняного “кіношного” потенціалу, такий залишок старої системи містить у собі надзвичайно цінні ресурси, які можуть стати базою для розвитку нового.

Радянський кінопрокат зник - але кіно залишилось

Контора кінопрокату розміщується на задвір’ї церкви. св. Йосафата на вулиці Замарстинівській. Власне, колись приміщення церкви належало конторі і використовувалося як склад. Сьогодні ж, у контори залишився головний офісний будинок, господарська прибудова та прилегла територія з гаражами, боксами і вишневими деревами.

Тут працює невеликий, але дружній колектив на чолі з директором Андрієм Бабінським.  Побоювання побачити старорежимних чиновників старої закалки, на щастя, не справдилися. Працівники прокатної контори справили враження людей, справді відданих своїй справі та готових долучатися до розвитку кінокультури у Львові. Натомість, прикро було довідатися, що у владних депутатських верхах контору сприймають швидше як непотрібний рудимент, аніж платформу для нових культурних ініціатив.

За своєю історією контора кінопрокату дійсно вписується у образ застарілого “спадку старого режиму”. Її прямі функції забезпечення радянсьої кіно-мережі фільмами залишилися у минулому разом із самою мережею.

Однак, конторі вдалося майже неушкодженою пережити період диких приватизаційних ініціатив початку 1990-х років та зберегти свій унікальний обширний фільмофонд і засоби його технічного обслуговування. А також - щиру повагу до мистецтва кіно.

Тому, навіть поза контекстом зниклої радянської кіно-системи, прокатна контора продовжує зберігати велике культурне значення вже як такий собі діючий осередок-музей традиційного плівкового кіно. Таке кіно сьогодні втратило своє центральне значення у індустрії розваг, проте, й далі є значимим елементом сучасного кінематографу, що б не казали радикально налаштовані адепти “цифри”. Існування багатьох незалежних кіноклубів у Львові показує, що колективний досвід перегляду класичних фільмів має свою особливу цінність навіть у випадку стрічок, доступних для перегляду удома.

Збереження у Львові ресурсів класичного аналогового кінематографу - це величезне культурне надбання, яке, у разі втрати, вже не можна буде відновити.

Плівка і до плівки

Ще у 1990-х р. контора кінопрокату намагалася підтримувати окремі кінотеатри на плаву своєю кінобазою. Багато хто ще, мабуть, пам’ятає регулярні фестивалі світового кінематографу у Галицькому центрі кіномистецтв - перлини кінокласики діставалися із власного архіву.

Пробували використовувати й інші свої ресурси. У 1996 році вдалося знайти кошти на проведення виставки кіноплакатів у Національному музеї, до сторіччя кінематографу. До слова, збірка старих плакатів - це власна ініціатива працівників контори, які упродовж багатьох років відбирали найцікавіші екземпляри.

У підвалах контори зберігається понад дві тисячі найрізноманітніших стрічок. Окрім світової кінокласики (представленої доволі серйозними іменами), це також художні вітчизняні фільми, зокрема і ті, що практично невідомі публіці, оскільки зняті у кризовий період початку 1990-х, коли стара система дистрибуції вже не працювала. Це широкий спектр української документалістики - освітні, навчальні, науково-популярні стрічки.

На думку депутатів Облради, відповідальних за долю контори, усе це можна оцифрувати, оригінальні плівки знищити, а контору - ліквідувати.

Тоді як Андрій Бабінський переконаний, що, власне, плівковий кіноархів, який зберігається у їхній конторі, має важливе культурне значення і, відповідно, глядацький потенціал. Про те, що плівкове кіно як аналоговий спосіб відтворення образів, безумовно, зберігає професійну значимість говорить і працівник кінопрокату Роман Давид. Він зауважує, що  оцифрований диск ніколи не дасть такої ж якості зображення як плівка і для кіноманів ця різниця важлива.

Формально життєвий цикл стандартної копії кольорового кінофільму передбачає 500 переглядів, після чого її здають на переробку. Проте, у розпорядженні контори є унікальна машина для відновлення старих плівок. Є і спеціалісти, які можуть цим займатися. З іншого боку, вицвілі ретро-кольори старих плівок сьогодні теж можуть становити певну цінність для поціновувачів кіно.

Якщо ж говорити про чорно-білі стрічки, то вони набагато стійкіші. Секрет їхньої живучості, як вказує пан Андрій, полягає у використанні срібла для їхнього виробництва.

Втім, оцифрування потрібне, адже дозволяє більш широке використання фільмів, незалежно від наявності кіноапаратури.

Цим у кінопрокаті теж займаються. Щоправда доводиться звертатися до інших інституцій, які мають відповідну техніку. Кілька десятків стрічок було оцифровано у співпраці з ТРК “Львів”. Однак, через постійне збільшення та непрозорість цін, згодом були змушені шукати нових партнерів. Наразі існує домовленість із Львівською філією Київського національного університету культури і мистецтва. Цей заклад розташовується у колишньому кінотехнікумі і передбачає навчання кіноспеціальностей, тож оцифрування архіву тут відбувається у начальному процесі.

Диски з найбільш значимою кінокласикою вже стоять на полицях.

Щодо нових поповнень, то контора регулярно їх отримує. Але йдеться лише про некомерційні документальні стрічки. Отримати копію нового українського художнього фільму практично неможливо - навіть тих, які у своєму бюджеті мають державні кошти. Всім заправляють дистрибютори, які не хочуть втрачати жодної копійки із прокату. “Могли б надавати нам копії вже згодом, після того як отримають всі касові збори, але не хочуть. Чому - незрозуміло”, - дивується Андрій Бабінський.

Нові надходження конторі би згодилися - адже, вона й далі виконує функції кінорозповсюдження у містах та селах області. У багатьох з них немає діючого кінотеатру. Однак, кіноустановки подекуди збереглися і, як наголошує пан Андрій, можливість за символічну ціну переглянути більш-менш новий фільм значно би скрасила дозвілля місцевих мешканців.

Останнім часом з області почали просити старі фільми для тематичних показів з нагоди різних свят чи річниць. Кілька днів тому з-під Городка особисто приїхав голова сільради за бобінами для шкільних переглядів на святкування річниці народження Т.Шевченка.

Розважальні стрічки - це одне, а пропагування культури з допомогою кінофільмів - це інше, вважає директор кінопрокату. І в останньому випадку забезпечити область матеріалами можуть лише вони. “Робиться щось і плівка потрібна, виявляється. Кожен має в себе вдома телевізор, комп’ютер, але ж це не так цікаво. Все-таки з переглянутого в компанії класу, щось і залишиться в голові”.

Повертається теж потреба у забезпеченні кінодозвіллям військових. Відповідні стрічки регулярно просить Академія сухопутних військ на вулиці Стрийській. А останнім часом актуальним стало налагодження переглядів у військовому госпіталі на вулиці Чехова. Адже, там є власний кіноклуб і поранені вояки зі сходу країни потребують культурних розваг. Туди надсилають не лише патріотично-тематичні а й просто розважальні кінострічки. Знову ж таки, окрім як контори кінопрокату військовим більше звернутися немає до кого.

Під "прицілом" у депутатів

Планів як реалізувати свій культурний потенціал у працівників контори багато. Зокрема, їх надихає успішний приклад кінотеатру українського кіно “Ліра”, який нещодавно запрацював у Києві. Роман Давид навіть стверджує, що подібний задум вони мали вже давно. Але не могли його втілити через відсутність підтримки у верхах.

Сьогодні контора володіє лише архівними ресурсами. Тоді як приміщення для показів чи інших заходів немає. Численні львівські кінотеатри, як усім відомо, упродовж останніх десятиліть стали жертвами приватизаційних махінацій. Кінопрокат мав великі сподівання на Галицький центр кіномистецтв, який у 2008 році повинні були відновити нові власники на умовах довгострокової оренди. Але, згадки про кінотеатр помалу зникли зі сторінок відповідних документів. Зараз на його місці пустка.

Класична схема, пояснює Андрій Бабінський - інвестори спочатку обіцяють одне, потім тягнуть час, поки громадськість втратить інтерес і забуде про початкові плани. А потім тихенько змінюється кілька власників і будинок чи територія перетворюються у щось зовсім інакше.

Останній кінотеатр, який перебуває ще перебуває на балансі Облради - “Львів” у Стрийському парку. Довгий час його вдавалося підтримувати у нормальному робочому стані. Однак, вже другий рік у осінньо-зимовий сезон кінотеатр зачиняється, а це дуже шкодить будівлі. Тому, щодо “Львова” пан Андрій має дуже погані передчуття. Виглядає на те, що його спіткає доля Галицького центру кіномистецтв. “Поки був директор наш, кіношник, тобто людина з кіноосвітою, то він дбав про кінотеатр. Відносно недавно там була оновлена система опалення”. Але зрештою його усунули, а натомість почали призначати своїх директорів, абсолютно непричетних до кіносправи. “Львів” почав залазити у борги і тепер взагалі не функціонує. Отже, комусь вигідно його знищити. Класична схема.

Без комунального кінотеатру контора прокату, відповідно, не може переконати депутатів у своїй користі для культури міста. Контору постійно грозяться ліквідувати. Плани роботи і кошти затверджують лише на півріччя, тримаючи працівників у невідомості щодо свого майбутнього. “Нам важко щось планувати, оскільки ми не знаємо чи взагалі будемо існувати за кілька місяців”, нарікає Роман Давид.

Звичайно, ділянка, яку займає зараз контора кінопрокату, - ласий шматочок для будь-кого. Не надто далеко від центру, спокійний зелений район. До слова, територія використовується не лише кінопрокатом, а й двома театрами - Ляльковим та “Воскресіння”. Театрали тримають тут свої декорації, а влітку влаштовують на майданчику репетиції.

Спроби відібрати територію у контори вже були. Один раз вдалося відбитися. Нова хвиля депутатських докорів у “непотрібності” свідчить, що такі спроби повторяться.

Загалом, Андрій Бабінський настроєний більш-менш оптимістично. Рано чи пізно в Україні почнуть відновлювати кіновиробництво, вважає він. Рано чи пізно почнуть виконувати давно прийняті закони про розвиток кінематографії, які, зокрема, передбачають 30-відсоткову квоту на вітчизняне кіно у загальній масі кінопоказів.

Однак, чи доживе кінопрокат до таких часів - невідомо. Тоді як, збережені архівні і технічні ресурси кінопрокату зможуть значно полегшити цей процес у Львові. Адже, відштовхуватися від старої бази набагато зручніше, ніж починати все з нуля. Львівська кіноконтора могла б стати місцевим аналогом Національного центру Олександра Довженка у Києві.

Аби зрозуміти значення контори кінопрокату для культури Львова і для справи відновлення кіновиробництва, потрібно володіти вмінням бачити загальну картину понад поточними справами та інтересами. А такого вміння депутати Облради, які живуть за принципом “після нашої каденції - хоч потоп”, явно не демонструють. Тому, вже незабаром може статися так, що прокатна контора, яка упродовж важких пост-перебудовних років змогла зберегти свій потенціал, стане жертвою вже новітньої депутатської захланності та безкультурності.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.