Наречена поштою

Незалежні прокатчики привчають українську публіку переглядати документальне кіно на широких екранах.

Нова дистриб'юторська компанія "86 Прокат" завітала до Львова із черговою документалкою – стрічкою Заміж за іноземця.

Як і попередні релізи від "86", ця стрічка покликана зламати існуючі глядацькі стереотипи про доккіно і забезпечити публіку цікавим і якісним видовищем.

Фільм Заміж за іноземця змальовує пригоди клієнтів американської шлюбної агенції – їхніх чоловіків і наших жінок.

Якщо ми звикли, що документальний формат слугує насамперед для освітніх цілей або ж для висвітлення якихось актуальних соціальних проблем, то тут ми маємо щось інше. Це документальне кіно, яке намагається розповісти цікаву історію, просто показати нам клаптик чужого життя.

Тобто, робить те ж саме що і художні фільми, але на справжньому невигаданому матеріалі.

Заміж за іноземця – це хороший приклад такої художньої документальності. У ньому можна знайти все те, за що ціниться цей жанр – захоплюючі сюжети та важливі реалії дійсності.

Завдяки тому, що режисер Джонатан Нардуччі зупинив свій вибір на Україні, ми тепер маємо нагоду насолодитися справді майстерною і професійною фіксацією певних сторін нашого українського життя-буття, що трапляється дуже рідко.

Хто такі "86 Прокат" і що вони роблять

Компанія "86 Прокат" – перший і поки що єдиний в Україні дистрибьютор документального кіно на широких екранах.

Як розповіла представниця компанії Надія Парфан, усе почалося з Фестивалю кіно та урбаністики "86", який відбувся у квітні минулого року у місті Славутич. На завершення фестивалю організували у Києві платний показ найцікавіших стрічок з програми і побачили, що глядацька цікавість до такого кіно є. Тож вирішили, що цим можна займатися професійно.

Звісно, визнає колега Надії Ілля Гладштейн, у столиці, де вже існує своє кіносередовище зі сталою аудиторією, організовувати прокат документальних фільмів набагато легше ніж у інших міських центрах України. Проблеми, з якими там стикається "86", – різні.

Насамперед, це незвичність самого формату комерційного показу документалок. Та й, загалом,  якщо говорити не про розважальний похід в ІМАХ на вихідні, культура кінопереглядів дуже кульгає. Просто, у людей ще немає відповідного досвіду, пояснює Надія.

Тому, компанії "86" доводиться бути не просто дистрибьютором, а й таким собі культуртрегером, який розвиває стандарти кінокультури. Зокрема, Надія та Ілля намагаються дотримуватися принципу поваги до праці тих людей, які створили той чи інший фільм. А така повага обов’язково вимагає хороших умов його перегляду. Адже, погане зображення чи звук у кінозалі може значно зіпсувати перегляд і, відповідно, кінцевий результат роботи режисера. Деколи, навіть везуть з Києва своє обладнання.

Якщо говорити про Львів, то, власне, тут головна проблема для прокату - брак нормальних якісних кінозалів, зауважує Надія. Втім, у Палаці мистецтв, де відбувалася урочиста презентація стрічки Заміж за іноземця, нарешті замінили кінопроектор і везти апаратуру зі столиці не довелося.

Ну що ж, можливо й дійсно слід звикати, що культурна інфраструктура може бути не лише підвальною, а й якісною та професійною. Тобто, такою ж як і індустрія масових розваг.

Однак, у Львові розвиток цивілізованого культурного середовища лише розпочався. А тим часом, усім тим, хто здатний відрізнити розвагу від культури, підтримувати останню доводиться йогівською зневагою до твердих крісел.

"Наречена поштою" – американський досвід

Оригінальна назва представленої стрічки – Love Me (Люби мене). Титул, обраний для українського прокату, трохи зміщує акценти, але в межах концепції фільму. Документ знімався (до слова, Надія Парфан брала участь у зйомках як лінійний продюсер), звичайно ж, з розрахунку на американську аудиторію і його головні герої – тамтешні білі чоловіки. Але його повноцінними героїнями теж є українські жінки. Режисер подає нам теж їхню перспективу, їхні намагання вийти заміж за іноземця.

Взагалі, вираз "заміж за іноземця" передбачає для нашого вуха цілий клубок гострих тем. Це й бідність та затурканість середньостатистичної українки, це нерівність глобального світу, це ставлення до жінок як до товару, це непевність заміжньої долі, це вимушений сурогат соціального ліфту в умовах загальної соціальної безнадійності і т.д.

Однак, мусимо пам’ятати і про американський контекст. Як розповів режисер Джонатан Нардуччі, явище mail-order-bride, "наречена поштою", є невід’ємною частиною американської культури.

Такі звичаї практикували ще поселенці у Джеймстауні – першій британській колонії у Америці, адже, для них в умовах еміграції це був чи не єдиний шанс на одруження. Особливо популярним "виписування" жінок було також серед емігрантів з Азії. Та й бабусю самого режисера теж колись "замовили" з Італії.

Тому, ставлення до "наречених поштою" у США загалом нормальне і не пов’язується з якимись особливими соціальними проблемами. Щоправда, деколи трапляється певне суспільне пуританське табуювання, замовчування такого способу знаходження сімейних партнерів, адже, воно суперечить усталеним уявленням про романтичне кохання як первинне джерело усіх шлюбних відносин.

Оскільки фільм американський, то підхід до теми відображає погляди тамтешньої аудиторії. Для героїв стрічки у пошуках нареченої в чужій країні немає нічого надзвичайного, чогось, що б виходило за рамки, що було б проблемним.

Втім, майстерність режисера якраз полягає у тому, що його фільм, розповідаючи історії різних людей, зазирає також углиб, поза звичні уявлення, оголює реальність, яка до цього була прикрита. За "нормальністю" таких шлюбних практик (тобто, "нормальністю", звичайно, з точки зору американського ока) проглядуються і всілякі доволі проблемні речі.

на фото: режисер стрічки Джонатан Нардуччі

Так, з’ясовується, що далеко не всі клієнти шлюбної контори Foreign Affair (Закордонні Стосунки) вписуються у суто матрімоніальні мотивації. У поведінці багатьох з них можна зауважити якісь дивні відтінки. Ми бачимо таких собі фріків, що заплуталися у своїх потягах та бажаннях. До послуг агенції вони вдаються з якоюсь неусвідомленою метою, відмінною від декларованої.

Сам режисер одну з моралей стрічки висловив так – якщо ти хочеш одружитися і справді маєш такий намір, то ти цілком можеш досягнути результату і знайти собі бажану половинку. І навпаки. Кожен сам собі лікар.

Романтичне кохання – почуття чи ритуал?

Але критичні меседжі стрічки адресуються насамперед американській публіці. Для нас ці темні тіні очевидні. Більше того, ми можемо нарозказувати про "збочених іноземців", які шукають в Україні свій смутний об’єкт бажання, ще набагато страшніші історії.

Тому, можливо, стрічка Заміж за іноземця для української аудиторії має інший сенс - не критичний, а швидше пізнавальний. Йдеться не лише про пізнання чужої культури, чужих монастирських уставів. Запрошення режисера поспостерігати за "шлюбним" туром американців – це теж запрошення детальніше вдивитися у всім очевидні речі, що складають основу нашого повсякдення. Адже, тема шлюбу та пошуків шлюбного партнера стосується усіх культур.

Фільм Джонатана Нардуччі дає можливість роздивитися базові механізми життя, ті невидимі очевидності, які заховані під зовнішньою коробкою.

Шлюб є однією з найбільш важливих "машин", які творять суспільний каркас. Люди, що вдаються до послуг шлюбної агенції, змушені спускатися у так би мовити "машинне відділення" суспільного пароплава. І дуже цікаво спостерігати за тим, як персонажі стрічки реагують на свою ситуацію. Хтось тверезо все оцінює, хтось щосекунди генерує рятівні для звичної свідомості ілюзії, хтось намагається пошвидше пройти цей процес, подібно як у лікарському кабінеті.

Реальність шлюбних агенцій за визначенням руйнує усталені уявлення про романтичне кохання, хоча й намагається при цьому заспокоювати своїх клієнтів синтетичними анальгетиками.

Тут ми маємо справу з поверненням до більш давніх суспільних пластів. Адже, переконаність у тому, що нормальними шлюбні відносини можуть бути лише за наявності кохання, стала нормою цивілізованого світу досить недавно – на початку 18 століття. До цього часу, практично в усіх куточках земної кулі сильні романтичні почуття вважалися швидше аномалією і перешкодою для хорошого і стійкого сімейного життя.

Фільм Заміж за іноземця переконує нас у вірності цих старих уявлень. Принаймні у тому сенсі, що для подружнього союзу кохання потрібне насамперед у своїх ритуальних, приручених формах.

З допомогою досвіду перегляду цієї стрічки починаєш також чіткіше бачити ритуальну природу і формалізованість практично всіх проявів класичних "романтичних почуттів" у контексті подружнього життя. Те, що "нормальна одружена пара" вважає органічним результатом своїх початкових  "квіткових" відносин, насправді, як виглядає, нічим принципово не відрізняється від результатів, здобутих у "машинному відділенні".

Головне, обрати вірний "конструктивний" стиль поведінки. А спогади про незручні моменти знайомства "поштою" з часом теж можуть набути відповідного романтичного ореолу і стати основою для глибинної подружньої інтимності.

Тут ми повертаємося до моралі, висловленої самим режисером. І це означає, що хороші фільми є хорошими для будь-якої аудиторії.

Оцінити самі цей зразок американської незалежної документалістики львів’яни зможуть ще до 18 квітня.

фото: Кінопоказ Заміж за іноземцем