Музичні містерії від SopranKONTRAbas

У Львові вже, здається, грають багато всілякої музики. Але все ж, часом, можна потрапити на концерт заїжджих іноземців і тоді розумієш, що насправді ще небагато.

Ось, наприклад, нещодавній виступ польського дуету SopranKONTRAbas задемонстрував щось таке, чого у нашому місті, власне, бракує. Сучасна, справді сучасна музика, яку можна назвати академічною. В тому сенсі, що її складають серйозні професійні сучасні композитори, які втім, репрезентують підходи нові, а не класичні, півстолітньої давності.

Концерт поляків відбувся як частина ширшого мистецького проекту чи, точніше, щорічної серії проектів "Сакральний простір", яка є дітищем львівських культуртрегерів Остапа Мануляка та Михайла Барабаша. Цей проект є багатоформатним і включає в себе як концерти, так і виставки чи перформанси. До участі залучають, як правило, львівських чи польських митців, тобто, своїх знайомих та друзів.

За словами Михайла Барабаша, задум "Сакрального простору" народився у них як реакція на буденний, збаналізований, салонний характер звичних мистецьких подій, присвячених темі Великодня. Тому, їм йшлося про представлення по можливості унікальних мистецьких подій та об’єктів, які б передавали унікальність самого християнського свята, подавали б якесь конкретне, персональне, щире бачення митця.

Втім, "сакральний простір" для Остапа та Михайла означає не лише християнську чи релігійну тематику, а взагалі інтерес до будь-яких метафізичних чи гуманістичних питань.

Інша засада проекту – акцент на сучасних засобах мистецького вираження релігійно-метафізичних тем.

Першою подією цьогорічного "Сакрального простору" став концептуальний концерт у виконанні дуету SopranKONTRAbas. Його учасники – молоді виконавці з Кракова та Познані Бланка Дембош (сопрано) та Матеуш Льоска (контрабас).

Концерт під назвою "На іншому боці Лети" був складений вже раніше для Фестивалю пасхальної та страсної музики у Познані.

Як пояснила Бланка Дембош, концепція концерту полягає у тому, щоб представити релігійні теми для людей невіруючих. Хоча, самі виконавці якраз до таких людей не належать – Матеуш католик, а Бланка – євангелістка.

Тому, у свій виступ польські виконавці заклали якнайширші метафізичні наративи, цілком у відповідності до ідеї "Сакрального простору". Загалом включені твори об’єднує тема смерті і всього, що з нею пов’язується у сучасному світі, – вмирання, відхід, відродження, забуття, хвороба чи навіть втрата коріння.

Аби все сприймалося не надто похмуро, у титулі концерту згадується не ріка Стікс (хоча один з номерів і називається “На березі Стіксу”), а Лета, тобто, не остаточний перехід у країну мертвих, а усього лише забуття.

Більшість творів написані сучасними польськими композиторами спеціально для дуету. Присутні у них алюзії на релігію стосуються більше, скажімо так, альтернативної обрядовості та образності, тобто альтернативної до звичних сьогодні релігійних форм. Це, приміром, давньогрецька обрядовість, чи ранньохристиянська, чи умовно-язичницька, шаманська. Виконувана під час концерту музика повинна задавати відчуття якоїсь живої, камерної, перформативної релігійності, не зіпсутої асоціаціями з тією чи іншою звичною сучасною церквою чи течією.

Вдало освітлена кругла зала театру Леся Курбаса чудово пасувала до заданої містерійної атмосфери.  

Особисто я про усі ці смисли, вкладені в концерт, довідався вже після його завершення. Тож, сприймати музику довелося, так би мовити, з чистого листа. Але, і без контексту, відчувалося, що глядачам представляють певне дійство. Причому, дійство без жодного можливого в таких випадках дешевого нагнітання, хоча концерт часом переходив у міні-перформанси.

От, приміром, на сцені з’являється свічка. Але її не носять довгий час по колу з напруженою міною, як це часто буває у подібних ситуаціях. Нею підсвітлюють людське обличчя – рівно стільки часу, скільки потрібно, а тоді поступово гасять.

Перформанси Бланки та Матеуша можна було також назвати грою – настільки видимо вони отримували задоволення від своєї музики і від сценічних дій.

Окрім співу та гри на контрабасі використовувалися додаткові електронно-акустичні записи, за які відповідав Остап Мануляк, що перебував за пультом.

Бланка та Матеуш представлений репертуар назвали просто “новою музикою сучасних композиторів”. Інші визначення справді підібрати важко. Це академічна музика, яка вже пройшла через модерне заперечення чи ускладнення конвенцій, через захоплення практиками “вільної імпровізації” і тепер пробує знайти “золоту середину” у стосунках із слухачами. Так щоб і порозважатися з нотами, і слухач не заснув.

Власне, таку розумну, цікаву, поліконтекстуальну, одночасно і захоплюючу, і не занадто розкриту для сприйняття, музику у Львові, м’яко кажучи, почуєш не часто.

Тому, хочеться закликати Остапа та Михайла не зупинятися на досягнутому.

І тому, можна сказати, що культурний Великдень у Львові вдався!

А “Сакральний простір”, точніше його виставкова частина, ще до 24 квітня житиме у галереї “Дзиги”.