"Зерносховище" у Львові

Варіанти попросили директорку Мистецької майстерні "Драбина" розповісти про довгоочікувану постановку п'єси відомого українського драматурга Наталі Ворожбит.

Побачити виставу, створену зусиллями кількох незалежних сторін, можна буде вже у ці вихідні – прем'єра запланована на 25 - 26 квітня.

З одного боку, це ніби чергова прем'єра у Львові, а з іншого – цікавий прецедент, якого у Львові ще не було.

Мається на увазі театральний продукт, створений спільно кількома різними інституціями.

Тому, "Зерносховище" – це вистава-проект. Його реалізовують 2 інституції – Мистецька майстерня "Драбина", Театр для дітей та юнацтва, а також запрошені митці – режисер Андрій Приходько із Національного театру імені І. Франка у Києві та незалежний київський художник-сценограф Богдан Поліщук.

Вистава розповідає про події Голодомору. Ми прагнемо ніби додати ще один пазл у загальний дискурс цієї трагедії, який існує у нашому суспільстві.

Інша мета проекту – продемонструвати, що сучасна драматургія теж може працювати з важливими темами, так само як Шекспір, Чехов, Старицький чи якісь інші класичні автори.

Тому, маємо в одному проекті сучасного українського драматурга Наталю Ворожбит, маємо режисера, який, як правило, працює з класичною драматургією, маємо театр, що працює, зазвичай, на дитячу аудиторію, і маємо незалежну організацію, яка прагне вивести сучасний український театр на якийсь вищий рівень.

Тобто, хочемо якимось чином поєднати ці, можливо, багато в чому суперечливі моменти.

Вже видно, що нам це певною мірою вдалося. І видно, що вдалося не так ідеально, як ми собі всі планували спочатку. Але, оскільки, це наш такий перший досвід, перша спроба, постараємося усе потім осмислити, проаналізувати, поглянути, що з того всього можна взяти для наступних кроків і як в подальшому уникнути тих проблем і проколів, з якими зараз зіткнулися.

Про текст Наталі Ворожбит

Отже, крім "Драбини" та Театру для дітей та юнацтва, тобто львівських організацій зі своїми усталеними методами роботи, до проекту теж доєдналися київські митці – художник Богдан Поліщук і режисер Андрій Приходько, які теж мають свої власні уявлення та підходи. Богдан та Андрій вже працювали раніше разом і, відповідно, знають, що можна один від одного очікувати.

Плюс це текст Наталі Ворожбит. З одного боку, тема, яку тут піднімає Наталя, є дуже важливою для всіх українців, це частина нашої історії, про яку всі, так чи інакше, чули і знають. З іншого – п'єса є прикладом ширшого сучасного драматургічного світового контексту. "Зерносховище" було написане як спеціальний проект на замовлення Королівського шекспірівського театру в Лондоні.

Актори Театру для дітей та юнацтва на репетиції постановки "Зерносховище"

Чому ми обрали саме цю п'єсу – тому, що вона, по-перше, розбиває існуючі стереотипи про сучасну драматургію. Як відомо, вона сьогодні сприймається як щось таке грубе жорстоке, як туманні тексти, які описують незрозумілі звичайним людям внутрішні переживання маргінальних героїв. Вважається, що там обов'язково, мусить бути вставлений матюк.

По-друге, п'єса Наталі Ворожбит дуже класно поєднує справді сучасний драматургічний підхід із широкими, так би мовити, посполитими соціальними темами. І нам здається, що постановка цього твору на великій сцені допоможе значно поглибити, доповнити дискурс Голодомору. Адже, у його сприйнятті існує ще багато стереотипів, домислів, поспішних висновків, недомовок, спрощення.

Актори Театру для дітей та юнацтва на репетиції постановки "Зерносховище"

Про працю Театру для дітей та юнацтва

Для Театру дітей та юнацтва така постановка є справжнім викликом. Як з виробничої точки зору, так і для самих акторів, оскільки тут задіюється зовсім інша драматургія, інші принципи, аніж вони звикли. За останні три місяці активної праці їм довелося спробувати багато нових для себе речей.

Для прикладу, навіть навчитися за дуже короткий час грати на духових інструментах. Думаю, тим, хто звик бачити акторів цього Театру у звичних іпостасях, буде дуже цікаво поглянути на них у "Зерносховищі". У процесі ми всі довідалися про багато нових речей. Приміром, про те, що у Львові таки можна знайти діючу балалайку, чи те, що "Інтернаціонал" – це така навіть досить піднесена і мажорна мелодія.

Акторам довелося попрацювати в надзвичайному режимі. Люди проводили по дві-три репетиції в день і все-одно йшли додому в десятій годині вечора, оскільки залишалися ще у одатковий час – щось допрацювати, спробувати зіграти ще якось інакше.

Тому, я думаю, результат має бути просто гіпер-цікавим.

Актори Театру для дітей та юнацтва на репетиції постановки "Зерносховище"

Усього у виставі задіяно 12 акторів, плюс ще двоє на запасній лаві. Для них було пошито 80 костюмів.

Величезна праця також була вкладена у сценічне оформлення. Мені довелося побачити набагато більше декорацій, ніж зрештою буде задіяно у виставі. У процесі роботи деякі сценографічні вирішення були відкинуті чи трансформовані. Доводилося відмовлятися від уже готових декорацій. Є навіть така думка, після завершення усього відкрити такий собі музей з тих речей, які так і не потрапили на сцену.

Режисер Андрій Приходько на репетиції постановки "Зерносховище"

Про режисерський підхід Андрія Приходька

Чому було виготовлено так багато костюмів? Власне, цього вимагає авторське бачення п’єси Андрієм Приходьком. Як історичне явище Голодомор тривав років два-три. Тобто, не дуже довгий період часу. Однак, із внутрішньої перспективи українських селян це була, безперечно, ціла епоха, яка дуже сильно усе змінила, усе їхнє життя.

Тому, режисеру і художнику довелося на сцені упродовж двох з половиною годин передавати радикальну зміну цілком різних світів. І кожен такий світ, чергова сходинка вниз, у провалля, представлена окремим набором костюмів і декорацій. Від затишного мальовничого сільського закутка – до реального пекла.

Художник-сценограф Богдан Поліщук на репетиції постановки "Зерносховище"

Приходько намагався відійти від звичних способів представлення Голодомору і уникнути вдавання до суто поминального плачу чи викриття злочинів радянської влади. У цьому він слідує ідеї, закладеній у п'єсі Наталі Ворожбит, – показати просто трагічну людську ситуацію.

Тобто, режисер пробує представити нам, насамперед, конкретних людей, те як вони діють, поставлені у ті чи інші обставини, їхній персональний вибір. П'єса аж ніяк не даватиме відповідей на запитання "Хто винен?" чи "Що робити?".

У принципі, можна сказати, що режисер намагається просто оживити цей трагічний пласт минулого, надати йому конкретні форми, зробити його видимим для нас. А ті чи інші висновки вже повинні зробити самі глядачі. Кожен для себе.

Про досвід "Драбини"

Для нас праця над цим проектом – це велика і копітка робота, яка триває вже півроку, враховуючи пошуки партнерів, налагодження стосунків і комунікації, обговорення і узгодження підходів.

Упродовж цього часу траплялися дуже різні ситуації. Але, тим не менше, особисто для мене, і для "Драбини", це був просто шалений досвід. Сподіваюся, продуктивний. Ми наочно побачили, які саме методи, якими ми послуговувалися, не спрацьовують в театрі і, навпаки, які театральні механізми можна взяти собі на озброєння, адаптувати для нашої діяльності.

Саме для того ми й спробували створити спільну копродукцію. Для того, щоб намацати якийсь зв'язок між нами, такими трохи інституційними аутсайдерами, які позиціонують себе як нова драматургія, і, так би мовити, нормальним стаціонарним класичним театром. Адже, ми робимо одну справу, але різними методами.

Про подальші плани "Драбини"

Вже потроху починаємо працювати і над наступними проектами.

Маємо зараз чудесну співпрацю з Центром міської історії. Незабаром запускаємо разом з ними першу публічну дискусію з проекту "Театр inside out" – вже наступного дня після прем’єри "Зерносховища", тобто, 27 квітня. Будемо говорити з різними людьми, причетними до театру, про те, чим є театр в контексті Іншого. Перша дискусія називатиметься "Театр без держави".

Впродовж року плануємо чотири таких дискусії. Будуть залучені різні спікери і експерти.

Маємо співпрацю теж з фестивалем, чи, точніше, циклом форумів "Донкульт – мистецькі надра". Це ініціатива, присвячена культурному потенціалу Донбасу. Цьогоріч, вирішили провести його у Львові наприкінці червня. Його мета – поєднати в одному місці, в одному просторі різних митців з усієї України. Ми допомагаємо їм з координацією театральної частини.

Плануємо і наступні постановки. Ми вже маємо моно-виставу "Лондон" і сподіваємося приготувати наступну масштабнішу власну продукцію.

До кінця року ми плануємо провести три воркшопи для драматургів, режисерів, завлітів. Тобто, продовжити наш проект, розпочатий минулого року.

фото: Андрій Воронов