Мистецтво затемненого місяця

Виставка “Алекситимія” для Тараса "Кеба" Романюка далеко не перша. Львів’яни вже багато разів мали змогу оглядати його роботи. Тим більше, що Тарас веде досить різностороннє мистецьке життя і його мальовидла можна знайти, наприклад, у крафтових крамничках чи на велостоянці у соціальному кафе "У сусідів".

Проте, ця експозиція відкриває вже новий поворот у творчості митця, представляючи не зовсім звичний формат робіт. Можна навіть сказати, що на виставці перед нами постає остаточне викристалізування "дорослого" особливого стилю митця, який раніше проявлявся ще багато у чому під прикриттям тих чи інших канонічних форм. Тепер малюнки Тараса вже не потребують відсилання до міського "лубка" чи традиційної мексиканської фестивальної іконографії для легалізації сприйняття. Ці відсилання, алюзії та цитати й далі присутні, але вже підпорядковані іншій вищій ідеї.

Як пояснює автор у анотації до виставки, алекситимія – це нездатність особи називати та визначати емоції, пережиті ним/нею самим/ою або іншими людьми, тобто переводити їх у вербальну площину.

Представлені на виставці роботи – це, отже, алекситимічні малюнки. Тобто, вони зображають не символи, не абстракції, не метафори, а конкретні емоційні феномени, стани, які виходять за рамки нашого психологічного словника.

Якщо, термін "алекситимія" стосується певної хвороби, то "Алекситимія" як виставка намагається досліджувати не так хворобливі стани, як межові.

Хтось може не мати здатності визначати прояви гніву, радості, здивування, але існують й такі емоції, для яких точної назви не має поки ніхто з нас. Про щось таке і йдеться у новій виставці Тараса.

Таким чином, маємо тут цікавий експеримент – представити щось, що ще не існує у нашій поточній людській реальності. Адже, мова, як відомо, – це дім нашого буття. Те, що не має назви – для нас не існує. Ми його не помічаємо і не усвідомлюємо, хоч, це не означає, що його немає.

Як пояснює сам автор, головним рушієм створення цих малюнків була його "любов до самокопання", до пізнання і впізнання чогось всередині себе, що фіксується не відразу.

Але, Тарасу йшлося і про охоплення ширшого суспільного контексту. Звідки, взагалі, у нього взялося бажання репрезентувати нерепрезентоване? Коментуючи свої роботи, митець згадує також реальність пост-майданної країни у час війни. А саме, певну розгубленість, втрату звичних емоційних установок, звичної емоційної картини світу.

За останні півтори року в українців накопичилося чимало ще не усвідомлених, не помаркованих, не відрефлексованих відчуттів та емоцій. І саме з цим пробує працювати Тарас.

Тому, його виставка це не нейтральне вправляння у образній майстерності, а симптоматичне критичне мистецтво.

Нотки страху, розгубленості чи відчаю, які можна розгледіти на експонованих парсунах мають вкорінення у нашій з вами конкретній реальності. Безіменні поки емоції стосуються не лише якогось трансцендентального потойбіччя, яке приємно холодить душу, а й нашої з вами живої поточної емоційності. Як справжній художник-примітивіст, Тарас полює не за витонченою екзистенційністю індивідуальних безодень, як скажімо, Френсіс Бекон, а за інтуїтивними зліпками поточного нерозчленованого буття, як, приміром, Нікіфор.

Тарас пояснює, що останній рік намагався слідкувати за собою та іншими. І, власне, всюди бачив розгубленість – як тепер поводитися? як реагувати на все, що відбувається? що саме відчувати? З цих запитань і складаються експоновані емотивні фейси.

Нормальна людина має здатність розрізняти і визначати базові психічні відчуття. І "Алекситимія", швидше, репрезентує не окремі емоції, а їх комбінації та відтінки.

Втім, і цих тонкощів достатньо щоб створити відчуття хаосу. Але, не холодного, космічного, а теплого, людського, не позбавленого надії на взаємні порозуміння і, отже, теж віри, любові, радості, миру.

В цьому сенсі, хаос, який творить Тарас, є не хаосом, а призабутим порядком. Автор не лякає свого глядача, а ніби нагадує йому про інші, невидимі зараз сторони людської свідомості і культури. Невипадково, Тарас черпає своє натхнення у мистецтві та міфології давніх цивілізацій. Його роботи репрезентують не щось неіснуюче, а щось невидиме, тимчасово невидиме – це темрява довкола молодого затемненого місяця, яка потім стане диском світлого старого місяця.

Можливо, натяком на це є кольорові концентричні кола, які увійшли до виставки разом з хаотичними обличчями.

І, без сумніву, натяком на це є подвійний формат експозиції. Виставлені у пабі "Люфт" малюнки невизначених емоцій - це одна частина виставки. А іншою є спеціальний арт-бук, який можна оглянути у крафтовій крамниці "Правда Б".

До арт-буку увійшли малюнки з емоціями, яким автор вже знайшов певні визначення, які вже піддалися внутрішній структуризації. Рано чи пізно, кожен може зробити це і з рештою алекситимічних парсун.

Тим часом, на вихідних, 18 і 19 липня можна буде ознайомитися з ширшим контекстом арт-примітивістського Львова. У рамках щотижневих Арт-Барбекю в Палаці мистецтв відбудеться Вікенд нового українського наївного арту. Тут можна буде оглянути (і купити) живопис і хендмейд таких цікавих митців як Тарас Кеб, Мар'ян Пирожок, Дарія Альошкіна чи Петро Буяк.