Пам’яті Ярослава Гнатіва

Він відійшов у рік Митрополита, не дочекавшись урочистостей – відслонення пам'ятника та реконструкції Святоюрського майдану, він – визначний українець, автор прекрасної документальної повісті про Андрея Шептицького, написаної ще в 1988 році, задовго до цьогорічних великих роковин.

Його твір був визнаний як кращий в нашому письменстві про Митрополита ще відразу після появи в самвидавному альманасі "Євшан-зілля" і донині неперевершений.

У 1990 році був виданий у Римі, а нещодавно (у 2012 р.) у Львові у видавництві "Апріорі". На обкладинці з бажання автора поміщена живописна робота самого Митрополита "Христос. Хрести", що зберігається у Римі.

А народився Микола (Никола) Ярослав Миколайович (Николович) Гнатів 29 жовтня 1937 року у Миколаєві над Дністром.

У містечку з відтвореною хронікою, відновленою історією, пригаданими легендами, з оживленими постатями чи то з давнього минулого, чи з недалекого часу, і все це стало відомо з "миколаївської саги" – циклу його повістей: "Кам'яна господиня", "Коли прокидається лицар", "Біля паплі", а також ще невиданої повісті про миколаївського священика Володимира Федусевича і його славну родину.

Щасливе містечко! Недарма воно зустріло труну свого сина церковними дзвонами, чоловічим хором, старовинними фанами, десятком священиків, а найважливіше – миколаївцями…

Львів'янин Ярослав Гнатів був похований на почесному місці біля самої брами на старовинному миколаївському цвинтарі. А був він сином корінних миколаївських міщан, що належали до цеху шевців – знаних майстрів протягом кількох століть.

Навчався у Львівській політехніці і знаний як поважний науковець з інформатики – він не залишав кафедру "Автоматичні системи управління" майже до самої смерті як викладач – улюбленець студентів.

Не хотів наукових звань, був просто доцентом. Але був людиною широких вимірів – справжній ренесансовий Українець: науковець, письменник, літературознавець( премія ім. Михайла Возняка, Державної премії ім. Тараса Шевченка), історик, краєзнавець, громадський діяч.

Неперевершений знавець архівів, віднайдені матеріяли яких лягли не тільки в канву "миколаївських" повістей, а й інших документальних творів: "Микола Устиянович" ( у співавторстві з Романом Гораком), "Стрільбицькі князі", "Закувала зозуленька ой під Чернелицев" та багатьох інших.

А також у десятитомній біографії "Іван Франко" (теж у співавторстві із Романом Гораком), за яку власне отримав Шевченківську премію у 2011 році.

Як громадський ( і політичний) діяч, він член та автор нелегального альманаху "Євшан-зілля" (1987-1990), депутат Львівської обласної ради перших двох скликань (1990-1998), завдяки якому появилася єдина на всю Україну книжка "Перша демократична".

Займав поважні пости в обласній раді та адміністрації у 90-х, був редактором та видавцем "інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області", заповнював його своїми статтями.

Як ревний греко-католик, що був членом-засновником Клюбу греко-католицької інтелігенції, займався перенесенням останків Патріярха Йосифа Сліпого з Риму до Львова. Мріяв про створення Асоціяції українських католицьких письменників. Зрештою усіх добрих християнських діянь не перелічити.

Як письменник, зважаючи на огром написаного, мав немало псевдонімів.

Не можна оминути такого як Пан Нектарський (часом Никтарський), що стоїть під цілим циклом оригінальних гуморесок у "Євшан-зіллі" у розділі "Весела г(а)ласність. Був знаний у місті як незрівняний пересмішник та характерник, тепер його Львів (у нього – село Лепілля) збідніло на таку кольоритну постать як Пан Нектарський (від каварні "Нектар" на вул. Саксаганського) або як Академік Академії академічних наук Академічної вулиці, або просто як Ярко чи Николович.

І в той же час він ніде офіційно не афішувався, не сидів у президіях, не фігурував на трибуні, не висвітлювався в телевізорах. Хіба в "академічних каварнях Ярка". Таких самобутніх характерних особистостей Львів знав дуже мало. Тіло його покинуло Львів задля коханого Миколаєва, але дух його витає над лепільцями – і витатиме довго: живі такого не забувають. А він полишеться в історії міста, в історії літератури, у бібліотеках, в літописі нашої Церкви…

Прийдемо на урочистості Великого Митрополита не тільки з пам’яттю Ярослава Гнатева про Андрея Шептицького, але й з пам’яттю про самого автора "Віри батьків" – з поважною підставою для оптимізму у торжество цієї віри по всій Україні.

Ти залишив не тільки дружину Юліяну, дочку Наталку й онука Теодора у скорботі, ти покинув і всіх нас у молитві, що співає Тобі, як і чоловічий хор з Миколаєва, "Вічную пам'ять".

Ігор Калинець
Ігор Кузьмак
Степан Давимука
Іван Вакарчук
Григорій Брунець
Любомир Медвідь
Володимир Парубій
Петро Франко
Іван Сварник
Петро Шкраб'юк
Ігор Васюник
Зеновій Бермес
Валерій Калинюк
о. Юстин Бойко
о. Зеновій Харкавий
о. Севастьян Дмитрух

Довідка

Микола-Ярослав Миколайович Гнатів – український фахівець з інформатики, письменник (прозаїк), історик, літературознавець, краєзнавець, громадський і політичний діяч.

Народився 29 жовтня 1937 у Миколаєві, Львівської області. Член Національної Спілки письменників України.

Доцент кафедри електронних обчислювальних машин НУ "Львівська політехніка", Лауреат Шевченківської премії (2011).

Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х – на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998).

У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).

Як літератор друкував свої твори у журналах "Дзвін" (Львів), "Всесвіт" (Київ), "Київська церква" (Київ-Львів), в альманасі "Молодий буковинець" (Чернівці), у часописах "Ленінська молодь" (згодом "Молода Галичина"), "Віра батьків", "Мета", "Шлях перемоги" тощо.

У часи цензурних обмежень його літературні праці публікувались у часописах "Наше слово" (Варшава), "Гомін України" (Монреаль, Канада) та самвидавчому альманасі "Євшан-зілля", де вів рубрику "Весела гласність", під псевдонімами "Ярослав Николович", "Василь Столецький", "Сергій Ярошевський", "Пан Нектарський".

Ярослав Гнатів є автором понад 100 наукових праць з інформатики, зокрема в області обробки зорових та слухових зображень, має 10 авторських свідоцтв на винаходи.

Помер 11 липня 2015 року.