Андрій Бондаренко,  9 жовтня 2015

Сім маловідомих шедеврів радянського кіно: Господар Тайги

Призабутий кіно-детектив як святкова казка 

Після присудження головної нагороди планети білоруській письменниці Світлані Алєксієвич, можна сподіватися, що ця культурна подія відкриє дорогу подальшому пере-осмисленню і пере-дослідженню нашого радянського спадку. Неоковирні закони про декомунізацію є, зокрема, симптомом нашого спрощеного чорно-білого ставлення до нього. Сьогодні набагато легше поставити знак рівності між путінською Росією та Радянським Союзом, аніж подивитися на цю невдалу модерну імперію як на батьківщину живих людей, які ще живуть сьогодні, як це робить Алєксієвич (тобто, і дивиться, і живе).

Під цей шумок хочеться нарешті здійснити свій давній задум - представити суб'єктивний список шедевральних радянських кіно-стрічок, про які мало хто чув, але які здатні продемонструвати, що радянська культура виходить далеко за межі наших стереотипних уявлень про неї. Адже, при будь-якому політичному режимі, навіть рабовласницькому, люди залишаються людьми і їхнє життя і творчість не може повністю вичерпатися тими чи інщими політичними чинниками.

Якісь фільми з цього списку кращі, якісь гірші, але порядок шедевральності тут встановлювати, мабуть, не варто. Це просто список того, про що дуже хочеться розповісти іншим.

Господар тайги найбільш знана та найбільш "радянська" стрічка зі списку. Однак, занурення у багатогранний простір соціалістичної суб'єктивності можна розпочати саме з неї.

 

 

Господар тайги — хороший приклад вміння радянських режисерів упіймати двох зайців — втілити у своїй роботі "держазвдання", донести до глядача певний ідеологічний посил і, одночасно, реально зачепити цього глядача, душевно його розважити і, більше того, надати йому тверде місце у космічному хаосі.

Фільм знятий в 1968 році, а книжка, яку автор потім переписав у сценарій, написана в 1954 році. Воно і видно — стрічка вся така правильна, з майже луб'яними героями, лише пару з них (не самих головних) в кінці зазнають внутрішніх змін, і то, в дуже передбачуваному напрямку. Усе як має бути в радянському кіно п'ятдесятих. Але це тільки верхній пласт.

Після шістдесятих, око глядача, без сумніву, вже проектувало на героїв багато важливих, глибоких, нелуб'яних моментів прожитої реальності. І автори фільму це передбачили і свідомо накидали принципових натяків-маркерів.

 

 

Деякі з них може вловити і наше, сучасне око. Наприклад, Володимир Висоцький у ролі боса-геолога, що не цурається напівкримінальних матерій. Ясно, в кого тут цілять автори стрічки — поширення кримінальної романтики, анархічного індивідуалізму і т.д, характерне для шістдесятих.

Всенародно любимий бард Володя допомагає проштовхнути аудиторії ще глибший месидж, запакований у формі запитання - "А де, власне, проходить межа між здатністю-бути-твердою-самостійною-особистістю і нездатністю-відчути-дихання-близької-людини-чи-товариша?".

В оригінальній повісті, наскільки можна судити, гріховний геологічний начальник зображає збоченого (від слова "обочина") типажа, який лише тимчасово йшов одним шляхом із чесним трудовим народом. Але якщо такого типажа грає Висоцький — це укол прямо в серце. Це вже не соціальна, а етична проблема. Вона передає внутрішню напругу, того, хто намагається дихати вільно і розкуто, але для кого важливо не зрадити колектив. Це тонке балансування на лезі, загрозливе навіть для найкращих з нас.

 

 

Інший маркер-натяк, який лежить буквально на поверхні — простір. Саме той простір, який піддається загрозі і повинен бути врятований. Формально, йдеться про простір закону/порядку. А у фільмі абстракція конкретно візуалізується. Достатньо одного правильного штриха і ми бачимо, що це за простір, що це за закон і що це за порядок — бачимо разом з головним героєм міліціонером у виконанні простого, але вразливого Валерія Золотухіна, коли той сидить на лавці. Ми бачимо тихий, спокійний, вмиротворений пейзаж сільської повсякденності, виконаний у надзвичайно тонкій і, навіть, ніжній техніці — сонцем по туману. Делікатність пейзажу, втім, доповнюється живим диханням, яке ми не можемо не відчути, наприклад, у кільцях диму від папірос головного героя. Це майстерний ескіз живої утопії, божественного граду обіцяного тут-і-зараз через спокій дитини і через ходу маленької фігурки, що діловито крокує запилюженою дорогою.

 

 

У фільмі є реальність і навколо цієї реальності вже накручуються воістину грандіозні космогонічні теми. Ще один вдалий момент, який можна, вловити у співставленні повісті та фільму — образ тайги. Що таке тайга у 1954 році? Неосвоєні ресурси, лінія фронту на передовій у протистоянні природи та людини. А у 1968-му, після відлиги і залиги, тайга це вже не просто анклав людської сили на неосвоєних територіях. Головним стає момент освоєння, а не далекого маргінесу боротьби. Увесь СРСР це раптом тайга, яку слід освоювати заново після розпаду сталінського порядку. Відповідно, розслідування злочину — це вже не утримання порядку на кордоні, не чергове відкидання хаосу ще на кілька метрів уперед. Це порятунок усієї країни, усього світу з первісної ночі хаосу, ритуальна допомога світанку, який ще має прийти.

 

 

В принципі, майже казкова структура стрічки цілком дозволяє навантажити на неї таке значиме трактування. Головний герой — міліціонер, подається як невідчужений представник народу, билинний персонаж, який втілює силу землі та людей, що на ній живуть. Випиває глек молока нараз, гарно виконує народну творчість, хитрує майже по дурниківськи, але не втрачає ясність розуму. Встає з печі, щоб повернути порядок і повернути себе самого на піч до жінки і телевізора. Чистий формат різдвяної містерії — акт подолання ночі та зими.

Епічність вибудовується і діалогами — коли світлі сили впритул наближаються до темних, розмова перетворюється на шаманський двобій словами-метафорами-загадками. Це суто духовний поєдинок. Відповідно, звучить і магічна формула визначення (порушеного) порядку. Глядач відчуває, що розслідування злочину, в даному випадку разючої несправедливості, є чимось більшим ніж пошук злочинця та виправдання невинних. Йдеться про перевизначення, очищення самого поняття "радянськості", до якого, відчувши силу (ночі), присмокталися темні сутності. Практичні людці без совісті прикидаються народом, щоб непомітно використовувати його для своїх вузьких потреб, залишаючись в тіні. Втім, сила розуму та кмітливості, притаманна народу, не залишає негідникам шансів.

 

 

Описувати детективну комедію в такому ключі, можливо, означає впасти у деяке перебільшення. Однак, у стрічці безумовно присутній такий от доволі важливий епічний пласт, завдяки якому правильний стандартний сюжет перетворюється на сильну казку, яку можна слухати знову і знову, кожного разу відчуваючи як відновлюється зв'язок із космосом, а в душу вливається тепло молока, яке п'є головний герой.

 

 

Приєднуйтесь до нашого нового каналу в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Варіанти - онлайн газета новин Львова. Інший погляд на львівські новини та новини львівщини. Завжди свіжі новини про Львів, про львів'ян і не тільки. Тут новини у Львові оновлюються постійно.