Голоси з неба: символічне вшанування Дня прав людини у Львові

Таким чином небайдужі громадяни України та один підданий королівства Норвегії відзначили Міжнародний день прав людини.

Ініціатором акції став Інститут масової інформації, який всіляко захищає права українських журналістів.

67 років тому Генеральна асамблея ООН ухвалила відповідну Декларацію, яка лягла в основу багатьох конституцій та законодавств. Принаймні, теоретично, як у випадку нашої країні, яка ще лише робить перші кроки на шляху до реального дотримання положень Декларації, незважаючи на увесь досвід Євромайдану.

Представниця Інституту масової інформації у Львові Богдана Неборак зібрала невелике коло людей, об’єднаних спільним баченням. Це юристи, правозахисники, журналісти та громадські активісти.

Акція тринадцятьох мала на меті нагадати українцям про те, що права людини – це не просто гарний текст, а головна точка опори для сучасного суспільства.

Тому символічною кафедрою для промовляння значимих слів обрали центральну точку Львова – шпиль Ратуші.

Певний символізм також проявився у непривітній погоді, яка немовби натякала на сувору до прав людини реальність сучасного світу, де навіть поважні міжнародні угоди та меморандуми мають так мало значення.

Під сірими хмарами, що моросили холодною мжичкою, та понад львівськими дахами і горами, що простяглися до горизонту, учасники акції виглядали як добрі маги, які сподіваються достукатися до вух неба силою чарівних заклинань.

Умовність та символічність акційної читки резонувала з умовністю та символічністю політичних декларацій, між прийняттям та втіленням яких у життя пролягає величезна відстань.

Промовляння Декларації з висоти 65-и метрів сприймалося немов вдалий перформанс, який наочно показує наскільки все залежить від конкретних дій людей там унизу.

Адже реалізація прав людини вимагає людських вчинків, для початку і хоча б таких нібито незначних та формальних.

По одному активісти, журналісти та правозахисники виходили із шеренги та карбували слова про невідчужену рівність, вільність та гідність кожного.

Їхні голоси, звичайно, звучали занадто слабо, щоб бути почутими навіть тими львів’янами, які снували у повсякденних турботах внизу, на площі Ринок. Однак, на щастя, подія привернула достатньо уваги медійників, тож камер та мікрофонів для донесення ширшого послання не бракувало.

Різні учасники акції, мабуть, по-різному сприймали і відчували слова, які читали. Але в головному усі були одностайними.

Як це висловив норвежець Андрес Глетте, колишній активіст Євромайдану: "Демократія і права людини – ключові вартості, яких сьогодні має прагнути Україна і кожен українець зокрема". Адже сьогодні, за словами журналіста Володимира Бєглова, політики керуються насамперед власними приватними інтересами, а не положеннями про права. Тоді як має бути навпаки і думати так – це не наївність, а найбільш серйозне ставлення.

Колега Бєглова, Олеся Яремчук вважає, що постійне промовляння та бодай символічне декларування прав людини потрібне, аби не забувати про те, що відбувалося на Євромайдані. Інакше справа Революції гідності залишиться незавершеною.

Для Аліма Алієва, кримськотатарського громадського активіста зі Львова, питання прав людини втілюється передусім у щоденних несправедливостях, з якими стикаються кримські татари.
"Для нас права людини – це не якесь абстрактне поняття, а жорстка реальність. В Криму сьогодні просто тотально порушуються права, вже є десятки політв’язнів".

Для поетеси Ярини Сенчишин головним було відчуття символічності, яке несла в собі акція, та атмосфера єднання і солідарності, якої вдалося досягнути хоча б у вузькому колі на терасі Ратуші. Адже солідарність з тими, хто у той чи інший спосіб зазнає утисків, важлива в будь-яких проявах. Причому, для всіх нас.

фото: Юрко Дячишин